47. Пояснення сторін. Визнання і його види.

Пояснення сторін мають суттєве значення як засіб доказування в цивільному процесі. Пояснення сторін в процесі доказування можуть надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб’єктами або ж представниками суб’єктів спірних правовідносин, що розглядаються судом. Особливість засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересованими у вирішенні (результаті) справи, тому їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фактичні обставини по справі, пояснення цих фактів, їх оцінку.

Пояснення бувають трьох видів: твердження, визнання та заперечення.

Твердження – це пояснення, в якому містяться відомості про факти, які згідно із законом повинні доводити сторони та треті особи.

Заперечення – це пояснення, в якому заперечуються факти, наведені іншими особами, які беруть участь у справі.

Визнання – це пояснення, яке містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доводити інша сторона.

Визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Позасудове визнання не має значення, оскільки воно здійснюється поза процесуальною формою його одержання у цивільному процесі. Визнання ж у суді належить до складу пояснень сторін, робиться в установлених цивільно-процесуальному порядку і процесуальній формі.

Визнання факту може бути беззастережним, тобто простим, або із застереженням, тобто кваліфікованим. Простим є визнання, коли особа повністю визнає певний факт, а кваліфікованим може бути таке визнання, коли особа визнає певний факт проте зазначає певні специфічні дані, які стосуються цього факту.

Процесуальним наслідком визнання у цивільному процесі однією із сторін факту встановленим набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. Це підтверджується нормою ч.1 ст.61 ЦПК, згідно з якою обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

48. Показання свідків.

Показання свідків – це повідомлення про відомі їм обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст.63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст.50 ЦПК).

Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підставі свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст.384, 385 КК).

Відповідно до ст.63 Конституції України та ст.52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів, коло яких визначається законом.

Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п.3 ст.180 ЦПК), а лише потім під розписку попередити його про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує. Присяга та розписка приєднуються до матеріалів справи.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільної розповіді. Далі йому задає запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з’ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Свідкові під час допиту дозволяється користуватися записами лише в тому випадку, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти у пам’яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі та можуть бути приєднані до справи ухвалою суду.

Допит малолітніх і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Крім обов’язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Він може давати показання рідною мовою, користуватись послугами перекладача, за ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи.