Тема 12. Неоінституціоналізм

Теоретичні витоки неоінституціоналізму беруть початок від двох достатньо відомих та несхожих напрямів економічної думки: традиційного (раннього, старого) інституціоналізму та ортодоксальної неокласики.

Дана тема розкриває історичні умови виникнення неоінституціональної економічної теорії, показує особливості економічних поглядів і методології неоінституціоналізму.

Історичні умови

1. Процеси концентрації капіталу та зростання суспільного характеру виробництва.

2. Новий виток розвитку НТР, де наука й техніка – автономні сили, що визначають характер економічного і соціального прогресу.

3. Розвиток акціонерної форми власності, процеси відокремлення функцій управління в структурі відносин власності, демократизація структури менеджменту.

Особливості економічних поглядів

1. Поєднання інституціональних і неокласичних методологічних підходів, зокрема, активно використовуються такі елементи неокласичної моделі ринкової поведінки: раціональний вибір і прагматизм; методологічний індивідуалізм; модель “ людини економічної ”.

2. Широке використання інструментів сучасної мікроекономіки й теорії ігор для вивчення позаринкових явищ.

3. Використання дедуктивного методу для аналізу інституцій на основі єдиної теорії та всередині неї.

4. З позиції технократизму розглядаються економічні кризи, безробіття, заробітна плата і зрушення у соціальній структурі суспільства.

12.1. Індустріально-технологічний інституціоналізм

Формування соціально-інституціональних технократичних теорій відбулося у 60 − 80-ті роки ХХ ст. Цей напрям еволюції інституціоналізму розвиває методологію технократичного детермінізму. Далі охарактеризуємо погляди одного знайбільш яскравих представників напряму – Дж. К. Гелбрейта.

Джон Кеннет Гелбрейт (народився у 1908 р.)

Американський економіст, соціолог,

радник президента США Дж. Ф. Кеннеді.

Основні твори − “Нове індустріальне

суспільство” (1969); “Теорії та цілі

суспільства” (1973).

Методологія досліджень. Дж. К. Гелбрейт вважає, що економічна теорія повина розглядати соціально-економічні наслідки науково-технічного прогресу на різних фазах його розвитку. Науково-технічна революція вважається головним фактором еволюційного оновлення суспільства. Економічне зростання ототожнюється з економічним прогресом, а останній – з суспільним прогресом у цілому.

Об’єктами дослідження у нього стають не окремі представники, носії економічних можливостей, а групи людей, об’єднаних спільними специфічними економічними інтересами. Цими об’єктами дослідження виступають: держава, яка впливає на господарство і соціальну сферу; корпорації як елемент планової економіки; профспілки як фактор, що протидіє корпораціям; банки, інвестиційні компанії, страхові компанії як інституціональні інвестори; ринок вільної конкуренції.

Учений не застосовує якісного аналізу до характеристики економічних систем. Дж. К. Гелбрейт концентрує увагу на широкому спектрі соціально-економічних змін, які відбуваються в суспільстві унаслідок його еволюційного оновлення. Питання трансформації висуваються на перший план і посідають чільне місце в теоретичних концепціях. У своїх теоріях учений намагається спиратися на реальні процеси, пов’язані із швидким зростанням промислового виробництва, основу якого становлять великі корпорації. Корпорація розглядається як основа, організаційна структура індустріальної системи сучасного суспільства.

Теорія нового індустріального суспільства. Техніка й технологія, на думку Дж. К. Гелбрейта, породжують нові економічні ознаки, що стали характерними для сучасного капіталізму (найважливіша з них – планування). Науково-технічні досягнення спричинили утворення найбільших корпорацій – основи індустріальної системи, а також зумовили поєднання корпорацій з державою. Так виникає “нове індустріальне суспільство” – підсумок і прояв науково-технічного прогресу. Реальну владу в керівництві корпораціями мають уже не власники капіталу, а “техноструктура”, що складається з інженерів, учених та адміністраторів, і діє в інтересах суспільства. Метою “техноструктури” є не максимізація прибутку, а зміцнення ринкових позицій корпорацій.

Планування в межах корпорації потребує стабільності внутрішніх та зовнішніх умов функціонування, що робить ринок передбачуваним і ліквідує вільну конкуренцію. Техноструктура змушена планувати роботу корпорації на майбутнє. Тільки за цієї умови можливе попереднє укладання угод на конструкторські та наукові розробки, постачання сировини тощо. Техноструктура формує безперервну та всеохопну мережу договорів, яка, переплітаючись з подібними мережами інших корпорацій, робить ринок більш керованим, стабільним і передбачуваним.

Прибуток техноструктури, на відміну від приватного підприємця (фізичної особи), не є головною метою виробництва, оскільки техноструктуру цікавить не він, а зростання посадових окладів і стабільність. Мета техноструктури зводиться до того, щоб мати сталі й міцні позиції на ринку товарів і послуг.

Теорія урівноважуючих сил. Теорія урівноважуючих сил логічно продовжила теорії монополістичної конкуренції та олігополії. В умовах олігополії, твердив Дж. К. Гелбрейт, саморушійна сила конкуренції стає химерою; реальність полягає в урівноваженні сил монополій-продавців і монополій-покупців. Вони протистоять одна одній, їхні інтереси протилежні: монополія-продавець намагається збути товар якомога дорожче, а монополія-покупець – купити якомога дешевше. Сила сторін урівноважується шляхом правових угод, що стає регулятором ринкової економіки.

Зростання урівноважуючих сил посилює здатність економіки до саморегулювання, але в більшій частині випадків вони не діють, і тому на допомогу приходить втручання держави, яка також є однією із урівноважуючих сил. Профспілки, на думку Дж. К. Гелбрейта, як монополії з продажу робочої сили, є третьою головною урівноважуючою силою, порівняно з великим бізнесом та урядом. Урівноважуючі сили існують не у всіх секторах економіки, але їх поширення сприяло б економічному прогресу.

Так, в агробізнесі, де численним фермерам протистоять організовані в національному масштабі монополії-продавці сільськогосподарських машин і монополії-покупці сільськогосподарської сировини, урівноважуючу силу створити не вдалося через те, що фермери не змогли об'єднатися у збутову кооперацію.

Концепція реформування економічної системи. Усі міркування Дж. К. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які в змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Він переконаний у необхідності трансформації капіталізму, в його оновленні. Для цього, на думку вченого, слід забезпечити гарантійний прибуток усім членам суспільства, значно розширити соціальні програми.

Дж. К. Гелбрейт виділяє такі головні наслідки панування техноструктури:

− неефективне використання економічних ресурсів;

− інфляція та мілітаризація економіки;

− зниження ролі ринку;

− планування економіки як необхідний елемент системи.

Дж. К. Гелбрейт констатує зрощення техноструктури з державною бюрократією ("бюрократичний симбіоз") і стверджує, що сучасна держава вже виступає виконавчим комітетом техноструктури. Доводить, що інтереси суспільства і планової системи зазвичай не збігаються, а планова система використовує державні витрати для власних потреб, за їхній рахунок нарощує гонку озброєнь і тим самим завдає шкоди суспільним інтересам.

Здійснення реформ Дж. К. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. Категорично виступає проти економічних програм монетаристів і прихильників "економіки пропозиції". Вважає за доцільне більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.

Програма Дж. К. Гелбрейта передбачає:

− всебічну підтримку "ринкової системи";

− націоналізацію окремих корпорацій і розширення державного сектора економіки;

− створення системи національного планування ;

− соціалізацію дрібного бізнесу.