Неокейнсіанство
Формування та розвиток неокейнсіанства як провідного напряму світової економічної науки й теоретичної основи державного регулювання ринкової економіки припадає на 50 − 70 рр. ХХ століття.
Історичні умови
1. Для післявоєнного періоду розвитку ринкової економіки західних держав, особливо США, характерним є економічне піднесення, яке часто мало нерівномірний характер та супроводжувалося високою інфляцією.
2. Початок змагання з країнами соціалістичного табору, для яких характерними були високі темпи зростання макроекономічних показників.
Економічні проблеми
1. Стійкі темпи економічного зростання.
2. Нагромадження ресурсів.
3. Інфляційні буми.
Головні представники неокейнсіанства: Джон Хікс (1904 − 1989), основна робота – «Цінність і капітал» (1939); Елвін Хансен ( 1888 − 1975), основна робота – «Економічні цикли та національний дохід» (1958); Рой Форбс Харрод (1900 − 1978), основна робота – «До теорії економічної динаміки» (1948); Овсій Дейвід Домар (нар. 1914), основна робота – «Нарис до теорії економічного зростання» (1957).
Найважливішою особливістю повоєнного розвитку кейнсіанства стало пристосування теорії Дж. М. Кейнса до нових економічних умов.
У повоєнний період ринкова економіка, особливо в країнах, що постраждали від воєнних дій, переживала піднесення, що супроводжувалося зростанням цін. Це піднесення мало вкрай нестійкий характер і часто супроводжувалося кризовими спадами. Головною проблемою в таких умовах був не стільки ефективний попит, скільки нагромадження ресурсів для капітальних вкладень (заощадження).
Ці особливості зумовили створення послідовниками Дж. М. Кейнса більш загальної теорії, покликаної обґрунтувати форми економічного регулювання економіки в різноманітних кон'юнктурних умовах – як в умовах спаду, так і в умовах зростання. Теорія Дж. М. Кейнса стала переростати в неокейнсіанську теорію економічної динаміки і в теорію економічного зростання.
Основні економічні положення неокейнсіанців:
1. Використовуючи теорію Дж. М. Кейнса як методологічну основу економічного аналізу, вони змінили ідею повної зайнятості на ідею вибору між рівнем зайнятості і темпом інфляції; створили теорію економічного циклу і економічного зростання.
2. Характеризуючи ефективний попит, виділяють чотири його компоненти: споживання домогосподарств; виробниче споживання; державні витрати; чистий експорт.
3. Розглядають державний бюджет як головний механізм регулювання економіки. Неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора принципом акселерації, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом та інвестиціями. Акселератор – це числовий множник, який показує, у скільки разів мають збільшуватися інвестиції при зростанні національного доходу, тобто
,
(10.2)
де А – акселератор; І – приріст стимульованих інвестицій; Y − приріст національного доходу.
Акселератор також вказує на те, у скільки разів приріст капіталу буде перевищувати приріст доходу. Якщо теорія мультиплікатора Дж. М. Кейнса стверджувала, що зростання доходів супроводжується за рахунок зростання інвестицій, то принцип акселерації доводить, що зростання доходів в конкретних випадках може збільшувати інвестиції. Через те, що на виготовлення засобів праці потрібен тривалий час, в економіці накопичується незадоволений попит на машини й устаткування, що й стимулює розширення виробництва даних галузей. У періоди економічного буму акселератор розширює сукупний дохід за рамки його рівноважного рівня. Під час депресій скорочується дохід, який зменшує зростання до рівня, нижчого, ніж потенційно можливий.
4. На основі концепції інвестиційного попиту, основаної на принципі акселератора, представники неокейнсіанства виділили два види інвестицій: похідні (стимульовані) та автономні.
Зміна похідних (стимульованих) інвестицій зумовлена внутрішніми (ендогенними) чинниками: приріст (або зниження) обсягу національного доходу; зміни споживчого попиту. Динаміку автономних інвестицій визначають зовнішні (екзогенні) чинники: технічний прогрес; збільшення населення; політика держави.
5. Серед методів впливу держави на ринкову економіку неокейнсіаці виділяють: державний бюджет як "вбудований стабілізатор" ринкової економіки, покликаний автоматично реагувати на циклічні коливання (до вбудованих стабілізаторів відносяться: податок з доходів фізичних осіб, виплати на соціальне страхування, допомога у випадку безробіття) та "метод компенсуючих контрзаходів", мета якого зводиться до регулювання приватних інвестицій і маневрування державними витратами. Так, на фазі піднесення економіки податкові ставки підвищуються, а державні витрати зменшуються. На фазі спаду – податкові ставки знижуються, а державні витрати збільшуються.