4.2. Школа фізіократів

Школа фізіократів виникає у Франції ХVІІ століття, вона відображає економічну ситуацію періоду формування і розвитку мануфактурного виробництва в країні та поступового його занепаду в системі економічних відносин феодалізму. Ця школа поєднала у своїй назві два латинських слова: “фізіос”– земля, природа і “кратос” – влада. “Влада природи” над всім сущим – ось головна теза прихильників даної школи.

Сільське господарство проголошувалось фізіократами єдиною галуззю, в якій створюється дійсне багатство. Праця на землі вважається більш продуктивною, ніж у промисловості й торгівлі, завдяки самій природі, тому тільки сільське господарство створює додатковий продукт. Якщо, наприклад, селянин посадить мішок картоплі, а коли настане час збору врожаю, отримає шість, то п’ять мішків – це і є додатковий продукт, багатство. Очевидність і наочність процесу створення багатства саме у сільському господарстві робила ідеї фізіократії досить популярними у співвітчизників. Найбільш типовими представниками згаданої школи вважають Франсуа Кене й Анн Робер Жак Тюрго.

Франсуа Кене

(1694 – 1774)

Виходець із середовища небагатого селянства, лікар, лейб-медик Людовика ХV. Почав займатися економічною наукою в 60 років.

Основний твір – «Економічна таблиця» (1758).

Методологія досліджень. В основі теоретичних міркувань фізіократів лежить учення про “природний порядок” як цілком логічне продовження раціоналістичного підходу до аналізу економічної дійсності, характерного для французьких просвітителів. Ф. Кене вважає, що основними законами суспільного розвитку виступають закони природного порядку, тобто ті, що найбільш вигідні людині, встановлені Богом для відтворення й розподілу матеріальних благ. Ідея природного порядку поширювалася на суспільство як частину природи. Причому Кене наголошував, що природний порядок може існувати за наявності свободи, тому держава в суспільстві потрібна тільки для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу на шкоду іншим. Унаслідок цього центр уваги економічної теорії був перенесений з пошуку найбільш вигідних форм державного втручання на встановлення об’єктивно існуючих законів виробництва і споживання.

Економічне життя являє собою, на думку Кене, природний процес, що має внутрішні закономірності, а завданням економічної науки є пізнання їхньої сутності. Однак, це досить складний процес, який можливо пізнати лише за допомогою абстрактних понять. Останні, на думку Кене, – це не що інше, як наукові абстракції, котрі слід “погоджувати з точним знанням природного порядку” і за допомогою котрих з’являється можливість “вивчити й оцінити взаємовідносини… різних класів людей і занять у суспільному устрої, дати їм назви і дотримуватись їх при детальному викладі економічної науки”.

Теорія вартості. Розмірковуючи над проблемою вартості, Кене писав: ”Покупки урівноважуються з обох боків таким чином, що їх обопільна дія зводиться до обміну цінності на рівну цінність, причому такі цінності існували… так чи інакше до обміну; так що обмін у дійсності нічого не виробляє”. На думку Ф. Кене, вартість може створюватись тільки у сільськогосподарському виробництві, і перш за все, в обробітку землі. Тут діють закони природи і тому, на думку вченого, ”продукт хліборобської праці перевищує витрати”, в той час як “продукт праці ремісника вартий тільки витрат на нього”. Вартість продукту промислової праці “є не що інше, як продажна цінність первинного матеріалу і тих засобів існування, які робітник споживав під час своєї праці”. Отже, для Кене характерне натуралістичне тлумачення вартості, зведення її до виробничих витрат.

Однак, таке тлумачення категорії вартості не завадило вченому з’ясувати різницю між міновою і споживчою вартістю.

“У кожній державі слід розрізняти блага, які мають споживчу цінність і не мають продажної (вода, ліс, продукти ґрунтів тощо), від багатств, що мають і споживчу і продажну цінність» , – пише вчений. Щодо останніх, то тут також “не треба змішувати ціну товарних багатств з їх споживчою цінністю, тому що обидві ці величини часто не мають ніякого відношення одна до одної. Таким чином, споживча вартість для Кене (споживча цінність) – це тільки одна сторона товару. Другою його стороною є “продажна цінність”, мінова вартість.

Гроші Кене вважає лише засобом торгівлі, які в силу своїх фізичних властивостей здатні обслуговувати велику кількість торговельних угод.

Теорія доходів.З точки зору Кене, чистий продукт – це різниця між ціною і витратами. Оскільки в обробітку землі й тваринництві має місце збільшення матеріальних благ завдяки природному росту культур і розмноженню тварин, то надлишок сільськогосподарської продукції вважається даром природи, який, однак, можна отримати завдяки витратам сировини, матеріалів і праці. Оскільки такий надлишок у сільському господарстві найбільш помітний, то тільки дана галузь, на думку Кене, приносить чистий продукт і єдиною формою чистого продукту та реального доходу є сільськогосподарська рента.

У промисловості ж чистий продукт не створюється, тому що продажна ціна продуктів річної праці не містить ніякого надлишку над витратами. Таким чином, величина чистого продукту при даній продажній ціні залежить від вели-чини витрат, що мають місце у сільському господарстві. Оскільки величина за-собів виробництва вважається заданою, то величина чистого продукту залежить від розмірів заробітної плати найманих працівників. Остання розглядалась Кене як ціна праці і мала забезпечувати робітникам задоволення їх потреб.

Кене визначав прибуток підприємця як більш високу заробітну плату, пов’язану з висококваліфікованими функціями управління й організації виробництва, яка, подібно до заробітної плати робітників, включається у витрати. Торговельний прибуток, на думку вченого, при еквівалентному обміні виникати не може, він завжди є результатом обрахування покупця продавцем.

У теорії Кене, позичковий процент виступає доходом, що залежить від земельної ренти. Гроші самі по собі не можуть приносити гроші, оскільки вони – безплідне багатство. Однак, на гроші, розмірковує вчений, можна завжди придбати ділянку землі, яка буде приносити щорічну ренту. Тому рівень позичкового процента залежить від ціни землі.

Теорія капіталу. Капітал для Кене – це сировина, матеріали, джерела існування робітників, будівлі, худоба, насіння, інструменти та інші засоби виробництва. Виробничим капіталом Кене вважає тільки той, що використовується у сільському господарстві. Тому, розглядаючи структуру витрат у даній галузі, він поділяє капітал на дві частини: “первісні аванси”, тобто витрати, які здійснюються один раз на декілька років (будівлі, худобу і сільськогосподарські машини) і “щорічні аванси” (витрати, що здійснюються щорічно на робочу силу і насіння). Кене таким чином робить першу в історії спробу поділу капіталу на функціональні частини і, фактично, виділяє основний та обіговий капітал.

Теорія відтворення. Кене вперше вводить у науковий аналіз поняття відтворення як постійного повторення процесу обміну товарів між класами. В “Економічній таблиці” Кене ставить за мету наочно зобразити, яким чином сукупний річний продукт країни, під яким розуміється чистий продукт, розподіляється між класами суспільства, і виявити основні пропорції, що забезпечують розвиток країни в цілому (див. рис. 4.1).

Для вирішення даного завдання вчений розглядає соціальну структуру суспільства і виділяє в ньому три класи: виробничий, непродуктивний (“безплідний”) і клас власників. До виробничого класу Кене відносить всіх тих, хто працює на землі й тим самим відтворює ”щорічні багатства нації”, виробляє чистий продукт і виплачує доходи землевласникам у вигляді ренти. До непродуктивного класу потрапили промислові робітники, ремісники, підприємці, купці, дрібні торговці, які не створюють чистий продукт, а лише видозмінюють речовину природи. Третій клас, основу якого складають землевласники, витрачає свої доходи (ренту), створюючи доходи продуктивному і непродуктивному класам.

Здійснивши такий поділ, Кене переходить до характеристики процесу розподілу чистого продукту між класами, взявши за відправний момент реальну величину фактичної вартості валової продукції сільського господарства у Франції 1756 року. За статистичними даними вона становила 5 мільярдів ліврів, зокрема: сировина – 1 млрд, продовольчі продукти – 4 млрд.

Унаслідок усіх обігових актів земельні власники отримали “чистий продукт”. Продуктивний клас отримав необхідні засоби виробництва (знаряддя праці) на 1 млрд ліврів, що відповідає зношенню основного капіталу, реалізував на 2 млрд ліврів продуктів і на 1 млрд ліврів сировини. Окрім цього, фермери отримали 2 млрд ліврів грошима (перший мільярд був отриманий в результаті першого акту обігу від власників, а другий – в результаті п’ятого акту від “безплідного” класу). Таким чином, у фермерів з’являються гроші для сплати ренти земельним власникам. “Безплідний” клас також реалізував усі свої вироби.

Е к о н о м і ч н а т а б л и ц я

Виробничий клас

Власники

Безплідний клас

Селяни

Фермери

С/г робітники

Виробляють чистий продукт

Король

Землевласники

Церква

Чиновники

Слуги

Одержують чистий продукт

Робітники промисловості

Ремісники

Підприємці

Купці

Не створюють чистий продукт, а виробляють рівно стільки, скільки і споживають