9.2. Неоавстрійська школа неолібералізму

Неоавстрійська школа (Л. фон Мізес, Ф. фон Хайєк) поєднала філософію лібералізму класичної політекономії з методологією суб’єктивізму й індивідуалізму австрійської школи, доповнивши економічний аналіз дослідженням соціальних відносин. У межах цієї школи послідовно відстоюється теза про ефективність ринкового саморегулювання порівняно з будь-якими формами державного втручання в економіку, розробляється підхід до розгляду економічних явищ з точки зору процесу виробництва й поширення інформації. Коротко охарактеризуємо погляди найбільш видатного представника неоавстрійської школи, нобелівського лауреата Ф. фон Хайєка.

Фрідріх фон Хайєк

(1899 – 1992)

Професор економіки Лондонської економічної

школи, а потім завідувач кафедри

політекономії Чиказького університету,

лауреат Нобелiвської премiї 1974 року.

Основні твори – “Дорога до рабства”(1944),

“Конституція свободи” (1960).

Методологія досліджень. Ф. Хайєк формулює свої теорії на основі використання соціальної філософії лібералізму, індивідуалізму і суб’єктивізму, характерних для австрійської школи. Разом з цим учений вводить у практику економічного аналізу розгляд сфери соціальних відносин, доповнюючи суто економічні проблеми соціальними, політичними й етичними аспектами життя суспільства.

Він відхиляє неокласичні моделі рівноваги, вважаючи їх малопридатними для дослідження реальної економіки, оскільки вони побудовані на припущенні про наявність досконалої об’єктивної інформації. Насправді, на думку автора, можливості людського розуму обмежені, а тому індивід може володіти тільки частиною знання, розсіяного серед людей. Таке знання, втілене у звичаях, навичках, традиціях, нормах поведінки, моралі, передається від покоління до покоління в процесі виховання і розподілене між людьми нерівномірно.

Кожний індивід будує свою економічну поведінку в межах свого знання, тому виникає необхідність координації дій окремих суб’єктів. Механізмом координації виступає ринок, який передає інформацію і виступає засобом отримання не фрагментарних, а системних знань про економіку. Тому для економічного аналізу макроекономічні методи підходять не завжди. Механізм ринку, конкуренція, ціноутворення повинні досліджуватись за допомогою мікроекономічного аналізу.

Теорія спонтанного порядку. Економічна діяльність, на думку Хайєка, спрямовується і регулюється традиціями, нормами, суспільними інститутами. Їх сукупність формує соціальний порядок, який складається і еволюціонує стихійно внаслідок накопичення людством інформації, знань. Елементами соціального порядку виступають окремі індивідуальні господарства й організації, ринок та інститути, на яких базується приватна власність, одним словом все те, що ми називаємо економічним суспільством. Взаємодія та розвиток соціального порядку формується не як втілення свідомого задуму або намірів людини, а спонтанно, тобто не за наперед визначеними планами, а завдяки несвідомому наслідуванню індивідами існуючих традицій, моралі й права.

Концепція механізмів соціального порядку. Ринок як основний елемент спонтанного порядку розвивається на основі власної внутрішньої логіки. Держава, як вважає вчений, має виконувати лише інституційні функції, спрямовані на забезпеченням свободи вибору, свободи конкуренції та монополії, свободи розвитку.

Рівноважний стан у ринковій економіці без державного втручання встановлює конкуренція. Вона є “процедурою відкриття”, процесом, через який суб’єкти отримують і передають знання. У конкурентній боротьбі перемагає той, хто створив новий товар, нову форму організації виробництва або застосував нову технологію, хто зміг осягти й зрозуміти розсіяне в суспільстві знання. Монополія не спотворює економічної інформації, оскільки відображає особливий рівень конкурентної боротьби, навпаки вона стимулює пошук нових форм економічної поведінки і породжує конкурентні інновації. Однак, конкуренція може бути обмеженою загальними правилами поведінки, що спонтанно формуються у ході соціокультурної еволюції суспільства і замикаються на відмові від привласнення чужих цінностей та виконання добровільно взятих на себе обов’язків.

Ціна виступає засобом повідомлення знань та інструментом індивідуальних дій при передачі розсіяного знання. Ціни допомагають людям отримувати інформацію про зміни на ринку і пристосовуватися до нової ситуації. Зміст цінового механізму, на думку вченого, полягає у повідомленні індивідам інформації про підвищення чи зниження попиту на товар, який вони виробляють, а отже, зорієнтувати їх щодо того, скільки і чого необхідно виробляти. Такий підхід сучасною економічною наукою використовується в межах проблематики нового напряму, який називається “теорія інформації”.