2.3. Проблеми раціональної організації рабовласницької латифундії у працях давньоримських філософів

Рим­сь­ка ім­пе­рія виникла внаслідок чи­с­лен­них війн, ре­зуль­та­том яких ста­ло об’­єд­нан­ня в ра­м­ках од­ні­єї дер­жа­ви ве­ли­че­з­них те­ри­то­рій. Ос­но­вною галуззю економіки Ста­ро­да­в­ньо­го Ри­му було сіль­сь­ке го­с­по­дар­с­т­во, в якому переважали великі го­с­по­дар­с­т­ва ра­бо­вла­с­ни­ць­ко­го ти­пу (ла­ти­фу­н­дії), що скла­ли­ся на ос­но­ві кон­це­н­т­ра­ції зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті. Обробіток землі в та­ких го­с­по­дар­с­т­вах по­тре­бу­ва­в зна­ч­них тру­до­вих ре­сур­сів, що досягалося за рахунок широкого застосування праці ра­бів. Зо­се­ре­джен­ня в ла­ти­фу­н­ді­ях де­ше­вої ро­бо­чої си­ли ра­бів і за­сто­су­ван­ня про­с­тої ко­о­пе­ра­ції при­во­ди­ло до зна­ч­но­го зни­жен­ня ви­трат. Од­нак, ви­ко­ри­с­тан­ня ра­бів як ос­но­в­ної про­ду­к­ти­в­ної си­ли су­с- пі­ль­с­т­ва сти­ка­ло­ся з ці­лим ря­дом організаційних про­блем.

Та­кі іс­то­ри­ч­ні обставини зу­мо­в­лю­ють по­тре­бу в розробці аг­ра­р­них про­е­к­тів, ре­а­лі­за­ція яких до­зво­ля­ла б ефе­к­ти­в­ніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти пра­цю ра­бів і об­ро­б­ля­ти великі зе­ме­ль­ні ді­ля­н­ки. Ця обставина зумовила ха­ра­к­тер еко­но­мі­ч­ної дум­ки Ста­ро­да­в­ньо­го Ри­му, яка по­ви­нна бу­ла ви­рі­шу­ва­ти в ос­но­в­но­му аг­ра­р­ні про­бле­ми і, перш за все, про­бле­ми ра­ці­о­на­ль­ної ор­га­ні­за­ції ра­бо­вла­с­ни­ць­ких ла­ти­фу­н­дій. Най­більш ві­до­ми­ми спро­ба­ми ви­рі­ши­ти ці про­бле­ми, ста­ли пра­ці та­ких ді­я­чів як Марк Пор­цій Ка­тон (ста­р­ший), Марк Те­ре­н­цій Ва­рон, бра­ти Ті­бе­рій (163 − 132 рр. до н. е.) та Гай (153 − 121 рр. до н. е.) Гра­к­хи, Юній Мо­де­рат Ко­лу­ме­ла (ро­ки жит­тя не ві­до­мі, жив в пер­шо­му сто­літ­ті на­шої ери), Гай Плі­ній Ста­р­ший (23 − 79 рр. н. е.) та ін­ших.

Марк Пор­цій Ка­тон

(234 – 149 рр. до н. е.)

Ви­да­т­ний рим­сь­кий по­лі­тич­ний ді­яч і пись­мен­ник.

Ос­но­в­ний твір – “Зе­м­ле­роб­с­т­во”.

Ка­тон вва­жає обробіток землі най­більш гі­д­ною спра­вою для ві­ль­но­го гро­ма­дя­ни­на, то­му що ця діяльність при­но­сить “чи­с­ті до­хо­ди”, які не ви­кли­ка­ють за­зд­ро­щів, а із хлібо­ро­бів ви­хо­дять “най­більш від­да­ні лю­ди і най­більш стій­кі со­л­да­ти”. У сво­їй пра­ці “Зе­м­ле­роб­с­т­во” він дає прак­ти­ч­ні по­ра­ди го­с­по­да­рям сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ких угідь що­до ор­га­ні­за­ції ді­я­ль­но­с­ті се­ре­д­ньо­го за роз­мі­ра­ми (100 юге­рів, або при­бли­з­но 25 га) го­с­по­дар­с­т­ва.

Теорія дохідності виробництва. Катон ви­ді­ляє ряд умов, за яких дохід латифундії буде зростати. Се­ред них він зве­р­тає ува­гу на­сам­пе­ред на ор­га­ні­за­цію пра­ці ра­бів, що, на йо­го пе­ре­ко­нан­ня, під­ви­щить ре­зуль­та­ти ді­я­ль­но­с­ті аграрного го­с­по­дар­с­т­ва. Цей діяч ре­ко­ме­н­дує ко­ж­но­му ра­бу, за­ле­ж­но­ від йо­го осо­би­с­тих яко­с­тей, ви­да­ва­ти за­вдан­ня (“у­рок”) пе­в­но­го ви­ду та об­ся­гу на ці­лий ро­бо­чий день. Ра­би по­ви­нні “пра­цю­ва­ти за будь-якої по­го­ди і на свя­та”, за­без­пе­чу­ю­чи та­ким чи­ном без­пе­ре­р­в­ність про­це­су ви­ро­б­ни­ц­т­ва. Ка­тон та­кож про­по­ну­вав увести си­с­те­му контро­лю за ви­ко­нан­ням ро­біт шля­хом ви­бо­ру на­гля­да­ча (ві­лі­ка) із чи­с­ла ра­бів.

Окрім ор­га­ні­за­ції пра­ці ра­бів, Ка­тон та­кож да­вав по­ра­ди що­до ви­ко­ри­с­тан­ня пра­ці ві­ль­них лю­дей. Го­с­по­дар міг “зда­ва­ти в під­ря­д збір ма­с­лин, ви­го­то­в­лен­ня олії, об­ро­б­ку зе­мель” за гро­ші або за ча­с­ти­ну вро­жа­ю.

Ви­сту­па­ю­чи при­хи­ль­ни­ком на­ту­ра­ль­них прин­ци­пів го­с­по­да­рю­ван­ня, Ка­тон од­но­ча­с­но ра­див зна­хо­ди­ти ви­го­ду від збу­ту ча­с­ти­ни ви­ро­б­ле­ної про­ду­к­ції, а та­кож “про­да­ва­ти вза­га­лі все зай­ве”. Він од­ним із пе­р­ших серед представників еко­но­мі­ч­ної ду­м­ки Ста­ро­да­в­ньо­го Ри­му по­ста­вив про­бле­му ефек­ти­в­но­с­ті ра­бо­вла­с­ни­ць­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва, по­в’я­за­в­ши її з ор­га­ні­за­ці­єю ви­ро­б­ни­ц­т­ва й об­мі­ну.