Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книга иэ и эм.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
28.03.2016
Размер:
1.91 Mб
Скачать

2 Млрд Промислові товари (2 млрд)

Продовольчі продукти (4 млрд*), сировина (1 млрд)

Купівля продуктів Купівля промислових товарів

1 млрд 1 млрд

Купівля продуктів 1 млрд

Купівля промислових товарів 1 млрд

Продукти 2 млрд

Промтовари 1 млрд

Гроші 2 млрд

Купівля сировини 1 млрд

Продукти 1 млрд

Промтовари 1 млрд

Продукти 1 млрд

Сировина 1 млрд

Виплата ренти

2 млрд

* млрд ліврів

Рис. 4.1. Схема економічної таблиці Ф. Кене

Отже, в «Економічній таблиці» Кене здійснив спробу показати основні шляхи реалізації суспільного продукту, об’єднавши численні акти обміну в масовий рух грошей і товарів. Це привело до відкриття того положення, що процес відтворення і реалізації може проходити безперебійно тільки в тому випадку, коли дотримуються певні пропорції розвитку народного господарства.

Анн Робер Жак Тюрго

(1727 – 1781)

Міністр фінансів Франції при Людовіку ХVІ, філософ, філолог, географ і економіст.

Основний твір – “Роздуми про створення і розподіл багатств” (1766).

Методологія досліджень. Метод, який застосовує Тюрго у своїх дослідженнях, можна визначити як дедуктивний. Вчений у своїх роздумах йде від абстрактного до конкретного, від простого до складного, від загального до часткового, спираючись на вихідну тезу, згідно з якою тільки у сільському господарстві створюється багатство. Своє дослідження Тюрго починає з опису економічних процесів у сільському господарстві, зосереджуючи основну увагу на розподілі землі між членами суспільства, і намагається відразу ж знайти в них елементарні, найпростіші моменти, з яких надалі розвивається вся теоретична система.

Теорія вартості. У поглядах на цінність Тюрго відмовляється від трудової теорії вартості і закладає основи теорії корисності. Він виділяє суб’єктивну та об’єктивну сторони цінності блага. Під суб’єктивною цінністю він розумів оцінку блага його власником. Об’єктивна ж цінність встановлюється на ринку залежно від ряду причин, головними з яких є попит і пропозиція. Що стосується одиниці виміру цінності, то автор наголошує, що “ цінність кожної з обмінюваних речей не має іншого вимірювача, крім потреб, бажань і грошових засобів сторін, які домовляються”.

Унаслідок обмінних операцій між виробником і споживачем встановлюється пропорція обміну шляхом порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах. При здійсненні обміну одна цінність віддається за іншу рівної цінності. Мінове ж співвідношення виявляється безпосередньо у процесі торгу через зіставлення інтенсивності потреб обох учасників торгу. Чим сильніше людина бажає чогось, тим інтенсивніша її потреба в цій речі. Коли подібне співвідношення встановилося, то воно виражає рівновагу або рівність інтенсивності обох потреб. Дані суб’єктивні оцінки споживачів під впливом конкуренції перетворюються у ринкові ціни, що сприймаються і покупцями, і споживачами продукції.

Виводячи обмін товарів із взаємної потреби, Тюрго розглядає гроші як звичайний товар і стверджує, що всякий товар характеризується властивостями монети, оскільки за її допомогою вимірюється цінність інших товарів.

Теорія доходів. Тюрго кваліфікує доходи як чистий продукт і заробітну плату, визначаючи їх аналогічно Ф. Кене. Причиною появи найманої праці він вважає відокремлення працівника від засобів виробництва. Зокрема, відзначає, що поступово всі землі стають надбанням власників і продукти, як результат обробітку землі починають поділятися між власником і хліборобом; з’являється чистий дохід, який теж переходить до власника, а хлібороб починає одержувати мінімум життєвих засобів у формі заробітної плати. Мінімум засобів існування, до якого тяжіє заробітна плата, стає законом, що регулює обмін між робітником і власником засобів виробництва.

Крім заробітної плати, Тюрго вперше виділяє як самостійний дохід прибуток, отриманий підприємцем-капіталістом. Фактично прибуток Тюрго розглядає у двох формах – позичкового відсотка і підприємницького доходу. Необхідність доходу позичкового капіталіста у вигляді проценту учений пояснює тим, що банкір на свої гроші завжди може придбати землю і стати одержувачем ренти. Причому гроші, які віддаються в позику, повинні принести більшу суму, ніж дохід від земель, тому що існує ризик неповернення цих грошей позичальником. Одночасно Тюрго стверджував, що гроші, витрачені на придбання фабрики або ферми, можуть дати більший дохід, ніж гроші, віддані у позику, оскільки підприємець повинен отримати прибуток як винагороду за свої турботи, свої таланти, свій ризик.

Подібні висновки виникають у вченого і при поясненні складових вартості продукту, який створюється капіталом. Тюрго вважає, що у вартості відшкодовуються безпосередньо витрати капіталу, у тому числі й заробітна плата. Інша ж його частина складається з таких елементів:

  1. Прибутку, що дорівнює доходу у вигляді процента, одержаного підприємцем як власником грошей.

  2. Прибутку за “працю, ризик і мистецтво” підприємця.

  3. Земельної ренти для підприємців, що працюють у сільському господарстві.

Теорія капіталу. Дослідження капіталу Тюрго пов’язує з проблемою розподілу доходів і визначає його як “нагромаджену цінність”, намагаючись виявити фактори зростання останньої. Унаслідок детального аналізу різних форм доходів, що мають місце в реальній дійсності, вчений доходить висновку, що самозростання капіталу створюють:

а) купівля землі й отримання ренти;

б) придбання промислового підприємства й отримання прибутку;

в) організація великого сільськогосподарського виробництва та отримання фермерського прибутку;

г) ведення торгівлі й одержання торгового прибутку за рахунок обрахування покупців;

д) здійснення кредитних операцій та отримання позичкового відсотка.

Теорія відтворення. Тюрбо удосконалює модель відтворення Ф. Кене виділенням у середині виробничого класу двох груп: підприємців, що надають аванси, та робітників, що отримують заробітну плату, а також поділом безплідного класу на дві підгрупи: підприємців-мануфактуристів як власників підприємств, що дають роботу, та простих ремісників − одержувачів заробітної плати. Така модель уже була ближчою до дійсності, оскільки включала в себе елементи розподілу на класи з огляду на їх відношення до засобів виробництва.