10.3. Посткейнсіанство

Посткейнсіанство як напрям економічного аналізу сформувався в кінці 60-х на початку 70-х років ХХ століття.

Історичні умови

1. Погіршення умов суспільного відтворення (брак ресурсів, забруднення довкілля, енергетичні проблеми), які змістили акцент економічних протиріч з реалізації (попиту) на виробництво (пропозицію).

2. Інтернаціоналізація виробництва, посилення економічних міжнародних зв’язків та «відкритості економіки».

3. Світові економічні кризи 1974 − 1975 та 1980 − 1982 рр., які супроводжувалися неконтрольованою хронічною інфляцією, зростанням цін на нафту, посиленням монополістичних тенденцій.

4. Активізація державного регулювання економіки в США (практика дефіцитного бюджетного фінансування за часів правління Дж. Кеннеді та Л. Джонсона).

5. Перша поява економічного феномена стагфляції.

6. Поєднання циклічних спадів економіки з низкою структурних криз.

7. Зниження норми особистих заощаджень і виробничого нагромадження внаслідок збільшення витрат на соціальні програми.

Економічні проблеми

1. Пошук стимулів розвитку виробництва.

2. Боротьба з інфляцією.

У структурі посткейнсіанства розрізняють дві основні течії (англійська й американська). До англійської належать перелічені нижче економісти: Джоан Вайолет Робінсон (1903 − 1983), основна робота – «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933); П’єр Сраффа (1898 − 1983), основна робота – «Виробництво товарів за допомогою товарів» (1960); Ніколас Калдор (1908 − 1986), основна робота – «Альтернативні теорії розподілу» (1956); Міхал Калецький (1899 − 1970), основна робота – «Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні й довгострокові зміни в капіталістичній економіці» (1956).

Представники американської течії – С. Вайнтрауб, А. Ейхнер, Х. Мінскі, П. Девідсон.

Посткейнсіанська економічна теорія зароджується в епоху кризи державного регулювання економіки, яке не відповідало новим умовам функціонування економічних систем у 70-ті роки ХХ століття. Становлення і розвиток автоматизованого технологічного способу виробництва і структурна криза, поєднання високої інфляції, безробіття із спадом виробництва продукції, розширення процесів усуспільнення, зростання інтернаціоналізації господарських зв’язків і панування транснаціональних корпорацій потребують розробки нових форм державного втручання в економіку. Адаптація кейнсіанської теорії до нових умов розвитку − основне завдання посткейнсіанства.

Криза неокейнсіанства у 70 − 80 рр. ХХ ст. зумовила необхідність перегляду основних методологічних підходів неокейнсіанців. Саме прагнення повернутися до методології самого Дж. М. Кейнса і стало головним імпульсом виникнення та розвитку посткейнсіанства.

Основні економічні ідеї посткейнсіанства можна сформувати таким чином:

– гостра критика і заперечення основних положень неокласичної школи, насамперед теорії граничної продуктивності й теорії граничної корисності;

– відродження традицій класичної школи політичної економії;

– розширення поля економічного аналізу за рахунок уведення в нього соціально-економічних інститутів.

Центральне місце в посткейнсіанських теоріях посідає проблема зростання й розподілу національного доходу.

Посткейнсіанці стверджують, що темпи зростання виробництва залежать від розподілу національного доходу, а розмір прибутку і його приріст − від заощаджень, у той час як загальний розмір заощаджень формується із суми заощаджень від заробітної плати і прибутку. Оскільки, "схильність до заощаджень" в одержувачів заробітної плати і прибутку різна, то зміни в розподілі будуть впливати на загальну суму заощаджень.

Звідси вони роблять висновок, що розподіл національного доходу буде впливати на його приріст. Це головне положення посткейнсіанців, за допомогою якого вони планували пристосувати теорію Дж. М. Кейнса до нових умов розвитку ринкової економіки.

У свою чергу, розподіл національного доходу є функцією нагромадження капіталу. Темп нагромадження капіталу визначає норму прибутку, і, як наслідок, встановлює частку прибутку в національному доході.

Крім того, треба відзначити, що теорія Дж. М. Кейнса обома течіями посткейнсіанства (як англійського, так і американського крила) розглядається як відправна методологічна основа для власних досліджень.

Вагомий внесок у формування методологічних засад англійського посткейнсіанства зробив П. Сраффа.

П’єр Сраффа

(1898 − 1983)

Італійський економіст, професор економіки.

Основний твір – «Виробництво товарів за допомогою товарів» (1960).

Методологія досліджень. При визначенні цінності блага Сраффа використовує своєрідний варіант рікардіанської теорії цінності, ціноутворення й розподілу, відмовляючись при цьому від класичної трудової теорії вартості товару на користь натурально-речових взаємозв’язків, тобто споживних вартостей.

Основні економічні засади теорії П. Сраффа:

1. Встановлення формальних доказів логічної непослідовності й суперечливості неокласичної теорії граничної корисності й граничної продуктивності факторів виробництва.

Неокласики вважали, що доходи від факторів виробництва та їх розподіл можна виводити із умов їх пропозиції і продуктивності.

Як представник посткейнсіанства, учений вважає, що сама пропозиція факторів виробництва та їх зміни перебувають під впливом відносин розподілу, а не навпаки. Так, граничний продукт капіталу за неокласичною теорією визначає величину прибутку. Співвідношення прибутку і заробітної плати змінює ціни виробництва, і це веде до зміни величини вартості капіталу, яка визначається на основі цих цін та виробництва.

2. Розробка нового методу визначення ціни виробництва особливого товару, яка в силу своєї стійкості могла стати загальної мірою вартості (цінності) інших товарів.

Класики намагались довести, що ціни визначаються вартістю товарів. Суспільні ціни виробництва регулюються ціною виробництва товарів, які виготовляються в умовах середнього показника органічної будови капіталу, унаслідок чого, відхилення вартості від цін виробництва в галузях з більш високим чи більш низьким вмістом капіталу взаємно погашаються, тобто сума цін товарів буде дорівнювати сумі вартостей товарів.

На думку П. Сраффа, висловлені положення класиків не підтверджуються економічною практикою, натомість він пропонує теоретичну модель ціноутворення. Намагається теоретично сконструювати галузь, де відношення чистого продукту до вартості матеріальних витрат не змінювалось би під впливом змін у відносинах розподілу і цінах. В основу такої галузі, яку П. Сраффа називає стандартною, входять базові товари, тобто ті, які прямо чи опосередковано пов’язані з виробництвом усіх інших товарів. Головна особливість стандартної галузі пов’язана з тим, що натуральна структура витрат у ній однакова. Отже, одиницю продукту стандартної галузі можна вважати мірою вартості інших товарів.