11.4. Ранній інституціоналізм

Методологія і традиції соціальної школи вплинули на подальший розвиток економічної теорії і дали початок інституціональному напряму в економіці.

Інституціоналізм (від лат. institutio − "звичай, настанова") − це напрям економічної думки, що сформувався в 20 − 30-ті роки ХХ сторіччя для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для вивчення соціального контролю суспільства над ринковою економікою. Терміном "інституціоналізм" економічна теорія завдячує американському економісту Уолтону Гамільтону, який у 1918 р. вперше запровадив цей напрям у дослідженні економіки.

Прихильники інституціоналізму, на противагу методологічним підходам представників класичної та неокласичної шкіл, які в основі економічної моделі розглядали людину економічну, пропонують людину соціологічну, що завжди перебуває в центрі суспільних відносин, має певні звички, спосіб мислення.

Історичні умови

1. Інтенсивний характер процесів концентрації та централізації капіталу в США, й виникнення на цій основі монополістичних угруповань у промисловості й банківській сфері.

2. Перехід капіталізму вільної конкуренції у фінансову стадію. Посилення ролі фінансового капіталу.

3. Втрата системою ринкових відносин своєї досконалості й автоматичного саморегулювання.

4. Зміна соціальної структури суспільства, наслідком якої було формування й зростання середнього класу; розорення дрібних і середніх господарств.

5. Загострення соціальних протиріч капіталізму.

Особливості економічних поглядів.

1. Незадоволення “нежиттєздатністю” висновків класичної і неокласичної теорії, особливо статичним характером ортодоксальної теорії цін.

2. Прагнення до створення інтегральної економічної теорії, що поєднує економіку, психологію, юриспруденцію, антропологію. Міждисциплінарний підхід до вивчення економічних явищ.

3. Відмова від емпіризму в економічній науці. Потяг до детальних кількісних досліджень.

4. Предметом вивчення виступає роль суспільних інститутів в економічному житті держави, а також мегатенденції розвитку людства.

5. Методи дослідження:

− історико-генетичний;

− психологічний;

− описово-статистичний;

− правового трактування економічних процесів;

− математичний;

− макроекономічний аналіз.

Етапи розвитку інституціоналізму

Ранній інституціоналізм − 20 − 30-ті роки ХХ сторіччя − характеризується формуванням основних положень інституціоналізму.

Представники цього напряму: Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчелл.

Пізній (повоєнний) інституціоналізм − середина ХХ сторіччя – коли досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму та розробляється теорія профспілкового руху.

Представники: Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Неоінституціоналізм − 60 − 70-ті роки ХХ сторіччя – на цьому етапі економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства.

Представники: Н. Ноув, Дж. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, Р. Коуз, Дж. Б’юкенен, Г. Беккер.