18.Внутрішня політика правої та лівою Італії у 70-80 р. 19 ст. Режим Кріспі.

Перші півтора десятиліття існування єдиної держави при владі була так звана «права» - політичне угрупування помірковано-ліберального напряму. «Права» представляла інтереси обуржуазненого дворянства і частково торгової, фінансової, сільської, буржуазії. Діячі: Мінгетті, Ланца, Селла. Уряд «правої» переклали на народні маси тягар витрат, спричинених національно-визвольними війнами 60-х рр.. створенням централізованого державного апарату, а також витрати на розвиток сполучення, промисловості. В 1868/ р. було введено податок за помел зерна. Діячі правої велику увагу приділяли удосконаленню кредитно-банківської системи. В основу зовнішньоекономічної політики було покладено принцип свободи торгівлі, вони також були прихильниками централізаторської політики. Звели нанівець самоврядування комун і провінцій. Антинародна політика правої поглибила розчарування мас. Наприкінці 60-х рр. поширилися антиурядові виступи по всій Італії. Приєднання Папської області до Італійського королівства означало ліквідацію світської влади папи. Це спричинило конфлікт Ватикану з державою папа Пій 9 не визнавав єдиної держави, відмовився визнавати владу Савойської династії, оголосив себе полоненим і заборонив католикам брати участь у політичному житті Італії. Уряд прийняв закон 1871 р. «Про гарантії прерогатив папи і святого престолу про взаємовідносини держави і церкви». Особа папи оголошувалася свяченою і недоторканою йому надавалася повна свобода у здійсненні духовних функцій. У березні 1876 р. опозиція добилася відставки уряду. Це називалося «парламентська революція» до влади прийшла ліва. Ліва стояла на монархічній платформі і виступала за більш послідовну ліберально-конституційну політику, обіцяла здійснити адміністративну реформу, переглянути податкову систему. Завдяки проведенню реформ ліва забезпечила собі на початку підтримку дрібної буржуазії і робітничого класу. Повсюди відбувалися демонстрації які схвалювали програму реформ. Було видано закони про світську школу і цивільний шлюб; в 1879 р. запроваджено обов»язкову початкову освіту, а в 1882 р. скасовано податок за помел зерна; 1882 р. виборчий закон; політика «трансформізму» - підкуп депутатів, корупція. На чолі уряду став Франческо Кріспі. Режим Кріспі: у 1887 р. до влади прийшли «праві»; з 1890 р. на Сицилії почався народний рух (рух фаші) – але було придушено. Вів війну проти Ефіопії, де отримав поразку і це стало причиною падіння режиму (15.03.1896).

20.Зовнішня політика Італії. Союз з Німеччиною, Австро-Угорщиною.

Приєднання Венеціанською області в результаті війни з Австрією 1866 і Папської області вході франко-прусської війни 1870-71 рр. були останніми великими зовнішньополітичними акціями «правої». Права , яка була захоплена внутрішніми проблемами не провадила активної зовнішньої політики. Вона добивалася тільки міжнародного визнання Італії європейськими державами. Було зроблено перші кроки до захоплення колоній в Африці. Італія стала учасницею Берлінського конгресу 1878 р. підписавши заключні протоколи конгресу, що стосувалися балканського півострова, Чорноморських проток, Малої Азії. Внаслідок окупації Францією Тунісу в 1881 р. посилились анти-французькі незгоди, що й зумовило приєднання Італії в 1882 р. до союзу Німеччини й Австро-Угорщини. Вступивши до троїстого союзу, Італія посилила тим самим анти французьку і антиросійську спрямованість італійської зовнішньої політики. Поза союзом Італія хотіла зберегти дружні відносини з Англією. В лютому 1887 р. Італія уклала з Англією угоду про отримання статус-кво на берегах Середземного, Чорного, Егейського, Адріатичного морів та на узбережжі Північної Африки. У 1885 р. Італія окупувала порт Массауа на Червоному морі, 1887 р. розпочала воєнну експедицію проти Ефіопії але зазнала поразки.