56.Зовнішня політика Румунії в к. 19 поч. 20 ст. Балканські війни.

Італо-турецька війна1911-12 рр. послабила сили Туреччини і прискорила зближення Балканських держав. Сербія і Болгарія, що давно ворогували між собою, при сприянні Росії і ухвалені Англії і Франції. Жовтень 1911 р. почали переговори про укладення союзного договору. Переговори були майже півроку і у березні 1912 р. підписано болгаро-сербський договір про дружбу і союз між цими державами. Обидві держави взаємно гарантували одна одній державну незалежність і цілісність території. До союзного договору додавалась таємна угода про спільний виступ проти Туреччини (договір підписано в Македонії). Одночасно з цими переговорами з осені 1911 р. були переговори між Грецією і Болгарією, які завершуються підписанням 29 травня 1912 р. болгаро-грецького оборонного союзу. Спеціальне застереження передбачало нейтралітет Болгарії, якщо виникне війна між Грецією і Туреччиною, через крітське питання, питання про поділ Македонії між обома державами залишене відкритим до закінчення війни болгаро-грецьку воєнну конвенцію підписано 5 жовтня 1912 р. Болгарія та Чорногорія у вересні 1912 р. усно домовились про спільні дії проти Туреччини. У жовтні 1912 р. балканські союзники почали визвольну війну проти Туреччини. Війна була успішною для Балканських країн. Головний і вирішальний удар по турецьких силах надала болгарська армія у грудні 1912 р. , воєнні дії були припиненні. На пропозицію Росії в Лондоні розпочалися мирні переговори між балканськими країнами і Туреччиною, а в січні 1913 р. Новий молодотурецький кабінет під впливом Німеччини відхилив вимоги балканських союзників, негайно відновились воєнні дії але оскільки турецькі війська стали зазнавати поразок то вони почали просити мир. 21 квітня було підписано перемир»я а вже на кінець травня 1913 р. Лондонський мирний договір який визначав політичний устрій на Балканах. Після першої балканської війни встановився кордон між балканськими державами і Туреччиною по лінії Мідіє-Але але ненадовго.

57.Албанія в 1900-1914 рр., її незалежність

На початок 20 ст. територія Албанії перетворилася на об»єкт гострого суперництва між європейськими імперіалістичними державами. Тому національно-визвольний рух албанців, що посилився в зв»язку з революцією 1905-1907 рр. в Росії і молодотурецької революцією 1908 р. неминуче набував і антиімперіалістичної спрямованості. Албанці підтримували молодотурецьку революцію. Спочатку молодо турки не заважали становленню національної культури албанського народу. Але потім політика молодотурків щодо албанського визвольного руху різко змінилися. Турецький уряд відмовився надати Албанії автономію в вдався до репресій прогресивного албанського руху. У 1910 р. протест проти турецького гноблення переріс у збройне повстання на півночі Албанії, яке тривало 5 місяців. Навесні 1911 р. спалахнуло друге анти турецьке повстання в Албанії, а через рік – третє, яке набуло загально албанського х-р. центром його була область Косово. Під час повстання місцеві албанські феодали зрадили національні інтереси свого народу, уклавши угоду з турецьким урядом і придушивши повстання в серпні 1912 р. у період першої Балканської війни територія Албанії була окупована військами Чорногорії, Сербії, Греції. Почався новий визвольний рух. 28 листопада 1912 р. на зборах представників країни і еміграції у Вльорі було проголошено незалежність Албанії. 29 липня 1913 р. було проголошено Албанії від Туреччини, але цей акт мав скоріше формальний характер. Фактично над країною встановлювався протекторат європейських імперіалістичних держав, на вимогу яких у березні 1914 р. управління Албанією було передано німецькому князю, що правив від іменем Вільгельма І.