9.Зовнішня політика Німеччини у 70-90 рр. 19 ст.

Уряд Бісмарка прагнув до гегемонії, щоб досягти мети були два способи: загрожувати війною одним державам; створити систему пронімеччиня воєнно-політичних блоків. Але така політика викликала недовір»я в інших державах. На початку 80-х р. припадають колоніальні загарбання Німеччини в Африці. Починається боротьба за проникнення на Латиноамериканський континент. Через це почалися суперечки на міжнародній арені. У 90-х рр..Бісмарк звернув свої погляди на Австро-Угорщину та Росію, прагнув створити союз. 6 червня 1873 р. в Шенбруні підписано між 3 монархами договір – «Союз трьох імператорів». Але нова коаліція не мала сталого характеру. Лише після Берлінського конгресу 1881 р. було відновлено союз. Але на середину 80-х р. союз вичерпав можливості. Тоді Бісмарк підписав з Росією в червні 1887 р. «договір перестраховки» на 3 роки, згідно нього країни мають дотримуватися Нейтралітету. Але система союзів зазнала краху. На межі 70-80 –х років внаслідок зусиль німецької дипломатії виник Троїстий союз. Формувався він в кілька етапів: 1879 р. підписано айстро-німецький союзний договір, який мав антиросійське спрямування; 1882 р. підписано договір між Австро-Угорщиною, Німеччиною, Італією, який мав назву троїстий союз. Згідно нього Німеччина та Австрія обіцяли воєнну допомогу в Італії в разі нападу Франції. Між Німеччиною і Францією існує політика «озброєного миру». Виникали воєнні тривоги, криза між ними загострилася, і також виникала загроза війни. Швидкий розвиток капіталізму штовхав правлячі кола до загарбання заморських територій. Мета: джерела сировини; ринок збуту; сфера впливу. Виникла Німецька Південно-Західна Африка та Східна Африка. У 90-х зовнішня політика почалась розвиватись. Німеччина почала вступати в боротьбу за вже зайняті колонії.

10.Зовнішня політика Німеччини.

На межі 19 – поч.. 20 ст. Німеччина вступила в монополістичну стадію капіталістичного розвитку. На цей час вона перетворилася в одну з найбільших імперіалістичних держав. Порівняно з англійським і французьким імперіалізмом німецькі монополії розвивались видки темпами. Розвиток монополій характеризувався зростанням виробництва. на п. 20 ст. виникає тенденція, яка відбивала і прагнення до створення більших і сильніших монополістичних об»єднань. Такі об»єднання виникають у залізоробній промисловості. У 1894 р. було 7 залізоробних промисловостей, 1897 р. – п»ять, а в 1904 р. – вони об’єднались в чавуноливарний синдикат. В 90-х р. виникли перші стальні об»єднання.

11.Політичний розвиток німецької держави 19-20 ст.

На початку 90-х р. бонапартиський режим вичерпав себе. Зазнала краху політика переслідування. У 1888 р. на трон сів Вільгельм ІІ – монархіст. Почався формувати режим « особистої влади». Між ними і Бісмарком виникли суперечності про ставлення до соціалізму. У цей період можна виділити 2 етапи: 1890-1894 рр. – новий курс (політика соціального маневрування); 1894-1898 – ера Штумма. На початку 20 ст. були дві проблеми: політика панівних класів щодо робітничого руху; відносини між двома панівними класами – юнкерством і буржуазією. «Новий курс»: прийнято соціальні закони, закон про збільшення армії і модернізація суспільства. Проти нового виступали соціал-демократи. У жовтні 1894 р. канцлер Капріві був звільнений у відпустку, а його змінив Гогенлое. «Ера Штуммана»: прагнули ліквідувати обмежені права конституцією 1871 р.; виходять антидемократичні законопроекти про переворот 1895 р. політика уряду зазнала краху, почав зростати робітничий рух.