2.Джерела та історіографія 2-го періоду нової історії.

1912-17 рр. почалася криза. Радянська історіографія приділяла велику увагу вивченню загальних закономірностей історичного процесу виявлення її в окремих регіонах. Результати дослідження викладені в багатотомній праці «Всесвітня історія». Історію міжнародних відносин і зовнішньої політики у 2-му томі «Історія дипломатії» (1963 р.). Проблеми робітничого руху – «Історія другого інтернаціоналу» Розвиток радянської історичної думки та науки в монографії «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки».

3.Паризька комуна 1871 та її і роль в історії Франції.

У вечері 17 березня 1871 р. в глибині робітничих кварталів Парижа в школі на вулиці Бафруа засідав центральний комітет національної гвардії. Засідання було присвячене перевірці повноважень новообраних членів центрального комітету Національної гвардії. Поставлений ходом подій до влади Центральний комітет національної гвардії розглядав себе як тимчасову владу і вважав за необхідне негайно приступити до виборів у Парижську комуну. Цей час серед робітників і ремісників Парижа, популярною була вимога утворити комуну як здійснення традицій революції 1789-1794 рр. Спочатку вибори були призначені 23 березня до Парижської комуни, потім перенесено на 26 березня а 28.03 на площі біля ратуші при великому напливі народу члени центрального комітету національної гвардії передали владу обраній раді Комуни. Було проголошено першу у світі пролетарську державу Паризьку комуну. Серед 85 членів ради Комуни більшість становили робітники або їхні визнані представники політична рада Комуни поділялась на меншість, журд, лефранє, ассі, над більшість дрібно державні демократи неякубінці. Комуна була державою, що здійснила перший досвід диктатури пролетаріату, Рада Комуни видавала закони для виконання яких створювалося 10 комісій. На чолі кожної комісії стояв член, знищила буржуазну поліцію, охороняли місто робітники і ремісники, реформувала судовий апарат: установила виборність суддів, запровадила інститут народних засідателів і право вільного захисту. Парижська Комуна проіснувала 72 дні, причиною її поразки була незрілість соцільно-економічних умов для перемоги на той час у Франції соціалістичної революції.

4. Політична боротьба у Франції 1870 р. Конституція ііі республіки

За останню третину 19 ст. в економіці Франції відбулися великі зміни. Швидкими темпами розвивалась важка промисловість6 збільшувався видобуток вугілля, зростало виробництво чавуну, заліза, сталі, розширювалося залізничне будівництво. Машини впроваджувалися у важкій і легкій промисловості. Велику роль в економіці Франції продовжувало відігравати с/г, в якому була зайнята значна частина населення. Було багато дрібних, парцелярних селянських господарств. Уповільнений темп розвитку французької промисловості пояснювався такими причинами: вузьким внутрішнім ринком, тому що господарства страждали через іпотечну заборгованість; втрата у війні з Пруссією Лотарингії, багатої на залізну руду і частково вугілля при загальній нестачі цієї сировини у Франції, гальмувала розвиток важкої промисловості. Після того як Паризьку комуну було потоплено в крові, в Історії Франції почалися смутні часи, коли на престол претендували три династії: Бурбони, Орлеани, Бонапарти. Незважаючи на те 4 вересня 1870 р. в результаті народного повстання було проголошено республіку, в Національних зборах більшість належала монархістам: меншість становили республіканці. Республіканський лад відстоювали робітники. Питання про визначення політичного ладу Франції довго не розв’язувалася і в 1875 р. Національні збори прийняли додаток до основного закону, за якою Францію визнано республікою. З 1873-79 рр. президентом Франції був запеклий монархіст Мак-Магон (Енгель називав його найбільшим ослом Франції). Прийнята в 1875 р. конституція Третьої республіки була компромісом між монархістами і республіканцями. Змушені прийняти республіку, монархісти хотіли надати їй консервативного не демократичного характеру. Законодавча влада була доручена парламентові, що складався з палати депутатів і сенату. Сенат обирали на 9 років чоловіки віком 40 р., палату депутатів на 4 роки і тільки чоловіки віком від 21 р.. жінки, військовослужбовці, молодь, сезоні робітники не дістали виборчих прав. Виконавча влада вручалася президентові, обраному Національними зборами на 7 років. Йому надавалося право оголошувати війну, укладати мир. Конституція Третьої республіки була буржуазною. Вже на перших виборах перемогли республіканці. Новим президентом став Жюль Греві, а головою палати депутатів Леона Гамбетту. В 1881 р. встановлено протекторат Франції над Тунісом, Аннам, Тонкін. Франція завоювала Західну і Центральну Африку і Мадагаскар. На це все потрібно було кошти, зросли податки. Республіканський авторитет упав. Це призвело до посилення в рядах республіканської партії лівого радикального крила, очолюваного Жоржем Клемансо. Він був сином лікаря, власник невеликого маєтку. Він критикував політику поміркованих республіканців, добивався їхньої відставки, за що його прозвали «звергателем міністрів». У 1881 р. радикали відкололися від республіканців і утворили самостійну партію. Вони вимагали демократизації державного ладу, відокремлення церкви від держави, введення прогресивного прибуткового податку. На парламентських виборах 1881 р. радикали виступали самостійно і вибороли 46 місць.