13. Дві слов'янські азбуки. Проблема авторства.

Збережені до наших днів пам’ятки слов'янської писемності засвідчують, що найдавніші письмена виконували двома різними абетками, які отримали назви «кирилиця» і «глаголиця». Однак дискусія щодо часу їх написання триває і досі. П. Й. Шафарик стверджував, що глаголиця є тим письмом, що створили Кирило й Мефодій, а кирилиця належить св. Климентові. Такий погляд був панівним до середини ХІХ ст. і залишається актуальним. Принципові розходження у поглядах учених стосуються того, у яких саме слов'ян – південних чи східних – існувало здавна те невпорядковане письмо, яке в середині ІХ ст. солунські брати використали для створення власне слов'янської писемності. Отже, хронологічне співвідношення двох слов'янських абеток у давнину є очевидним: глаголиця, як упорядковане письмо, передувала кирилиці, поступившись їй як досконалішій на всіх слов'янських землях, де закріпився візантійський зразок богослужіння. Такий висновок підтверджує кілька фактів. По-перше, деякі глаголичні і кириличні літери виявляють взаємну залежність. По-друге, найдавніші рукописи (палімпсести), в яких на місці виведеного попереднього глаголичного тексту,нанесено новий кирилицею, що було зумовлено дорожнечею виготовленого із спеціально обробленої шкіри пергаменту. По-третє, у деяких кириличних книгах ХІІ – ХІІІ ст., трапляються ще вживані в тогочасних переписах глаголичні вставки. Натомість у давніх глаголичних рукописах поширені кириличні приписки пізнішого походження. Також, у деяких кириличних текстах спостерігаються помилки, зумовлені переписуванням цих текстів із глаголиці. Не можна не врахувати того, що мова глаголичних текстів є виразно старшою від мови кириличних. Донині не розв’язаним залишається питання про походження літер глаголиці, назва якої постала пізніше від виникнення обох слов'янських абеток. За своїм походженням глаголичні літери найбільшою мірою пов’язані з грецьким мінускульним алфавітом, деякі з них мають виразно самаритянські та давньоєвропейські елементи, але загалом вони становлять оригінальну систему, яка є творчим втіленням філологічного досвіду й лінгвістичного таланту та інтуїції творців писемності й перекладачів св. Кирила та Мефодія. Пріоритет щодо створення глаголиці надають молодшому брату. Незважаючи на обмежений вік свого існування, так звана округла, або македонська глаголиця постійно розвивалася пройшовши в цьому процесі чотири основні етапи: солунський (860 – 863), великоморавський (863 – 885), чеський (885 – 1097), охриндський (886 – ХІІ ст.). Інший тип давньої слов'янської азбуки отримав свою назву також значно пізніше від виникнення відповідної графіки. Давня кирилиця навіть з огляду на понад тисячолітню історію виявляє багато відомих ознак і літер для тих слов'ян, які нині користуються цим видом абетки. Кирилиця була спрощена і вдосконалена. Подібність літер кирилиці до грецьких істотна. Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. Навіть початок слов'янської та грецької азбуки однаковий. Порівняння двох слов'янських абеток виявляє і суттєву різницю між ними. Йдеться не тільки про очевидні відмінності в накресленні літер, а й про якісний склад графічних знаків, які відображають фонетичну систему мови. Подібно до грецького алфавіту літери кирилиці й глаголиці використовували, крім передачі звуків, й для вираження цифрових значень. На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.