35. Питання про русинську мову. Літературна «руска бешеда».

Русинська мова — група діалектів, якими розмовляють етнографічні групи Сербії, Словаччини, Польщі та України. В Україні носії цих діалектів мешкають переважно на Закарпатті. Деякі мовознавці розглядають її як особливу мову, натомість більшість українських науковців відносять її до діалектів української мови. Закон «Про засади державної мовної політики» визнав русинську мову мовою національної меншини в Україні.

Сучасними альтернативними назвами «русинської мови» є «рутенська», «карпатська», «карпатсько-русинська».

Насправді існує чотири «русинські» мікромови, три з яких — «сербська» (бачвансько-сремська або паннонська / бачвансько-русинська), «словацька» (лемківсько-пряшівська або русинська на Пряшівщині / шарисько-пряшівська) та «польська» (лемківська у Польщі або лемківсько-горлицька) — є кодифікованими у 1990-х роках, а «підкарпаторусинська» або русинська на Закарпатті не є кодифікованою і являє собою масив українських говорів Закарпатської області.

Серед чотирьох «русинських» мікромов три — бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська), русинська на Пряшівщині (лемківсько-пряшівська, шарисько-пряшівська) та лемківська у Польщі (лемківсько-горлицька) — є кодифікованими у 90-х р.р. XX ст., а «підкарпаторусинська» (русинська на Закарпатті) не є кодифікованою і являє собою масив українських говорів — середньозакарпатського, лемківського, бойківського (верховинський діалект) та гуцульського).

«Руска бешеда» - саме так називають свою мову русини-переселенці на Балканському півострові. Бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська) мікромова (самоназва — бачваньско-руска бешеда та бачваньски руски яазик / язик, іноді науковцями кваліфікується як бачвансько-сримський варіант української літературної мови) — літературна мова 25 тис. воєводинських руснаків, нащадків українських емігрантів з Південно-західної Лемківщини, які мешкають у Воєводині з XVIII-XIX ст. (у містах Новий Сад, Вербас та у селах Руський Керестур, Коцур, Петровці, Беркосово, Миклошевці та ін.).

Першою країною, що визнала русинську мову офіційно, була колишня Югославія. В 1995 Словаччина також визнала русинську мовою національних меншостей, але офіційною мовою в Словаччині вона не є. Деякі документи (наприклад, пам'ятки виборцям) у Словаччині містять фрагменти русинською мовою поряд з літературними українською, угорською, ромською, німецькою й англійською. У деяких населених пунктах, де проживають русини, присутні двомовні вивіски.

36. Старослов'янська мова, її варіанти. Церковнослов'янська мова.

Старослов'янську мову, як літературну, замінила церковнослов'янська, яка є трансформованим різновидом базової старослов'янської мови. Інтенсивний розвиток державності у слов'ян вплинув на їх мовну диференціацію. Ці нові відмінності вливались у тексти староцерковнослов'янською мовою завдяки мимовільним помилкам переписувачів книг, через що уже з XII століття можна виділити чітку різницю у вимові певних звуків та вживанні певних словоформ на різних слов'янських землях. Такі варіанти церковнослов'янської мови називають редакціями (ізводами). Виділяють такі редакції церковнослов'янської мови:

Болгарська

Македонська

Моравська

Українська (Київська)

Російська (Московська)

Сербська

Хорватська

Церковнослов'янська мова — мертва давньослов'янська літературна мова. За походженням — староцерковнослов'янська мова з модифікаціями під впливом інших слов'янських мов. Такий вплив відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський, болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський.

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.