37. Вук Караджич – видатний славіст.

Вук Стефанович Караджич (серб. Вук Стефановић Караџић; * 7 листопада 1787; † 7 лютого 1864) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель. Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо». Створив перший словник сербської мови (перше видання 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Минуло двісті років з дня народження видатного сербського вченого-енциклопедиста, письменника-гуманіста, видатного діяча в галузі культури рідного народу, борця за національну незалежність Сербії Вука Караджича (1787-1864). Наснажений хвилею національно-визвольної боротьби рідного народу проти багатовікового турецького рабства, Вук Караджич пройшов довге життя і своєю більш як п'ятдесятирічною працею освітив нову епоху оновленої Сербії, за кращу долю якої воював і в пороховому диму і на культурному полі. Те, що в суспільному житті розпочало перше сербське повстання з метою скинення турецького рабства, знищення феодалізму, те у галузі культури зробив Караджич, підкреслює видатний сербський вчений Душан Петрович.

Людина дії і людина думки, людина, яка сміливо і безпощадно руйнує старе і будує нове, в особі Караджича злилися воєдино, наголошує лауреат Нобелівської премії Іво Андрич. Караджич - реформатор і основоположник сербохорватської літературної мови, батько нової сербської літератури, автор першого словника, першого букваря і першої граматики рідної мови, основоположник фольклористики і етнографії Сербії, історик, географ, перекладач, літературний критик і видавець, перший у Сербії палеограф та палеослов'яніст і перший біограф у сербській літературі XIX ст., член багатьох наукових товариств різних країн світу. Для сербського народу Вук Караджич має таке ж значення, як, наприклад, Тарас Шевченко для українського, Олександр Пушкін для російського, Павло Шафарик для чеського, Адам Міцкевич для польського народу. Любов до народної пісні, виплекану в домі батьків, Вук Караджич проніс крізь все життя і віддав їй багато сил і праці, щоб поширити її славу по всьому світі. У Відні, де згодом Караджич одружився і назавжди поселився, під керівництвом відомого словенського славініста В. Копітара розпочалася його літературна і наукова діяльність. Продовжуючи справу свого попередника відомого сербського письменника і філософа Доситея Обрадовича, який писав живою народною мовою, мав популярність серед сербів, але остаточно не порвав із старою слов'яносербською школою, Вук проводить реформу сербохорватської мови і кладе її в основу нової сербської літератури. В. Караджич добре знав стару й нову сербську літературу, був істориком і письменником. Щоб прилучити свій народ до світової культури, Караджич займається перекладами. І тут він теж показав себе як талановитий письменник і глибокий знавець живої народної мови. І хоч мету своєї діяльності Караджич вбачав у реформі сербохорватської літературної мови і правопису, одначе все своє свідоме життя він збирав фольклор, бо розумів, що в ньому, за словами Гердера, «жива граматика, найкращий словник і справжня історія свого народу». Караджич записує фольклор різних жанрів безпосередньо з уст народу, описує обряди і звичаї населення рідного краю. У світі Караджич прославився найбільше як фольклорист. Тут Караджич неповторний і незрівнянний. Якраз через свої збірки пісень Караджич звернув увагу Європи на його до того часу малознаний рідний народ, на його живу мову і пісню, показав, що й він гідний того, аби стати в один ряд з найпередовішими народами світу в суспільному і культурному житті. Спадщина В. Караджича не перестає цікавити наших учених, бо в ній - плід невтомної багаторічної праці великого серба, що зібрав духовні скарби свого та інших слов'янських народів, збагативши вселюдську культуру, про розквіт якої він дбав.