- •1. Вступ. Предмет і методи анатомії, фізіології та гігієни
- •2. Значення анатомії, фізіології та гігієни дитячого організму для педагогіки, психології
- •3. Коротка історія розвитку анатомії, фізіології та гігієни
- •4. Організм людини — єдине ціле
- •I.M. Маруненко, є.О. Невєдомськи, II і л'ои/шіім,ч Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної . І/Іііін
- •Тема 1. Загальні закономірності росту та розвитку дітей і підлі ї кін
- •5.Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини.
- •4. Вікова періодизація
- •Вікова періодизація за періодами навчання (соціальний принцип)
- •2. Хімічний склад клітини
- •1. Поділ клітини
- •4.Будова і функції тканин
- •Тема 2.
- •1. Значення опорно-рухової системи
- •2. Форма та з'єднання кісток
- •3. Анатомічна будова кістки
- •1. Частини скелета
- •1. Груднинна суглобова поверхня; 2 груднинний кінець; 3 — надплечовий кінець.
- •Скелет нижньої кінцівки
- •2. Хвороби кісток
- •3. Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової
- •Види ушкодження опорно - рухової системи і перша допомога при них
- •2. Будова, форма скелетних м'язів
- •Соскоподібний м 'яз;
- •- Підвищення великого пальця;
- •4. Робота м'язів
- •6. Профілактика захворювань і травм опорно-рухового
- •Гігієнічні норми часу організованої рухової активності дітей та підлітків
- •Тема 3.
- •2. Функції, склад і кількість крові
- •4. Будова і функції еритроцитів
- •8. Групи крові
- •1. Будова серця і судин
- •2. Цикл роботи серця. Вікові зміни серця
- •3. Рух крові по судинах
- •4. Велике і мале кола кровообігу.
- •6.Профілактика та перша допомога при серцево – судинних захворюваннях і кровотечах
- •Види кровотеч і перша допомога
- •1 Правила накладання тиснучої пов'яжи:
- •2 Правила накладання джгута на кінцівки:
- •3 Правила накладання джгута-закрутки:
- •Тема 4.
- •1. Значення дихання
- •2. Будова органів дихання
- •3.Дихальні рухи
- •4. Легеневі об'єми. Життєва ємність легень
- •1. Газообмін у легенях і тканинах
- •3. Хвороби дихальної системи та заходи запобігання їм
- •4. Перша допомога при ураженні органів дихання. Реанімаційні заходи при зупинці серця і дихання
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 5.
- •1. Біологічне значення травлення
- •Хімічні елементи, які містяться в організмі (з "Прикладної біохімії" Морзе)
- •1. Травлення в порожнині шлунка
- •6. Перша допомога при харчових отрутних
- •Тема 6.
- •1. Обмін речовин як основна умова життя
- •4. Обмін вуглеводів
- •Питання для самоперевірки
- •1. Звільнення і перетворення енергії в організмі.
- •Добова потреба дітей шкільного віку в білках, жирах вуглеводах та енергії
- •Добова потреба дітей шкільного віку у мінеральних речовинах
- •1. Органи і шляхи виділення кінцевих продуктів обміну
- •2. Сечова система: будова, функції
- •Література
- •2. Участь шкіри у теплорегуляції
- •3. Хвороби та ураження шкіри
- •Тема 7.
- •1. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції
- •2. Будова і функції ендокринних залоз
- •3. Регуляція діяльності ендокринних залоз
- •Тема 8.
- •1. Біологічне значення нервової системи
- •2. Загальний план будови нервової системи
- •3. Властивості червової системи
- •4. Поняття про рефлекс. Рефлекторна дуга
- •5. Основні етапи розвитку нервової системи
- •2. Загальний план будови головного мозку
- •3. Ріст і розвиток головного мозку
- •4. Порушення стану нервової системи та їхня профілактика
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 9.
- •2. Умовні і безумовні рефлекси
- •3. Механізм утворення умовного рефлексу
- •IV встановлення тимчасового зв 'язку між вогнищами збудження в корі і утворення умовного рефлексу (виділення слини при дії світла).
- •4. Гальмування умовних рефлексів
- •6. Закони вищої нервової діяльності, сформульовані і.П. Павловим
- •1. Вчення і.П. Павлова про дві сигнальні системи дійсності
- •2. Пізнавальна діяльність людини
- •3. Увага: фізіологічний механізм, види, властивості
- •4. Пам 'ять: фізіологічні механізми та види
- •6. Динамічний стереотип
- •1. Типи вищої нервової діяльності
- •2. Особливості вищої нервової діяльності дитини
- •3.Сон та його гігієнічне значення.
- •5. Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення
- •Література
- •Тема 10.
- •1.Значеня сенсорних систем для організму людини
- •2. Зорова сенсорна система: будова, функції.
- •3. Профілактика порушення зору у дітей і підлітків
- •4. Ембріологія ока. Вікові особливості зорових рефлекторних реакцій
- •5. Слухова сенсорна система: будова, функції
- •6. Хвороби вуха та гігієна слуху. Профілактика
- •7. Вікові особливості слухового аналізатора
- •Питання для самоперевірки
- •Вестибулярний апарат.
- •2. М'язово – суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний
- •3.Органи чуття внутрішніх органів
- •4.Смаковий аналізатор: будова, функції
- •5.Нюховий аналізатор: будова, функції
- •6. Органи шкірного чуття
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 11.
- •3. Стомлення, його фізіологічна сутність і діагностика.
- •4. Перевтома як патологічний стан, заходи щодо її
- •Орієнтовний режим для учнів, які відвідують школу у першу зміну
- •Орієнтовний режим для учнів, які відвідують школу у другу зміну
- •Тема 1. Загальні закономірності росту та розвитку дітей та підлітків
4.Будова і функції тканин
Філогенетична структура клітини і міжклітинної речовини, яка характеризується певними морфо функціональними властивостями, високою спеціалізацією, називається тканиною. Кожна тканина складається з клітин певної форми і розмірів. У людини розрізняють такі основні і руни тканин: епітеліальні, тканини внутрішнього середовища, м'язові, нервові.
Епітеліальні тканини, або епітелій, складаються з клітин, щільно прилеглих одна до одної, які утворюють один або кілька шарів. Ці тканини вкривають зовнішню поверхню тіла, вистилають внутрішню поверхню травних і дихальних органів, порожнину тіла, а також утворюють більшість залоз (рис.13). В епітеліальних тканинах немає кровоносних судин, живляться вони крізь вузькі міжклітинники. Але епітеліальна тканина, як межова, має багато нервових закінчень. Епітеліальній тканині властива висока здатність до відновлення – регенерації.
Рис. 13. Різновиди епітелію: І — одношаровий плоский; 2 — одношаровий кубічний; З — одношаровий циліндричний; 4 — одношаровий миготливий; 5 — багаторядний циліндричний; 6 — багаторядний миготливий; 7-8 — багатошаровий епітелій.
Епідермальні (похідні шкіри) утворення виконують теплоізоляційну функцію (волосся), захисну і опорно-захисну (піїті).
Епітелій, який входить до складу залоз (залозистий), має здатність утворювати спеціальні речовини секрети, а також виділяти їх у кров і лімфу або протоки залоз.
Розрізняють епітелій одношаровий і багатошаровий. За формою клітин одношаровий епітелій буває плоский (грудна, черевна порожнина, стінки легеневих альвеол), кубічний (вивідні протоки залоз, ниркові канальці), циліндричний (шлунково-кишковий тракт). До одношарового епітелію належить багаторядний епітелій, що складається з клітин неоднакової висоти і форми. До багаторядного епітелію належить його різновид - миготливий епітелій, який вистилає верхні дихальні шляхи. Миготливий епітелій на своїй вільній поверхні має війки, здатні виконувати коливні рухи у певному напрямку, що сприяє видаленню пилу з дихальних шляхів. Багатошаровий плоский епітелій зустрічається в слизових оболонках ротової порожнини і глотки; він утворює зовнішній шар шкіри (епідерміс).
Тканини внутрішнього середовища входять до складу різноманітних органів і створюють внутрішнє середовище організму. До тканин внутрішнього середовища відносять кров, лімфу (докладніша інформація подана в лекції 7) та сполучні тканини. Тканини внутрішнього середовища виконують різноманітні функції: захисну, трофічну, транспортну, опорну, запасаючу; підтримують відносну сталість внутрішнього середовища (гомеостаз).
Сполучна тканина має багато перехідних форм. Спільним для і неї групи тканин є наявність добре розвиненої міжклітинної речовини. Усі види сполучної тканини можна поділити на такі групи: власне сполучна тканина і скелетна, або опорна сполучна тканина.
До власне сполучної тканини належать такі види:
° пухка волокниста, яка складається з рідко розміщених клітин і міжклітинної речовини у вигляді пластинок і волокон. Волокна бувають: тонкі, прямі, розміщені пучками (колагенові), від яких залежить міцність сполучної тканини і товсті (еластичні), які надають тканині пружності; клітини пухкої сполучної тканини, які мають зірчасту форму, називаються фібробластами; ті, які мають властивість амебоїдного руху — гістіоцитами, або макрофагами (здатні до фагоцитозу) (рис. 14);
Щільна волокниста, яка має велику кількість густо переплетених пучків колагенових волокон. З цієї тканини утворені сухожилки, зв’язки .
Жирова тканина, у якім відкладаються запасні поживні речовини; розміщена під власне шкірою та навколо деяких органів і захищає їх від механічних пошкоджень (рис. 14). Підшкірна жирова тканина відіграє роль тепло ізолюючого шару;
Рис. 14. Жирова тканина: 1 — гістіоцити (макрофаги); 2 — жирові клітини.
о ретикулярна тканина, яка утворює основу кровотворних органів (червоного кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів), входить до складу слизової оболонки кишечнику, нирок; складається з клітин, сполучених між собою за допомогою довгих відростків, і особливих волокон—ретикулярних; у ній утворюються клітини рідких тканин.
До скелетної, або опорної сполучної тканини належать хрящова і кісткова.
Хрящова тканина складається з клітин і щільної міжклітинної речовини. Зустрічаються три різновиди хряща:
гіаліновий, який вкриває суглобові поверхні кісток, з нього утворені хрящі гортані (крім надгортанника), трахеї, бронхів та хрящі ребер (рис. 15);
волокнистий хрящ, який зустрічається в міжхребцевих і суглобових дисках;
еластичний хрящ, який зустрічається у надгортаннику, вушній раковині.
Кісткова тканина складається з клітин і твердої міжклітинної речовини, яка має пластинчасту будову (рис. 16). Пластинки побудовані з органічної речовини (осеїну), просоченої мінеральними солями (переважно вуглекислим і фосфорнокислим кальцієм), що забезпечує велику міцність кістки.
Усередині кісткових пластинок містяться клітини зірчастої форми — остеоцити, які сполучаються між собою великою кількістю протоплазматичних відростків.
Рис. 15. Гіаліновий хрящ: 1 — охрястя; 2 — крайова частина хряща; З — глибші частини хряща.
І.М. Маруненко, Є.О. Неведомська, В.І. Бобрицька Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни
Тканини внутрішнього середовища здатні до постійного оновлення і відновлення після ушкоджень, мають найвищу здатність до регенерації. Із віком міжклітинна речовина сполучних тканин містить дедалі менше води і грубішає. Саме з цим пов'язане, зокрема, утворення зморшок у старіючій шкірі.
М'язова тканина характеризується здатністю скорочуватись, оскільки в цитоплазмі м'язових волокон є особливі скоротливі нитки - міофібрили.
Розрізняють посмуговану (скелетна та серцева) і не посмуговану м'язові тканини.
Рис. 16. Кісткова тканина:
1.клітини (а — ядро; б — протоплазма; в — відростки);
2 — міжклітинна речовина.
Посмугована м'язова тканина (скелетна) (рис. 17) складається з волокон циліндричної форми (довгих і коротких). Кожне м'язове волокно складається і оболонки (сарколеи), яка оточує саркоплазму з великою кількістю ядер.
У саркоплазмі кожного м'язового волокна міститься велика кількість міофібрил, що складаються із протофібрил, до складу яких входить білок: тонкі протофібрили містять актин, товсті — міозин. Це вони надають м'язам смугастого вигляду, що можна побачити у мікроскоп.
Рис. 17. Посмугована м'язова тканина (зліва): 1 — нервове волокно;
2 — м 'язове волокно. Окремі волокна посмугованої м'язової тканини (справа):
І — протоплазма; 2 —ядро.
Оскільки робота м'язового волокна дуже напружена і потребує багато енергії та кисню, то в ньому міститься багато мітохондрій. Ця тканина входить до складу скелетної і мімічної мускулатури, м'язів рота, язика, глотки, гортані, верхньої частини стравоходу, діафрагми.
Серцевий м 'яз утворений також з посмугованої тканини, яка має свої особливості будови і функцій (рис. 18). На відміну від скелетної, клітини серцевого м'яза (міокардіоцити) утворюють між собою особливий зв'язок — нексуси (стик зовнішніх мембран), зв'язуючи серцевий м'яз в єдине ціле. Скорочується серцевий м'яз на відміну від скелетного, незалежно від нашої волі. Його робота здійснюється автоматично і регулюється збудженнями, що виникають у самому серці, а також надходять від центральної нервової системи по особливих нервах.
рис. 18. Посмугована тканина серцевого м 'яза: 1 — волокно; 2 —ядро.
Непосмугована м'язова тканина
(рис. 19) складається з клітин веретеноподібної форми з витягнутим ядром і має тонкі міофібрили.
Ця тканина утворює м'язи внутрішніх органів — кишечнику, кровоносних судин, селезінки, сечового міхура тощо, діяльність яких відбувається без участі нашої свідомості.
Рис.19. Непосмугована м 'язова тканина
Основна структурна і функціональна одиниця нервової тканини — нейрон (рис. 20), це одноядерна клітина, в якій розрізняють тіло і відростки двох типів: дендрити і аксони.
Дендрит (від грец. dendron — дерево) — короткий, дуже розгалужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин. Аксон (від грец. axon — вісь) — видовжений відросток
нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.
Форми і розміри тіл нейронів істотно різняться, так само, як і тип, кількість і довжина їхніх відростків. Уніполярний нейрон має єдиний відросток, який поділяється на дві гілки одного аксона. Біполярний нейрон має два відростки, а мультиполярний — має багато відростків і локалізується у корі головного мозку.
Рис. 20 Нейрон: А — мультиполярний;
Б — уніполярний;
В — біполярний; 1 — аксон; 2 — дендрит.
Від однієї клітини може відходити від 1до 1000 дендритів. Довжина аксона може бути від кількох сантиметрів до і 1,5 метри. Аксон може вступати у контакти з багатьма сотнями клітин. Довгі відростки клітин утворюють нервоні волокна, які складаються з осьового циліндра, утвореного цитоплазмою з її нейрофібрилами і двох оболонок. Внутрішня, товща оболонка, яка складається з жироподібної речовини називається мієліновою. Мієлін має жовтуватий колір, а мієлінова оболонка через проміжки рівної довжини переривається, залишаючи відкритими ділянки осьового циліндра. Це вузли нервового волокна (перехвати Ранв'є). Зовнішня оболонка, що складається з плоских клітин, називається шванівською. Більшість нервів, які іннервують тіло (м'язи, зв'язки, сухожилки, окістя кісток), є мієліновими. Немієлінові волокна тонкі, ізольовані один від одного тільки тоненькою безструктурною ендотеліальною оболонкою, зустрічаються переважно в нервах автономної нервової системи. Нейрони нездатні до поділу та розмноження.
Другим структурним компонентом нервової тканини є нейроглія. Вона складається із волокон і клітин, що оточують нейрон, і становить більшу частину клітин нервової системи. Нейроглія виконує опорно-трофічну функцію. Нейроглія нездатна до збудження.
Основними властивостями нервових клітин є збудливість і провідність. Збудливість проявляється у здатності відповідати на вплив подразника певним видом діяльності. У нейроні внаслідок подразнення виникає підвищення процесів життєдіяльності, яке називається збудженням. Збудження, яке виникло в одному місці, поширюється по всьому нейрону, а потім передається на сусідні нейрони. Ця здатність збудження поширюватись називається провідністю і є характерною властивістю нервової тканини.
5. Орган, система органів, організм
Орган — частина тіла, що має певну форму, будову, місце у тілі та виконує одну або кілька функцій. Орган є комплексом тканин, об'єднаних загальною функцією та структурою. Кожен орган побудований з кількох тканин, але одна з них є основною. Складні функції в організмі людини виконуються не одним, а кількома органами, які складають одну систему органів. Система органів — сукупність органів, що взаємопов'язані анатомічно і функціонально. В організмі людини розрізняють такі системи органів: система органів руху (апарат руху, опорно-рухова, кістково-м'язовасистеми), травна, лімфатична, сечостатева, ендокринна (залози внутрішньої секреції), дихання, серцево-судинна, нервова і система органів чуття. Усі органи і системи органів функціонують у тісній взаємодії. Це свідчить про те, що організм — це нерозривне ціле. Отже, організм — це цілісна біологічна система, яка забезпечує всі основні життєві процеси. Системні механізми гомеостазу забезпечуються взаємодією найважливіших регуляторних систем: нервової, ендокринної та імунної.
Питання для самоперевірки
1.Охарактеризуйте будову і функції клітини.
Доведіть, що без ядра життя клітини неможливе.
Охарактеризуйте хімічний склад клітини. Визначте біологічне значення макро- і мікроелементів клітини.
Доведіть, що клітина — структурна і функціональна одиниця живого організму.
Які існують способи поділу клітини? У яких випадках вони відбуваються?
Дайте порівняльну характеристику мітозу і мейозу.
У чому полягає біологічне значення мітозу і мейозу?
8.Назвіть типи тканин людського організму. Визначте взаємозв'язок будови і функцій цих типів тканин.
9.Що таке орган, система органів?
З історії науки
° Ендоплазматичну сітку відкрив К.Портер у 1945 р.;
° лізосоми відкрив Дю Дюв у 1855 р.;
о мітохондрії відкрив Келлікер у 1850 р.;
° клітинний центр відкрив Флемінг у 1845 р.;
о англійський ботанік Р. Броун (1773-1858) описав складову частину клітини ядро. У 1869 р. було виділено з ядра клітини речовину, яку назвали нуклеїном;
Лекція 3. Клітина, тканини: будова та функції. Загальний огляд будови і функцій організму
о гістолог П.І. Перемежко (1833-1893) відкрив каріокінетичний поділ ядра у тварин.
Важливо знати, що...
Хромосомні хвороби зумовлені зміною кількості хромосом або їхньої структури. Ці хвороби належать до спадкових захворювань, в основі їх лежить порушення апарату спадковості.
Хромосомні хвороби можна поділити на захворювання, викликані змінами статевих хромосом, і захворювання, викликані зміною аутосом.
Серед аутосомних хромосомних захворювань найбільш поширена хвороба Дауна, яка вперше була описана англійським лікарем Л. Дауном у 1866 р. Було встановлено, що ця хвороба може бути зумовлена трисомією 21 хромосоми. Частота народження дітей хворих на цю хворобу становить 1,15-5/1000. Причиною захворювання можуть бути перенесені матір'ю перед заплідненням інфекційні хвороби (гепатит, токсоплазмоз тощо), із збільшенням віку матері ризик народження дитини з синдромом Дауна збільшується. Є низка характерних ознак цієї хвороби: укорочені кінцівки, маленький череп, аномалії будови обличчя. Спостерігається різного ступеня розумова відсталість.
Часто зустрічається трисомія за 13-ю хромосомою, описаною в 1960 р. К. Патау. При цій аномалії спостерігається розщілина м'якого піднебіння, незаростання губи, недорозвинення, або відсутність очей, неправильно сформовані вуха, деформація кисті і стопи, численні порушення роботи серця, функцій нирок, травної системи. Частота народження таких дітей з синдромом Патау — 1:14500 народжених живими.
Трисомія за 18-ю хромосомою називається синдромом Едварса, який був описаний в 1960 р. Частота цієї хвороби коливається від 1:4500 до 1:6500. Смерть настає у 2-3 місячному віці. У дітей спостерігаються великі дефекти черепа і скелета: вузький лоб, виступаюча потилиця, недорозвинена нижня щелепа, відмічаються дефекти пальців рук, внутрішніх органів.
Сумісними з життям є зміни кількості статевих хромосом — моносомія і трисомія. Моносомія (синдром Шерешевського - Тернера) — це захворювання було описане в 1925 р. Каріотип 45 (ХО), фенотип жіночий. Частота появи цієї аномалії 1:4000-1:5000. Ці жінки низького зросту з статевим інфантилізмом. У них аномальні статеві органи, недорозвинені матка і яєчник, бракує грудних залоз. Розумовий розвиток не порушується. Народження таких дітей частіше спостерігається у батьків низького зросту, у яких каріотип нормальний. Опубліковані випадки стосуються хворих, народжених жінкою, яка в період вагітності перенесла червоничку (краснуху).
Трисомія X. При каріотипі 47 (XXX) змін за фенотипом може й не бути, тому що тут дві Х - хромосоми спіралізовані і представлені статевим хроматином. У таких жінок може спостерігатись розумова відсталість. Такі жінки високого зросту із значними змінами скелета, викривленням хребта, депігментованими плямами та ін.
При каріотипі 48 (ХХХХ) діти маложиттєві і звичайно вмирають у перші роки життя. Частота синдрому 1:1000.
Синдром Клайнфельтера спостерігається у чоловіків, найчастіше зустрічається каріотип 47 (ХХУ), частота синдрому 1:1000 серед народжених. Характерною особливістю є недорозвинення сім'яників і відсутність сперматогенезу. Хворі на синдром Клайнфельтера страждають на дебільність різного ступеня. Чим більше Х-хромосом у каріотипі, тим більше виражений ступінь дебільності та інші симптоми прояву синдрому.
При збільшення кількості У-хромосом статеві залози розвинені нормально, зріст високий, є аномалії зубів і кісткової системи. У таких осіб спостерігаються психопатичні риси: нестійкість емоцій, неадекватна поведінка. При цьому у них не виявляється значної затримки розумового розвитку, а частина хворих має нормальний інтелект, можуть дати потомство, у тому числі з нормальним каріотипом.
Лекція 3. Клітина, тканини: будова та функції. Загальний огляд будови і функцій організму
Цікаво знати, що:
о форма клітин у одних видів більш постійна (епітеліальні клітини), у других мінлива (наприклад, у макрофагів сполучної тканини і лейкоцитів крові під час пересування їх в організмі);
о клітини крові мають кулясту форму, яка є оптимальною для переміщення їх у кровоносних судинах, а нервова клітина має відростки, що найкраще відповідає інтегруючій ролі їх, тобто здатності зв'язувати різні частини тіла;
о у клітині переважно одне ядро, але є і багатоядерні клітини. Близько 20% клітин печінки у людини мають два ядра. Відомі і без'ядерні клітини, наприклад, еритроцити крові;
о мітохондрії в клітині досить рухомі, в несприятливих умовах швидко руйнуються, змінюються, зливаються в одну, можуть ділитись, перешнуровуватись на кристах, та відновлюватись.
Література
1.Бугаев К.Е., Маркусенко H.H. та ін. Возрастная физиология.— Ростов-на-Дону: "Ворошило в градская правда", 1975.— С.8-13.
Ермолаев Ю.А. Возрастая физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. М.: Высш.шк., 1985. -С. 48-59.
Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. К.: Радянська школа, 1967.— С. 9-27.
Старушенко JI.1. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник. — К.: УСМП, 2001. — С.21-32.
Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.—- М.: "Просвещение", 1978,—С. 22 26.