Конфліктонебезпечні регіони Африки

Зміст

Вступ

Розділ.1. Поняття терміну «конфліктологія». Конфліктологія як наука.

Розділ.2. Формування політичної карти Африки у 20 ст.

Розділ.3. Північна і Південна Африка.

Розділ.4. Східна Африка.

Розділ.5. Центральна Африка

Розділ.6. Західна Африка

Висновки

Література

Додатки

Вступ

За останні десятиліття за Африкою міцно закріпилась репутація найбільш конфліктонебезпечного регіону нашої планети. Тому її все частіше називають континентом конфліктів або, більш образно, палаючим континентом.

Виникнення такої конфліктонебезпечної ситуації в Африці пояснюється цілим комплексом причин етнічного, конфесійного, політичного, геополітичного і соціально-економічного характеру. При цьому,ці причини поділяються на зовнішні і внутрішні , хоча чітку грань між ними провести досить складно. Великий вплив на історію формування етнічного складу населення Африки надали масові міграційні рухи (в першу чергу, переселення арабів у Північну Африку в VII-XI ст.). Те ж саме можна сказати про стародавні і середньовічні держави Африки - такі як Гана, Малі, Бенін, Сонгай, Конго, Мономотапа, Імеріна та інші. В них вже відбувалася консолідація споріднених племен в народності. Однак цей природний процес був порушений спочатку работоргівлею, яка призвела до обезлюднення величезних територій, а потім колоніальним розділом Африки. Це призвело до того, що розбіжність політичних і етнічних кордонів стало скоріше правилом, ніж винятком. При цьому племінна роздробленість, етнічні і релігійні протиріччя нерідко штучно підбурювалися і підтримувалися.  Після завоювання африканськими країнами політичної незалежності в їх етнокультурному розвитку настав новий етап. Помітно активізувалися процеси етнічного об'єднання - асиміляція, консолідація, міжетнічна інтеграція, відбувається зближення не тільки споріднених народів, а й народів різних за мовою, культурою і рівнем соціально-економічного розвитку. Незважаючи на це багато країн зберегли крайню етнічну строкатість. Африканці все частіше називають себе не з тієї чи іншої етнічної спільноти, а за назвою своєї держави - нігерійцями, конголезцями, гвінейцями, сомалійцями, малійцями і т. д. Сильний вплив на процеси етнічного об'єднання надає урбанізація, оскільки саме міське середовище відкриває найбільший простір для міжетнічних зв'язків.  Нарешті, не можна не враховувати й того, що ці конфлікти відбуваються на тлі крайньої соціально-економічної відсталості більшості країн Тропічної Африки, переважання в них населення за межею бідності населення, дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Все це загострює боротьбу за корисні копалини, міжетнічні конфлікти і боротьбу за владу. Хоча нині в основі більшості конфліктів лежать внутрішні фактори, потрібно пам'ятати і про те, що ще порівняно недавно на них впливав фактор «холодної» війни двох світових систем. В Африці є молоді незалежні держави, яким вдалося уникнути гострих міжетнічних конфліктів.  Це такі країни як Гвінея, Нігер. Гвінея і Нігер здобули незалежність від Франції завдяки референдумам, які проводила Франція в 50-х ,60-х роках.

Актуальна ця проблема насамперед через те ,що будь-який конфлікт призводить(крім жертв і матеріального збитку) для країн, які приймають в ньому участь - до збільшення кількості біженців (частина з яких правдами і неправдами осідає в країнах Європи, США та Канаді); для поширення хвороб, від попадання носіїв яких не застрахована жодна держава; до розширення бази світового тероризму та розповсюдження наркотиків; згубно впливає на природу, а за певних обставин може призвести до екологічної катастрофи; нарешті, до неминучого порушення прав людини.

Мотивацією для розвитку Африки є ресурси, особливо великі запаси мінеральної сировини - руд марганцю, хромітів, бокситів, міді та ін. Також потрібно розвивати сільське господарство через постійний приріст населення, тим паче зі змінною клімату в Африці збільшується список культур, які там можливо вирощувати.

Розділ.1. Поняття терміну «конфліктологія». Конфліктологія як наука.

Конфліктоло́гія(лат.conflictus-зіткнення) – галузь суспільствознавства  і людинознавства;  область наукового знання про природу, причини, види та динаміки конфліктів, методи їх запобігання та способи вирішення.

За визначенням М. І. Пірен, конфліктологія — «наука в багатьох вимірах: вона охоплює людину, її місце в природі, людському суспільстві і специфіку психологічних оцінок та внутрішньоособистих вимірів. Конфліктологія — міждисциплінарна галузь знань. У ній мають місце поняття та категорії багатьох наук, які певною мірою пов'язані з проблемами життя і розвитку» В іншому місці конфліктологія визначається як «наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи та взаємодії людини і природи».

Найбільш поширені два підходи до розуміння конфлікту. При одному з них конфлікт визначається як зіткнення сторін, думок, сил, тобто досить широко. При такому підході конфлікти можливі і в неживій природі. Поняття «конфлікт» і «суперечність» фактично стають порівнянними за об'ємом. Інший підхід полягає в розумінні конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Тут передбачається, що суб'єктом конфліктної взаємодії може бути або окрема людина, або люди та групи людей. Під соціальним конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб розвитку і завершення протиріч, що виникають в процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і супроводжується їх негативними емоціями по відношенню один до одного. Якщо суб'єкти соціального конфлікту протидіють, але не переживають при цьому негативних емоцій (наприклад, в процесі дискусії, спортивного єдиноборства), або, навпаки, переживають негативні емоції, але зовні не виявляють їх, не протидіють одна одній, то такі ситуації є передконфліктні. Протидія суб'єктів конфлікту може підбурюватися у трьох сферах: спілкуванні, поведінці, діяльності. Протидія полягає в спілкуванні або діях з метою висловлення незгоди з опонентом, блокування його активності або нанесення йому матеріальної (морального) збитку.

Предмет дослідження — причини виникнення, динаміку, наслідки, способи регулювання та попередження конфлікту. Предметом вивчення конфліктології вважають «закони і категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки та взаємодії». Загалом виділяють у її структурі два рівні — теоретичний і прикладний.

Свої підходи до визначення предмету конфліктології та її завдань здійснили багато впливових вчених. Конфліктологію більшість визначає як «практичну науку про специфічне спілкування людей, соціальну взаємодію особистостей, угрупувань, організацій, суспільств та держав». Конфлікт при цьому розглядається як головна проблема переговорів, тобто конфліктологія має психологічну основу.

Розділ.2. Формування політичної карти Африки у 20 ст.

Напочаток 50х р.20 ст. на континенті було тільки чотири юриидично незалежні держави - ​​Єгипет, Ефіопія, Ліберія, ПАР.

Але друга половина 20 ст. стала дуже багатою на революції і бажання африканських країн стати окремими державами (отримати незалежність, стати суверенними країнами). Тим паче, що самим колонізаторам було економічно не вигідно утримувати колонії.

Основні події під час формування політичної карті Африки у 20 ст.:

Перша світова війна  Перша світова війна була сутичкою за переділ Африки, але на суспільне та політичне становище африканських країн вона позначилася не особливо сильно. Військові дії охопили території німецьких колоній. Вони були завойовані військами Антанти і після війни за рішенням Ліги Націй передані країнам Антанти як підмандатні території: Того і Камерун були розділені між Великобританією і Францією, Німецька Південно-Західна Африка дісталася Південно-Африканського Союзу (ПАС), частина Німецької Східної Африки - Руанда і Бурунді - була передана Бельгії, інша - Танганьїка - Великобританії.  З придбанням Танганьїки збулася давня мрія англійських правлячих кіл: виникла суцільна смуга британських володінь від Кейптауна до Каїра. Після закінчення війни процес колоніального освоєння Африки прискорився. Колонії все більше перетворювалися в аграрно-сировинні придатки метрополій. Сільське господарство все більше орієнтується на експорт. 

Друга світова війна  У роки Другої світової війни військові дії в Тропічної Африці велися тільки на території Ефіопії, Еритреї та Італійського Сомалі. У 1941 році англійські війська разом з ефіопськими партизанами та за активної участі сомалійців зайняли території цих країн. В інших країнах Тропічної і Південної Африки військових дій не велося. Але в армії метрополій були мобілізовані сотні тисяч африканців. Ще більшій кількості людей доводилося обслуговувати війська, працювати на військові потреби. Військові дії велися в Північній Африці, у Західній Європі, на Близькому Сході, в Бірмі, в Малайзії. На території французьких колоній йшла боротьба між вишистами і прихильниками «Вільної Франції», не приводила, як правило, до військових сутичок.  Деколонізація Африки  Після Другої світової війни швидко пішов процес деколонізації Африки. Роком Африки - роком звільнення найбільшого числа колоній - був оголошений 1960. У цей рік незалежність здобули 13 держав. Більшість з них - французькі колонії і підопічні території ООН, які були під управлінням Франції: Камерун, Того, Республіка Малаги, Конго (колишнє Французьке Конго), Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, Центральноафриканська Республіка, Габон, Мавританія, Нігер, Сенегал, Малі. Незалежними були проголошені найбільша країна Африки за чисельністю населення - Нігерія, належала Великобританії, і найбільша за територією - Бельгійське Конго. Британське Сомалі і підопічні Сомалі, що знаходилося під управлінням Італії, були об'єднані в одну державу - СомалійськуДемократичну Республіку.  1960-й змінив всю обстановку на Африканському континенті. Демонтаж інших колоніальних режимів став вже невідворотнім. Суверенними державами були проголошені: в 1961 році британські володіння Сьєрра-Леоне і Танганьїка; в 1962 - Уганда, Бурунді та Руанда, у 1963 - Кенія і Занзібар; в 1964 - Північна Родезія, яка назвала себе Республікою Замбія (за назвою річки Замбезі), і Ньясаленд (Малаві). У тому ж році Танганьїка і Занзібар об'єдналися, створивши Республіку Танзанія.  У 1965 році - Гамбія; в 1966 році Бечуаналенд став Республікою Ботсвана і Басутоленд - Королівством Лесото. У 1968 році-Маврикій, Екваторіальна Гвінея і Свазіленд; в 1973 - Гвінея-Бісау.  У 1975 році після революції в Португалії здобули незалежність її володіння Ангола, Мозамбік, Кабо-Верде, Коморські острови, Сан-Томе і Принсипі; в 1977-Сейшельські острови, а Французьке Сомалі стало Республікою Джибуті.  Дати отримання країнами Африки незалежності : У 1980 році Південна Родезія отримала незалежність і стала - Республікою Зімбабве, в 1990 році підопічна територія Південно-Західна Африка - Республікою Намібія. Проголошення незалежності Кенії, Зімбабве, Анголи, Мозамбіку і Намібії передували війни, повстання, партизанська боротьба. Але для більшості африканських країн завершальний етап шляху був пройдений без великих кровопролить, він став результатом масових демонстрацій і страйків, переговорного процесу, а щодо підопічних територій - рішень Організації Об'єднаних Націй.  У зв'язку з тим, що кордони африканських держав під час «гонки за Африкою» проводилися штучно, без урахування розселення різних народів і племен, а також те, що традиційне африканське суспільство не було готове до демократії, у багатьох африканських країнах після здобуття незалежності почалися цивільні війни. У багатьох країнах до влади прийшли диктатори. Виниклі в результаті цього режими відрізняються зневагою до прав людини, бюрократією, тоталітаризмом, що, в свою чергу, призводить до кризи економіки і зростаючої бідності.  В даний час під контролем європейських країн знаходяться:  анклави Іспанії в Марокко Сеута і Мелілья, Канарські острови (Іспанія);  острова Св. Олени, Вознесіння, Трістан-да-Кунья і Архіпелаг Чагос (Великобританія);  Реюньон, Острови Епарсіл і Майотта (Франція),  Мадейра (Португалія).

Тут не могу придумать что добавить после хронологии

Розділ.3. Північна і Південна Африка

В Північній Африці більшість конфліктів були спричинені не без вкладу світових лідерів . Причини війн та «натхненики» війн: Європа(війни за розподіл влади під час військових сутичок, наприклад, Північно-Африканська кампанія ,Арабська весна ) , Америка (Арабська весна), Близький схід (Арабізація), визвольні війни (Алжи́рская війна́), Прикордоні конфлікти (Египетьсько-Лівійський конфлікт).