Контрактовий ярмарок

Контра́ктовий я́рмарок (або Я́рмарок контракто́вий) — ярмарок, на якому угоди (контракти) про гуртову купівлю-продаж ремісничих, промислових та сільськогосподарських продуктів, купівлю-продаж та оренду землі, маєтків, укладалися грошові операції (застави, позики) і маєтково-подружні орудки. Існували в Україні поряд зі звичайними ярмарків з кінця 15 століття. Особливо були популярними серед міщан і шляхти. Більші контракти підлягали реєстрації в судах.

Найбільш відомі були контрактові ярмарки у Львові (17 — 19 століття), Дубному (заснований у 1774 році) та Києві (переведений сюди з Дубного у 1797році; тут він об'єднався зі звичайним ярмарком, що діяв з 16 століття). Львівський контрактовий ярмарок поступово занепав після приєнання Галичини до Австрійської імперії, і на початку 19 століття перестав існувати. Київський контрактовий ярмарок зазнав найбільшого розквіту в першій половині 19 століття, і згодом злився зі звичайним ярмарками в Києві, що тут відбувалися кілька разів на рік. В УСРР контрактові ярмарки проіснували до 1927 року.

Фільварок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Фільва́рок (пол. folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14-19 століття багатогалузеве господарство, засноване на праці кріпосних селян і орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках застосовувалася дармова праця, пізніше — наймана.

В українських землях Ф. вперше з'явилися в Галичині у 15 ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з серед. 16 ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього і особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з «Уставою на волоки» (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено «волочну поміру» і кращі землі віддано під Ф. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була у їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати Ф. як найбільш економічно вигідні для них господарства. Поширенню Ф. сприяло не тільки обезземелення селян, але і наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів. За Уставою на волоки безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення.

Подекуди Ф. мали тваринницький характер (плекання волів на укр. землях). Деякі Ф. поширили свою діяльність на с.-г. промисли (поташ, бортництво, гуральництво).

У 19 ст. Ф. через неприбутковість, брак модернізації с.-г. техніки і коштів, робочої сили почали занепадати (хоча у Гетьманщині Ф. зникли ще у серед. 17 ст.). На Правобережжі і в Галичині Ф. називалися панські (шляхетські) господарства й угіддя аж до революції 1917 чи ще й між двома світовими війнами в Польщі.

Нагадуванням про Ф. залишилися польські та старі українські географічні назви, як то Folwarki, Folwarki Tylwickie, Folwarki Wielkie; див. Малосілка тощо