Контрольні питання психогенетика

1. Предмет і завдання психогенетики.

2. Історія розвитку психогенетики.

3. Варіативність. Визначення поняття.

4. Основні поняття теорії спадковості.

5. Успадкування. Визначення поняття.

6. Генотип і фенотип.

7. Генотип, ген, алель.

8. Домінантність. Визначення поняття.

9. Рецесивність. Визначення поняття.

10. Хромосоми. Каріотип.

11. Хромосомні аберації.

12. Роль Г. Менделя у розвитку генетики.

13. Перший закон Менделя.

14. Другий закон Менделя.

15. Третій закон Менделя.

16. Неменделевская генетика.

17. ДНК як основа спадковості.

18. Структура ДНК.

19. Транскрипція. Визначення поняття.

20. Трансляція. Визначення поняття.

21. Типи і структура генів.

22. Мутації ДНК.

23. Природний відбір.

24. Методи психогенетических досліджень.

25. Генеологіческій метод.

26. Метод прийомних дітей.

27. Метод близнюків.

28. Різновид методу близнюків.

29. Психогенетические дослідження інтелекту.

30. Вербальний і невербальний інтелект.

31. Темперамент. Визначення поняття.

32. Психогенетические дослідження руху.

33. Рухові тести.

34. Генетична психофізіологія. Предмет дисципліни та завдання.

35. Рівні аналізу генетики мозку.

36. Електроенцефалографія як метод дослідження.

37. Типи електроенцефалографії та їх спадкова обумовленість.

38. Функціональна асиметрія. Визначення поняття.

39. Роль спадковості і середовища у формуванні функціональної асиметрії.

40. Розвиток функціональної асиметрії в онтогенезі.

41. Нормативне та індивідуальне у розвитку психологічних ознак.

42. Стабільність психологічних ознак в онтогенезі.

43. Вікові аспекти психогенетики.

44. Вікові аспекти генетичної психофізіології.

45. Психічний дизонтогенез.

46. Аутизм.

47. Особливості функціональних асиметрій у близнюків.

48. Генотип - середовищні співвідношення в індивідуальному розвитку.

49. Поняття, методи і моделі вікової психогенетики.

50. Вікова динаміка генетичних і середовищних детермінант.

Психогенетика

Психогенетика - міждисциплінарна галузь знань, прикордонна "між психологією (точніше, диференціальної психологією) і генетикою; предметом її досліджень є відносна роль і дія факторів спадковості і середовища у формуванні відмінностей психологічним і психофізіологічним ознаками. В останні роки в сферу психогенетических досліджень включається та індивідуальне розвиток: і механізми переходу з етапу на етап, і індивідуальні траєкторії розвитку.

У західній літературі для позначення цієї наукової дисципліни зазвичай використовується термін «генетика поведінки». Проте в російській термінології він представляється неадекватним (в усякому разі, стосовно людини). І ось чому.

У вітчизняній психології розуміння терміну «поведінка» змінювалося, і досить сильно. У Л.С. Виготського «розвиток поведінки» - фактично синонім «психічного розвитку», і, отже, для нього справедливі закономірності, встановлені для конкретних психічних функцій. Проте в подальші роки «поведінку» стало розумітися більш вузько, скоріше як позначення деяких зовнішніх форм, зовнішніх проявів людської активності, що мають особистісно-громадську мотивацію.

С.Л. Рубінштейн ще в 1946 р. писав, що саме тоді, коли Мотивація переміщається зі сфери речової, предметної, в сферу особистісно-суспільних відносин і отримує в діях людини провідне значення, «діяльність людини набуває новий специфічний аспект. Вона стає поведінкою в тому особливому сенсі, що це слово має, коли по-російськи говорять про поведінку людини. Воно корінним чином відмінно від «поведінки» як терміна бихевиористской психології, що зберігається в цьому значенні в зоопсихологии. Поведінка людини містить в собі як визначального моменту ставлення до моральних норм ».

Б. Г. Ананьєв питання про співвідношення «поведінки» і «діяльності» розглядав в іншому аспекті, а саме з точки зору того, яке з цих двох понять є більш загальним, родовим. Він вважав, що його рішення може бути різним у залежності від ракурсу вивчення людини.

Завдання психогенетики - з'ясування як спадкових, але і середовищних причин формування відмінностей між людьми з психологічним ознаками. Результати сучасних психогенетических досліджень дають інформацію про механізми дії середовища в такій же, якщо не в більшій, ступені, як і про механізми дії генотипу. У загальній формі можна стверджувати, що основна роль у формувань межиндивидуальной мінливості за психологічними ознаками належить індивідуальної (унікальної) середовищі. Особливо висока її роль для особистісних і психопатологічних ознак. Все більший акцент у психогенетических дослідженнях ставиться на зв'язок соціоекономічного рівня сім'ї або тривалості шкільного навчання з результатами тестування інтелекту дітей. Л навіть такі формальні характеристики, як параметри сімейної конфігурації (кількість дітей, порядковий номер народження, інтервал між народженнями), виявляються небайдужими для індивідуалізації дитини - і в когнітивній, і в особистісній сфері.

Внаслідок цього констатируемое у дослідженні подібність членів нуклеарною сім'ї з психологічним ознаками може мати і генетичне, і средовое походження. Те ж можна сказати і про зниження схожості при зниженні ступеня споріднення: як правило, в такому разі ми маємо справу з різними родинами, тобто мова йде про зменшення не тільки кількості загальних генів, але і про різну сімейному середовищі. Це означає, що зниження схожості в парах людей, пов'язаних більш далеким спорідненістю, теж не є доказом генетичної детермінації досліджуваної ознаки: у таких парах нижче генетична спільність, але одночасно вище середовищні відмінності.

Все це призводить до висновку про те, що сімейне дослідження саме по собі, без об'єднання з іншими методами, має дуже низьку роздільну здатність і не дозволяє надійно «розвести» генетичний і середовищні компоненти дисперсії психологічного ознаки. Хоча, будучи об'єднані з іншими методами, наприклад з близнюковим, сімейні дані дозволяють вирішувати питання, які без них вирішувати неможливо (наприклад, уточнювати тип спадкової передачі - адитивний або домінантний), або контролювати середовищні змінні (наприклад, загальносімейних та індивідуальну середу, ефект блізнецовості).