Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова

Конституція України – основний закон держави

Реферат виконала:

Студентка 101АН групи

Іллюк Т. В.

Викладач:

Жиленкова І. М.

Київ 2011

План

Вступ

І. Передумови прийняття Конституції України 1996 року

ІІ. Етапи Конституційного процесу

ІІІ. Прийняття Конституції України. «Конституційна ніч»

ІV. Зміст Конституції України її загальні положення.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром виступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє погодженості всього правового розвитку країни, систематизації права.

Конституція України грає не лише важливу роль у правовій науці, а й в історичній. Будучи частиною історії України вона ґрунтовно вивчається і на сьогоднішньому етапі державотворення. Дана робота також присвячена прийняттю Конституції України, її засадам і загальним положенням, висвітлює основні етапи Конституційного процесу 90-х років та роль Конституції на сучасному етапі розвитку України як незалежної держави.

Передумови прийняття конституції України 1996 року

Підготовка та прийняття нової Конституції України.

Проголошене вищим законодавчим органом України за­вдання будівництва демократичної правової держави вима­гало розробки та прийняття нової Конституції, яка б фор­мулювала й утверджувала найзагальніші принципи утво­рення, оновлення і здійснення державної влади, за­кріплювала головні засади суспільного й державного устрою країни, форми правління, компетенцію органів влади та управління. Конституція створює юридичну базу для розробки і прийняття нових законів та інших дер­жавних нормативних актів. Наявність власної Конституції є однією з суттєвих ознак суверенності будь-якої держави. В умовах розбудови самостійної держави чинна Кон­ституція України, прийнята в 1978 р., зазнала суттєвих змін. Верховною Радою до неї було внесено понад 200 по­правок. З моменту проголошення незалежності в Україні створювалася певна законодавча база, вивчався консти­туційний досвід цивілізованих демократичних країн світу. Прийняті в Україні закони нерідко суперечили чинній Конституції, а це фактично підривало принципи закон­ності. Будівництво Української держави необхідно було здійснювати на міцній конституційній основі.

Вирішити це завдання мала нова Конституція України. Процес розробки проекту нового Основного закону розпо­чався невдовзі після проголошення державного суверені­тету України. Вже 17 жовтня 1990 р. Верховна Рада під тиском опозиційних сил прийняла рішення до 30 листопа­да 1990 р; привести діючу Конституцію у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет України. Лише в червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Була створена також

Конституційна комісія на чолі з Л. Кравчуком, який на той час очолював Верховну Раду. Підготовлений комісією проект передбачав, що Україна стане президентською республікою з двопалатним парламентом, президента має обирати весь народ, пропонувалася назва держави - РеспублікаУкраїна. Проект документа тільки навесні 1992 р зa традицією радянських часів було винесено на всенарод­не обговорення. Проте відсутність належної організації в обговоренні проекту призвела до того, що він обговорювався здебільшого на сесіях обласних, міських та районних рад. Його суперечливі положення піддавалися різкій кри­тиці з боку різних політичних сил, внаслідок чого проект не знайшов підтримки ні у Верховній Раді, ні в місцевих органах влади.

Етапи Конституційного процесу

Початок конституційного процесу в Україні пов'яза­ний із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. У цьому документі затверджувалися конституційні основи створення неза­лежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.

У червні 199 І р. Верховна Рада ухвалила розроблену Конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком концеп­цію нового Основного Закону, Цей документ ґрунтувався на положеннях Декларації 16 липня 1991 р., враховував норми міжнародного права. Навесні 1992 р. комісія опри­люднила проект Конституції, в якому передбачалося, що Україна має бути президентською республікою з двопа­латним парламентом. Проект було винесено на всенаро­дне обговорення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

Доопрацювання даного проекту тривало понад рік. Він був доповнений з урахуванням положень альтер­нативних проектів, висунутих рядом політичних партій, індивідуальних розробок. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна - парламентською чи президентською, доповнилася дискусією з процедури прийняття Основного Закону. Частина радикально налаш­тованих депутатів парламенту наполегливо вимагала скликання Конституційної асамблеї.

Конституційний процес було фактично перервано. Про­довжувала діяти Конституція 1978 р., до якої за дуже короткий термін було внесено понад двісті поправок, За своєю сутністю це був документ радянської системи, який не відповідав потребам розбудови нової держави. До того ж поправки іноді суперечили первинному тексту або іншим поправкам. Отже, чинна Конституція вже не виконувала свого основного призначення – стабілізації політичного життя і правової системи.

Другий етап конституційного процесу починається після виборів нового складу парламенту і Президента України і охоплює період з 10 листопада 1994 р. по 8 черв­ня 1995 р. Почала діяти нова конституційна комісія. Вона була утворена за принципом представництва двох гілок влади, співголовами її відповідно стали Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради О. Мороз. Знову ж таки проблема вибору форми державного прав­ління, поділу владних повноважень між главою держави та парламентом виявилася нерозв'язаною.

Поданий Президентом у грудні 1994 р. на розгляд пар­ламенту проект конституційного Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування» передбачав перетво­рення країни з парламентсько-президентської на прези­дентсько-парламентську республіку. Згідно з ним Прези­дент ставав главою уряду і отримував право формувати склад уряду без узгоджень із Верховною Радою. Йому ж мала підпорядковуватись і система місцевих органів влади у вигляді місцевих держадміністрацій. За результатами голосування 18 травня 1995 р. цей проект набрав лише просту більшість голосів, тоді як для вводу його в дію необхідною була конституційна, тобто у 2/3 голосів, біль­шість. У цій ситуації Л. Кучма опублікував Указ про організацію опитування громадської думки з питання: «Кому ви довіряєте - Президенту чи Верховній Раді?» Однак ця суперечка так і не була винесена на судження виборців. Згідно з чинною Конституцією таке опитування не могло мати законодавчих наслідків, а влаштовувати референдуми без згоди парламенту Президент на той час не мав права.

Унаслідок протистояння між гілками влади у 1995 р. в Україні виникла конституційна криза. Її подолання по­требувало нестандартних підходів. Таким виявився Кон­ституційний договір між Верховною Радою та Прези­дентом України, укладений 8 червня 1995 р. Зазначалося, що на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, ви­значених Законом «Про державну владу і місцеве само­врядування в Україні», який Верховна Рада України схва­лила 18 травня 1995 р. більшістю голосів народних депу­татів. Отже, Конституційний договір, в основу якого було покладено ініційований Л. Кучмою Закон про державну владу, мав статус тимчасового вищого правового акта.

Положення Конституції 1978 р. визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалась із зазначеним догово­ром. На термін дії Конституційного договору» розши­рювались нормотворчі та адміністративні повноваження Президента України й органів виконавчої влади і дещо обмежувалися права Верховної Ради й місцевих рад.

Конституційний договір дещо «розрядив» ситуацію між гілками влади. Розпочався третій етап конституційного процесу. Для роботи над проектом Конституції створю­ються робочі групи з числа фахівців у галузі конституцій­ного права (липень 1995 р.), з числа членів конституційної комісії (листопад 1995 р.). Але після того як конституцій­на комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилось. У поданому проекті передбачалася двопалатна структура парламенту, названого Народними Зборами, що неодно­значно було сприйнято депутатами. Гострі суперечки виникли з питань розподілу повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробни­цтва, державної мови та символіки, статусу Республіки Крим. Баталії навколо конституційного процесу поси­лились з появою альтернативних проектів Конституції.

У президентському оточенні знову виникло питання про звернення до народу, але цього разу у формі рефе­рендуму, а не опитування. Л. Кучма підписав відповід­ний указ, після чого в країні виникла гостра політична криза. З метою знайти компромісне рішення у травні 1996 р. Верховна Рада утворила спеціальну комісію. Ко­пітка діяльність комісії дозволила узгодити позиції різ­них політичних сил у парламенті щодо спірних статей проекту Конституції.

Останнім етапом складного, довготривалого консти­туційного процесу стала так звана «конституційна ніч». Засідання Верховної Ради, розпочате 27 червня 1996 р. за рішенням народних депутатів, мало тривати доти, доки робота над прийняттям Конституції не буде завершена. Вранці 28 червня текст Основного Закону був проголосований у цілому і набрав необхідну кількість голосів. При­йняття Конституції підвело юридичну базу під держав­ність українського народу, знаменувало собою завершен­ня перехідного періоду становлення Української держави.