- •Компоненти процесу навчання
- •7). Основні напрями діяльності викладача вищого навчального закладу.
- •9).(Основні класифікації педагогічних технологій та критерії їх відбору для навчання учнів початкової школи.)
- •21.Особливості впровадження технологiї розвивального навчання в.Давидова та д.Ельконіна в окремій галузі початкової освіти (на прикладі)
- •36.Особливості впровадження технології «школа життя та через життя» о.Декролі
- •37. Функції контролю знань студентів
- •38.Методика вивчення теми «виховання художньо-естетичної культури школярів»
- •41. Методика вивчення теми «Принципи та закономірності процесу вихання»
- •42 Технологія диференційованого навчання
- •44. Сутність проблемного викладу як спосіб активізації навчальної діяльності
- •45. Нові інформаційні технології навчання та їх використання в початковій школі
- •46.Види семінарів, вимоги до їх організації та проведення
- •49. Лекція як провідна форма організації навчально-виховного процесу внз
- •50. Характеристика історії педагогіки як науки та навчальної дисципліни
- •51. Засоби впровадження інформаційних технологій в окремій галузі початкової освіти
- •52.Характеристика студентського віку як особливого періоду життя людини.
- •53. Завдання та функції курсу «Історія педагогіки» як навчальної дисципліни в системі підготовки вчителя початкової школи.
- •54.Засоби впровадження інтерактивних технологій в окремій галузі початкової освіти (на прикладі окремого предмету початкової школ).
- •55. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі.
- •56. Загальна характеристика змісту історії педагогіки як навчальної дисципліни
- •57. Технологія розвитку творчої особистості г. Альтшуллера та засоби її впровадження у систему початкової освіти
- •58. Психологічні особливості студентського колективу
- •59. Теоретико –методологічні основи історії педагогіки як навчальної дисципліни в педагогічному закладі освіти
- •60. Організація навчального процесу на основі диференційованого підходу на всіх етапах засвоєння математичного матеріалу (автор с. Логачевська)
- •61. Студентська група за час свого існування розвивається від офіційно створеної деканатом і наказом ректора групи до згуртованого коллективу.
- •62. Істрія педагогіки складається з двох розділів:
- •63. «Технологія перспективного навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні» с.Н.Лисенкової.
- •67. Стилі діяльності й поведінки студентів у процесі навчання.
- •68.Організація навчальної діяльності студентів з вивчення педагогічної спадщини видатних вчених минулого на вибір (а. Я. Коменського, к.Д. Ушинського, о.В. Сухомлинського та інших).
- •69. Педагогічні технології на основі укрупнених дидактичних одиниць при вивченні математики (автор п. Ерднієв).
- •70. Проблема керівництва і лідерства в студентській академічній групі.
- •Значення самостійної роботи:
- •75. Особливості засвоєння змісту освітніх галузей початкової школи засобами інтегративних технологій
1. Педагогіка вищої школи виникла на базі загальної педагогіки, науки про виховання, навчання і освіту молоді і дорослих.
Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки, яка вивчав педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.
Педагогіка вищої школи — суспільна гуманітарна наука. Вона пов'язана з іншими науками: педагогічною психологією, логікою, філософією, соціологією, частинними методиками тощо.
Метою цієї науки є вивчення закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.
Об'єктом дослідження є педагогічна система вищої освіти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.
Предметом педагогіки вищої школи визначається процес формування всебічного розвиненої особистості, духовно багатої людини, свідомого громадянина, фахівця вищої кваліфікації, підготовленого до творчої роботи в різних галузях народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо.
Одним з найголовніших завдань навчальної дисципліни - формування у студентів позитивної професійної мотивації, інтересу до науково-педагогічної діяльності, до людини як найвищої суспільної цінності.
Основні завдання педагогіки вищої школи полягають у:
- вивченні і порівняльному аналізі соціально-історичних характеристик вищої освіти в Україні і освітніх системах інших країн;
- виробленні методологічних, теоретичних, методичних засад вищої освіти;
- формуванні концепцій змісту освіти і навчального процесу у ВНЗ відповідно до сучасних вимог;
- розробці та упровадженні інноваційних форм, методів, методик, технологій навчання і виховання в педагогічний процес сучасних ВНЗ;
- розкритті педагогічних закономірностей формування творчої особистості викладача вищої школи та особистості студента як майбутнього фахівця і громадянина;
Функції педагогіки вищої школи:
Аналітична функція полягає у вивченні, теоретичному аналізі педагогічних явищ і процесів у вищій школі, встановленні причинно-наслідкових зв'язків між ними, узагальненні та інтерпретації педагогічного досвіду.
Прогностична функція має на меті забезпечення наукового обґрунтування цілепокладання, планування і організації педагогічного процесу та керівництва ним.
Проективно-конструктивна функція спрямована на розробку та упровадження в педагогічну практику інноваційних технологій навчання і виховання та результатів науково-педагогічних досліджень.
Предмет педагогіки вищої школи охоплює:
■ вищий навчальний заклад як педагогічну систему;
■ функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі;
■ педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;
■ педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента;
■ процес вищої освіти і самоосвіти;
■ навчання у вищому навчальному закладі;
■ виховання і самовиховання студентів;
■ моральну і психологічну підготовку;
■ форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі;
■ педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;
■ особистість науково-педагогічного працівника;
■ педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;
■ колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;
■ студентські колективи (соціальні групи).
3. Проблеми освітніх технологій, величезний досвід педагогічних інновацій, авторських шкіл і вчителів-новаторів постійно вимагають узагальнення та систематизації.
Технологія - це сукупність прийомів, застосовуваних у якому-небудь справі, майстерності, мистецтві (тлумачний словник).
Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Беспалько).
З даних визначень випливає, що технологія в максимальній мірі пов'язана з навчальним процесом - діяльністю вчителя й учня, її структурою, засобами, методами і формами. Тому в структуру педагогічної технології входять: а) концептуальна основа; б) змістовна частина навчання: - Мети навчання - загальні і конкретні; - Зміст навчального матеріалу; в) процесуальна частина - технологічний процес: - Організація навчального процесу; - Методи і форми навчальної діяльності школярів; - Методи і форми роботи вчителя; - Діяльність вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу; - Діагностика навчального процесу. Критерії технологічності. Будь-яка педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності). Концептуальність. Кожній педагогічної технології повинна бути властива опора на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обгрунтування досягнення освітніх цілей. Системність. Педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи: логікою процесу, взаємозв'язком всіх його частин, цілісністю. Керованість припускає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів. Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами і оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту навчання. Відтворюваність увазі можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх установах, іншими суб'єктами. Технологія і зміст освіти. В даний час у педагогіці утвердилося уявлення про єдність змістових і процесуальних компонентів освітньої системи: цілей, змісту, методів, форм і засобів навчання. У процесі вдосконалення і варіацій педагогічних технологій їх компоненти проявляють різну ступінь консервативності: найчастіше варіюються процесуальні аспекти навчання, а вміст змінюється лише за структурою, дозуванні, логіці. При цьому зміст освіти як сутнісна частина освітньої технології багато в чому визначає і її процесуальну частину, хочакардинальні зміни методів тягнуть глибокі перетворення цілей, змісту та форм. Таким чином, процесуальна і змістовна частини технології освіти адекватно відображають один одного. Між ними є ще один опосредующий компонент - найважливіше дидактичний засіб - шкільний підручник, який грає найважливішу роль у визначенні змісту освіти, процесуальної частини технології і в реалізації їх єдності. В останні роки в нашій країні створена велика кількість варіативних підручників, що в поєднанні з розмаїттям вибору педагогічних технологій теоретично робить можливим подальше п.ідвищення якості освіти.
Г. К. Селевко наводить такі підстави, за якими можуть бути класифіковані педагогічні технології: - За рівнем застосування технології; - По філософській основі, на якій базується технологія; - По провідному чиннику психічного розвитку особистості; - З наукової концепції засвоєння досвіду; - З орієнтації на особистісні структури; - За характером змісту і структури; - За типом організації і управління пізнавальною діяльністю; - По позиції по відношенню до студента; - За категоріями учнів, на яких розрахована технологія; - За типом модернізації існуючої педагогічної системи.
4. Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і відношення.
Із цих позицій предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їх розвивальній педагогічній взаємодії.
Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.
Основними категоріями психології вищої школи є навчання, розвиток, виховання в єдності та взаємозв’язку, що визначається загальним поняттям едукація.
Понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття як «професійна спрямованість», «професійна соціалізація»,«професійна ідентичність», «навчально-професійна діяльність», «Я-концепція студента», «професійно-педагогічне спілкування»,«студентська академічна група», «професіоналізм», «адаптація», «професійна готовність» та ін.
Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв’язує низку практичних, науково-дослідних і діагностично-корекційних завдань.
До найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні належать:
розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за процесом,
обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяльності та спілкування студентів,
розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у вищій школі;
пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фундаментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їх загальної культури та психологічної компетенції як передумови демократизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;
надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам педагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і професійного самоствердження.
Психологія вищої школи як галузь психологічних знань має тісні зв’язки з іншими галузями науки психології:зв’язок із педагогічною психологією; зв’язок із віковою психологією
5. Процес навчання Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.
Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учення.
Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками.
Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у
свідомості людей.
Компоненти процесу навчання
Цільовий компонент навчання являє собою усвідомлення викладачами і прийняття студентами мети і завдань навчання.
Зміст навчання визначається навчальним планом, Нині зміст навчання в цілісному вигляді можна охарактеризувати такими основними компонентами:
системою загальнонаукових, політехнічних і певних знань, що складають основу науково-матеріалістичного світогляду;
системою умінь і навичок пізнавальної діяльності;
досвідом творчої діяльності, який би забезпечував формування сучасного рівня культури діяльності людини;
досвідом емоційно-цілісного ставлення до навколишньої дійсності і себе;
досвідом гуманних міжособистісних стосунків і суспільних відносин;
якостями особистості миротворця.
Операційно-діяльнісний компонент найбільш безпосередньо відбиває процесуальну суттєвість навчання. Він реалізується шляхом певних методів і форм організації викладання і вчення.
Стимулююче-мотиваційний компонент припускає, що педагог буде здійснювати міри по стимулюванню інтересу, потреби в рішенні поставлених завдань, щоб породжувати внутрішній процес виникнення позитивних мотивів у навчаємих.
Контрольно-регулювальний компонент припускає одночасне здійснення контролю за ходом вирішення поставлених завдань навчання з боку викладача і самоконтролю за правильністю виконання навчальних операцій студентами, точністю одержуваних відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших робіт, шляхом проведення опитувань, заліків та іспитів.
Оцінно-результативний компонент навчання припускає оцінювання педагогами і самооцінку студентами досягнутих у процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх поставленим навчально-виховним задачам.
7). Основні напрями діяльності викладача вищого навчального закладу.
Існують 2 найважливіші напрями діяльності викладача ВНЗ:
1). Навчально-педагогічна діяльність викладача
-спрямована на організацію процесу навчання у вищій школі у відповідності з вимогами суспільства. Основними видами цієї діяльності є читання лекцій, проведення лабораторних, практичних, семінарських, розрахунково-графічних робіт, консультацій, заліків, екзаменів, рецензування і прийом захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами та інше.
Обов'язковим елементом у роботі викладача вузу є науково-дослідна робота. Наукова робота включає такі види: виконання планових держбюджетних науково-дослідних робіт, колективних договорів; написання і видання підручників, посібників, монографій, наукових статей і тез, доповідей на конференціях; редагування підручників,
2. Психологічна структура діяльності педагога
Психологічна структура діяльності - це взаємозв'язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних задач.
Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу — це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викладача полягає, насамперед, у доборі методів і розробці технологій реалізації мети і завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-виховного процесу; озброєння майбутніх спеціалістів фундаментальними знаннями; привчання студентів до самостійного отримання максимальної інформації за короткий час і розвитку творчого мислення; озброєння уміннями наукового дослідження; виховання різнобічної, досвідченої і культурної людини.
8. Критерії оцінювання знань студентів
1.1. Загальні положення.
У процесі вивчення курсу “Дидактика” студенти повинні знати :
-головні поняття і категорії Дидактики;
-об’єкт та предмет Дидактики, її зв'язок з іншими науками;
-закономірності, принципи, засоби, форми та методи навчання;
-зміст освіти і навчання;
-організаційні форми навчання.
Студенти повинні вміти:
-застосувати методи педагогічного дослідження в умовах аналізу та проектування педагогічної діяльності;
-постановки та корекції навчальної та виховної мети, відбору, структурування змісту навчального матеріалу;
-розвитку інтересу учнів до змісту навчального матеріалу, формування мотивації учіння;
- застосування методів, прийомів організації навчання учнів;
- визначення, планування структури, змісту навчального заняття відповідно до дидактичної мети;
-складати плани-конспекти уроків;
-використовувати в практиці своєї роботи передовий педагогічний досвід, творчо підходити до педагогічної праці.
Запропоновані критерії включають основні вимоги до студентів педагогічного університету, до його професійної діяльності в умовах розбудови держави, відродження національної мови і шкільництва в Україні.
Виконання робіт пропонується оцінювати за чотирьох бальною системою: “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”.
2.1. Оцінка “відмінно” ставиться студентові, який:
• повно і обґрунтовано виклав зміст питань, запропонованих для висвітлення;
• ознайомлений з джерелами і правильно їх аналізує;
• розуміє причинно-наслідкові зв'язки;
• вміє співставляти різні точки зору, аналізувати
• вільно володіє термінологією;
• допускається одна-дві негрубі помилки граматичного характеру.
2.2. Оцінка “добре” ставиться студентові, який:
• правильно відповів на поставлені запитання, допустивши незначні неточності у викладенні фактичного матеріалу;
• вміє співставляти різні точки зору, аналізувати
• володіє термінологією.
2.3. Оцінка “задовільно” ставиться студентові, який:
• зміст питань розкрив частково, порушивши логічну послідовність;
• недостатньо осмислено користується джерелами при розв'язанні професійних задач;
• стикається з труднощами в письмовому оформленні.
2.4. Оцінка “незадовільно” ставиться студентові, який:
• не зрозумів і не розкрив основного змісту питань;
• допустив ряд грубих помилок різного характеру;
• слабо володіє професійною термінологією;
• виявив нерозвиненість методичного мислення, відсутність мовної культури, неготовність до вирішення професійних проблем.