41. Методика вивчення теми «Принципи та закономірності процесу вихання»

1. Закономірності процесу виховання.

Закономірність це об’єктивний повторюваний , суттєвий зв'язок, який характеризується розвитком і функціонуванням певного процесу чи явища.

Серед закономірностей виховання виокремлюють такі:

1. цілі і зміст виховання визначаються потребами суспільства та особистості;

2. сприйняття особистістю виховних впливів залежить від її ставлення до вихователя;

3. особистість позитивно реагує на виховні впливи, якщо враховуються її потреби , інтереси і можливості;

4. виховання об’єктивно можливе і завжди здійснюється через цінності та потреби, які вже сформовані у структурі особистості вихованця;

5. ефективність виховання залежить :від активності його учасників;

6. від узгодженості всіх виховних впливів на особистість

2. Принципи виховного процесу

Принципи виховання – це вихідні положення, основні правила ефективної організації виховного процесу.

1) Обов'язковість. 2) Комплексність. 3) Рівнозначність. Серед них немає головних і другоря­дних, таких, що потребують реалізації в першу чергу і таких,

На підставі закономірностей визначаються принципи виховання:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. . Систематичність і наступність виховання.

3. Поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи і

4. Єдність і послідовність вимог до виховання

5. Врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців

6. Опора на позитивне у дитині

7. Поєднання поваги до особистості дитини з розумовою вимогливістю до неї

8. Прихованість виховних впливів.

9. Виховання залежить від впливу на внутрішній світ дитини

10. Розвиток виховання залежить від самовиховання особистості

3. Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — природо відповідність — культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;— гуманізація —демократизація —безперервність — етнізація —диференціація та індивідуалізація –послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. в'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею - інтегративніть –

Семінарське

1. Перевірка рівня знань студентів з таких питань:

2. Складання опорної схеми заняття.

3. Тестові завдання

4. Розкрийте суть принципу

5. Ознайомтесь із Концепцією національного виховання. Розкрийте соціальне значення принципів національного виховання:

6. Розкрийте на конкретних прикладах значення

42 Технологія диференційованого навчання

Диференційо­ване навчання — це така організація навчально-виховного процесу, за якої створюються умови, що дають змогу кожному учневі розкрити всі свої потенціальні навчальні можливості. Розрізняють зовнішню (проф­ільну) і внутрішню (рівневу) диференціацію. При зовнішній диференціації комплектування класів, груп, шкіл здійснюється на основі пев­ного критерію. Форми реалізації зовнішньої диференціації — профільні класи, класи з поглибленим вивченням предметів, спеціальні класи, групи і школи. Внутрішня диференціація — врахування індивідуальних відмінностей учнів в умовах звичайного класу, групи.

Диференціація означає розподіл, розчленування цілого на різноманітні частини, форми, ступені.

Реалізація диференційованого навчання дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання

Диференціація за ступенем складності завдань – це добір різноманітних завдань

завдання репродуктивного і творчого характеру

Диференціація за ступенем самостійності передбачає, що всім дітям пропонується завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів

Диференційоване навчання в загальноосвітній школі — спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній життєвий досвід і спрямована на оптимальний фізичний, духовний та психічний розвиток, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних умінь та навичок, передбачених навчальними програмами. Ефективніше диференційоване навчання здійснюється під час поділу класу на групи. Залежно від рівня навчальних можливостей дітей можна умовно поділити на такі групи:

а) учні з дуже високими навчальними можливостями б) учні з високим рівнем навчальних можливостей в) учні із середніми навчальними г) учні з низькими навчальними можливостями

У вищому навчальному закладі диференційоване навчання здійснюють такими шляхами:

Послідовне навчання. У перші два-три роки студенти вивчають загальнонаукові й загально-професійні предмети за єдиними програмами. Згодом за результатами успішності, виявлених здібностей та інтересів студентів закріплюють за певними кафедрами, на яких вони вивчають спеціальні предмети індивідуально або групами.

Паралельне навчання. Протягом навчання зберігаються постійні навчальні групи. Спеціалізація досягається за рахунок внутрігрупової диференціації при вивченні різних циклів навчальних дисциплін, різного набору факультативних курсів, різного змісту всіх видів практики.

Ступеневе навчання. Після перших трьох — чотирьох років навчання випускники одержують дипломи першого рівня (бакалавр). Ще одиндва роки рівня (магістр).

Індивідуальне навчання дає студенту змогу навчатися за індивідуальним планом.

Диференційоване навчання вимагає ґрунтовної підготовки педагога. Позитивним у диференційованому навчанні є те, що воно дає змогу ставити навчальні завдання, які передбачають пошук, створює передумови для виконання комплексних розумових дій

43. Організація науково- дослідної роботи студентів.

Науково-дослідна робота студентів - один із важливих засобів підвищення якості підготовки та виховання спеціалістів з вищою освітою.

Сучасне поняття науково-дослідної роботи студентів включає в себе два взаємопов´язаних елементи:

а) ознайомлення студентів з елементами дослідної праці, привиття їм навичок цієї праці;

б) власне наукові дослідження, які здійснюються студентами під керівництвом професорсько-викладацького складу вузів.

Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у "живій" науково-дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти.

Мета залучення студентів до науково-дослідної роботи - це розвиток і використання їх творчого потенціалу для вирішення проблем підвищення ефективності

Навчально-дослідна робота виконується у відведений розкладом занять навчальний час по спеціальному завданню в обов´язковому порядку кожним студентом під керівництвом викладача-наукового керівника. Основним завданням навчально-дослідної роботи є набуття студентами навичок самостійної теоретичної та експериментальної роботи, ознайомлення з реальними умовами праці в лабораторії, в науковому колективі. Основними елементами навчально-дослідної роботи виступають:

науково-дослідна робота на лабораторних заняттях; науково-дослідна робота на семінарських заняттях; написання курсових та дипломних робіт; робота студентів за індивідуальним планом навчання.

Тема роботи та обсяг завдань визначаються індивідуально. Кафедра, яка включає в свій навчальний план навчально-дослідну роботу, попередньо розробляє тематику досліджень, забезпечує її науковими керівниками, готуєметодичну документацію, рекомендації по вивченню спеціальної літератури.

Виконання курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін закріплюються елементи науково-дослідної роботи студентів у вигляді наукового пошуку; складається огляд літератури та розробляються пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи;

Виконання дипломних робіт є найвищим ступенем участь студентів в науково-дослідній роботі. Воно направлене на комплексну розробку конкретних напрямів удосконалення господарської діяльності та підвищення її ефективності, а також на впровадження розроблених студентами рекомендацій в практику

Прогресивною формою організації науково-дослідної роботи студентів є наукові проблемні групи, в яких студенти залучаються до розробки проблеми, над якою працює науковий керівник групи.

Цікавою формою наукової підготовки студентів є студентські школи молодого лектора. Ці школи комплектуються із студентів старших курсів та аспірантів вузу.