4. Вікова періодизація

Вік людини відлічується з моменту народження і до смерті організму. Його умовно поділяють на певні періоди, між якими немає чітких меж. Розрізняють вік хронологічний та біологічний.

Хронологічний вік — це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік визначається сукупністю анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції. Не зав­жди біологічний вік збігається з хронологічним. Наприклад, у людей, що ведуть здоровий спосіб життя, мають оптимістичні погляди, біологіч­ний "годинник" відстає від хронологічного: вони виглядають молодше за своїх ровесників, мають більшу м'язову силу, активнішу психічну діяльність. Навпаки, в наркоманів та алкоголіків біологічний "годинник" набагато випереджає хронологічний: зовні вони виглядають на 10 років старшими за свій вік, мають мляву мускулатуру, опущені плечі, ледве пересуваються; пам'ять та інші розумові процеси уповільнені, емоції знебарвлені.

Після народження дитини починається постембріональний етап он­тогенезу, протягом якого відбувається подальший розвиток організму.

Постембріональний онтогенез людини можна розділити на такі періоди: ювенільний (до статевого дозрівання), зрілий (дорослий стате­возрілий стан), період старості, який закінчується природною смертю.

Поділ онтогенезу на вікові періоди у дітей відбиває етапи дозріван­ня ряду систем: кісткової, нервової, статевої тощо.

В основу періодизації індивідуального розвитку покладено біологічні ознаки (табл. 1) або соціальні принципи (табл.2).

5. Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини

У новонародженої дитини виникають різні пристосовані реф­лекторні реакції до нових умов життя — самостійне дихання и кроно обіг, харчування. Починають самостійно працювати легені, серце, меч і н ка та нирки. Кістки новонародженої дитини містять мало мінеральних

Вікова періодизація за біологічними ознаками

Таблиця 1.

Назва вікового періоду	Гри малість (роки)
	хлопчики/чоловіки	дівчата / жінки
Період новонародженості	перші 10 днів
Грудний період	10 - 1 рік
Раннє дитинство	і 1 роки
Перше дитинство	•1 7
Друге дитинство	8-12	К II
І Іідлітковий період	13-16	12 15
Юнацький період	17-21	16 20
Зрілий вік, 1-й період	22-35	21 35
Зрілий вік, 2-й період	36-60	36 55
Похилий вік	61-74	56 74
Старечий вік	75-90
Довгожителі	90 і більше

Вікова періодизація за періодами навчання (соціальний принцип)

Таблиця 2.

Назва вікового періоду	Тривалість (роки)
Переддошкільний (ясельний)	до 3-х років
Дошкільний вік (молодший, середній, старший)	3-7
Шкільний вік:
° молодший	7 -10
° середній	11- 14
о старший	15- 17

Лекція 2. Закономірності росту та розвитку організму дитини

солей, тому вони дуже м'які й легко викривляються за неправильного догляду. Кістки черепа також м'які, ще не зрощені по швах. У місцях з'єднання 3 4 кісток є так звані тім'ячка, що до 10-12 місяців мають закритися. Рухи безладні, голівку дитина самостійно тримати не може. У новонародженої дитини підвищений обмін речовин, частота дихання становить 40-60 дихальних рухів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої людини — 16-18 дихальних рухів за 1 хв.), а серцевих скорочень — 120-140 ударів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої людини — 60-70 ударів за 1 хв.). Травна система, зокрема її залози, недорозвинена, тому найменші порушення у годуванні або питному режимі можуть спричи­нити тяжкі розлади травлення. Нервова система також недорозвинена. Більшу частину доби дитина спить і прокидається тільки від голоду або неприємних відчуттів — холоду від мокрих пелюшок, болю у животику. Новонароджена дитина зовсім безпорадна і повністю залежна від піклу­вання батьків. Опірність новонародженого організму впливам зовніш­нього середовища дуже низька, тому дитина легко піддається захво­рюванням.

У грудний період дитина розвивається дуже швидкими темпа­ми. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до четвертого місяця подвоюється, а до року — по­троюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може на 1-2 хв. підняти голівку, у чотири — перевернутися зі спини на живіт. У шість місяців вона може самостійно сидіти, у сім — повзати, у вісім — тримаючись за перекладинку ліжка, ставати на ніжки, а в 10-11 місяців починає ходити.

Швидко розвивається нервова система і психіка. Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоч функціонально переважає перша сигнальна систе­ма. Починає формуватись друга сигнальна система — мова, виробля­ються численні умовні рефлекси.

Раннє дитинство (ясельний період) характеризується тим, що дитина починає самостійно ходити, бігати, швидко костеніє скелет, харчується тією самою їжею, що й дорослі. До двох років у дитини з'являються всі 20 молочних зубів. Збільшується мозок, інтен­сивно розвивається мова. Тривалість фізіологічного сну поступово змен­шується, функція захисною опору і адаптації до мінливих умов середо­вища, зокрема функція теплорегуляції, продовжує розвиватись.

У дошкільному періоді (перше дитинство) дуже швидко відбу­вається психічний розвиток дитини за рахунок моторики. Триває процес окостеніння скелета. В кінці періоду починається зміна молочних зубів на постійні. Продовжують розвиватись коркові і підкоркові центри го­ловного мозку, закінчується формування чіткої моип V цьому віці фор­муються риси характеру. До 7 років закінчу» і м я диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси головного мозку. Гальмівний контроль кори головного мозку над інтен­сивними реакціями підкори починає розвиватись помітніше, ніж у дош­кільному віці.

Шкільний період — вирішальний період у фізичному, розумово­му і духовному розвитку людини.

Молодшому шкільному періоду (друге дитинство) характерно уповільнення темпів росту (4-5 см на рік). У 7 років стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, міцніє скелет дні ипи, розвиваються і сильнішають м'язи, особливо дрібні. Продовжує розвиватись функція дихання, збільшується життєва ємність легень, розвивається диферен­ціювання кольорів і правильне сприйняття форми, підвищується здатність розрізняти тони і висоту звуку. У цей період діти починають навчатися, оволодіваючи грамотою, читанням, математикою. Малювання, ліплен­ня, писання, в'язання сприяють розвиткові дрібних м'язів кисті. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.

Середній шкільний вік (підлітковий) — це період статевого дозрівання, в якому відбуваються зміни в діяльності ендокринних залоз,особливо статевих. Значно посилюється процес окостеніння скелета, спостерігається збільшення м'язової сили. Маса головного мозку збіль­шується мало, однак дуже ускладнюється структура нервових клітин кори головного мозку. Кровоносні судини розвиваються повільніше, ніж серце, тому просвіт артерій на одиницю маси зменшується. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого спостеріга­ються запаморочення, тимчасові підвищення кров'яного тиску, пору­шення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають, але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праці та відпочинку.

У старшому шкільному віці (юнацький період) ще триває окос­теніння в різних частинах скелета, але непропорційність у розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Зміцнюється м'язова система, підви­щується м'язовий тонус, рухова активність і працездатність організму. Цей період збігається з періодом статевого дозрівання, яке супровод­жується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У 17-18 років школяр за розвитком м'язової системи наближається до остаточно сфор­мованого типу дорослої людини. Період статевої зрілості у жінок на­стає після 20 років, у чоловіків після 22-24 років.

Однією з особливостей росту і розвитку дітей юнацького віку, відмічену із середини XX ст., є акселерація. Акселерація— прискорення темпів росту і розвитку дітей та підлітків кожного наступного покоління порівняно з попереднім. Вона виявляється в прискореному психічному і фізичному розвитку дітей. Доросла людина XX століття у середньому на 10 см вища, ніж 100 років тому. Існує багато гіпотез щодо причин акселерації, які цікавлять ме­диків, біологів, педагогів, соціологів та психологів. Однією з причин при­скорення розвитку людини вважають поліпшення умов життя, побуту і гігієни, харчування, більшим надходженням до організму білків і вітамінів. Проблема акселерації потребує подальшого дослідження.

Зрілий вік відповідно до прийнятої періодизації настає у чоловіків у 22 роки, у жінок — у 21 рік. Перший період зрілого віку триває до 35 років. Це — найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли роз­виваються її здібності, можливості їх прояву в конкретній сфері діяль­ності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і ви­ховує дітей. У віці 30-35 років виявляються деякі зміни фізіологічних реакцій, зміни обміну, які передують інволюції і певною мірою обмежу­ють можливості людини до окремих видів спорту і трудової діяльності.

Другий період зрілого віку – від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Протягом п’ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Разом з тим вмикаються і механізми, які забезпечують перебудову організму і його адаптацію. Саме в цей період у жінок і чоловіків настає клімактеричний період – поступове згасання функції статевих залоз, дітородної можливості.

Похилий пік починається З 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатні, о високу професійну пра­цездатність. У людей похилого віку зменшується ємність легень, збільшується артеріальний тиск, змінюються стінки кровоносних судин, розвивається атеросклероз. Знижується активність щитовидної залози, зменшується основний обмін, відбувається інволюція статевих залоз і зниження продукції статевих гормонів. Імунні властивості організму поступово знижуються, у зв'язку з цим у людей похилого віку послаб­люється механізм опору як проти збудників хвороб різної природи, так і проти власних клітин, які переродилися, або у яких виникли мутації.

Старечий вік у чоловіків та жінок починається у 75 років. У цьо­му віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці. Старість — заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю і характеризується суттєвими структурними, функціональ­ними і біохімічними змінами у організмі, які обмежую ть його пристосу­вальні можливості.

Ознаки старіння проявляються на різних рівнях організації живого організму: молекулярному, тканинному, системному і організменому рівні організму. На рівні організму зміни під час старіння проявляю ться пе­редусім у зовнішніх ознаках: змінюється постава, форма тіла, зменшу­ються його розміри, з'являється сивина, шкіра втрачає еластичність, що приводить до утворення зморшок, послаблюється зір, слух, по­гіршується пам'ять. Старіння характеризується зменшенням надійності системи регуляції, які забезпечують гомеостаз, зокрема нервової і ен­докринної. Інтенсивність процесу старіння зумовлена багатьма біологічними факторами, необхідно враховувати також роль соціального сере­довища.

Вікові зміни можуть бути різнобічними. Одні функції прогресивно знижуються з віком (скоротливість серця, гормональна активність за­лоз внутрішньої секреції, гострота зору і слуху, зниження активності ба­гатьох ферментів), інші істотно не змінюються — рівень цукру в крові, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну — а деякі показники зростають (синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітини і хімічних факторів, рівень холестерину в крові).

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвивають­ся повільно (наприклад, у кістковій тканині), у інших — настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нер­вовій системі).

Старіння — загально біологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка займається проблемами старіння люди­ни, з'ясовує основні його закономірності — від молекулярного і клітин­ного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. geron — старий). Основним завданням геронтології є: добитися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеній її природними можливостями як біологічного виду, і подовжити її. Для з'ясування при­роди старіння лише в XX ст. запропоновано близько 200 теорій і гіпотез. Така їх велика кількість пояснюється не відсутністю фундаментальних даних щодо сутності та особливостей перебігу старіння, а чисельністю порушень на різних рівнях життєдіяльності протягом цього процесу. Серед них є стохастичні теорії, що базуються на випадковому накопиченні небезпечних подій, таких, як вплив вільних радикалів, та нестохастичні теорії, за якими процес старіння є генетично запрограмованим. Деякі теорії розглядають старіння на певному окремому рівні. Це — теорія поперечних зшивок, вільно радикальна, соматичних мутацій. В інших тео­ріях автори намагаються узагальнити існуючі доробки і скласти загальну схему старіння. До них належать адаптаційно-регуляторна, нейроендок­ринна теорії. З'ясування природи первинних порушень, наслідком яких можуть бути різноманітні вияви старіння (такі, як діабет, гіпертонія тощо), властиве всім теоріям.

Завершальною фазою онтогенезу кожного організму є смерть. У людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) – результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком несчасного випадку. У людини смерть – це одномоментний процес. Вивчення процесу вмирання організму привело вчених до висновку, що між життям і смертю існує перехідний стан – клінічна смерть, коли ознаки життя уже не спостерігаються, але тканини ще живі (перші 3-4 хв). Негайні реанімаційні заходи ще можуть оживити людину, бо протягом цього періоду не настає необоротних порушень процесу обміну речовин у клітинах головного мозку. Через 4-6 хв. Після припинення серцевої діяльності і дихання виникає так звана соціальна смерть, коли гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час навіть вдалося оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні рефлекси і не виникатимуть нові. Коли ж протягом 6-7 хв. Людину не оживити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у зв’язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.

5. Тривалість життя людини

Середня тривалість життя жінок, як правило, вища, ніж у чоловіків. Певною мірою це пояснюється соціальними факторами: особливостями праці чоловіків, пов’язаної з ризиком травматизму,шкідливими звичками (алкоголь, паління). Можливо, що і наявність двох Х – хромосом у жінок забезпечує більшу надійність генетичного апарату.

Сучасні відкриття. Американський вчений Міхал Язвінські відкрив ген LAGI, що контролює тривалість життя еукаріотичних клітин (1998). Відповідно до результатів його дослідження експресія LAGI у старих клітинах має омолоджувальний ефект, який збільшує не лише тривалість життя клітин, а й репродуктивну здатність та клітинну стійкість проти чинників стресів. У гені LAG1 було відкрито два домени, один з яких обмежує тривалість життя, а інший — збільшує.

Друге відкриття групи учених під керівництвом Майкла Веста на­креслює шляхи для збільшення тривалості життя та лікування багать­ох ракових захворювань. З'ясувалося, що під час старіння скорочуєть­ся довжина теломерних ділянок хромосом. Фермент теломераза запо­бігає цьому скороченню. Його можна добути з ракових клітин, де він перебуває в активному стані. Таким чином, пригнічення активності фер­менту може бути ефективним у боротьбі з клітинами, здатними до нео­бмеженої проліферації, тобто раковими клітинами. Відновлення діяль­ності цього самого ферменту в нормальній клітині, де його синтез за­гальмований тяло б змогу ресинтезувати втрачені теломерні ділянки, а наступне пригнічення активності ферменту стало б перешкодою для злоякісного росту клітин.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає біологічне значення росту і розвитку?

2. Що таке біологічний та хронологічний вік? У яких випадках спостерігається незбігання біологічного та хронологічного віку?

3. Які періоди вагітності вважають критичними? Як впливає спосіб життя вагітної жінки на розвиток плоду? Відповідь обгрунтуйте.

4. Яких правил повинна дотримуватися вагітна жінка, щоб не заш­кодити нормальному розвитку зародка

(плоду)?

5. Які біологічні ознаки і соціальні принципи закладені у вікову періодизацію?

6. Охарактеризуйте найсуттєвіші риси різних періодів розвитку людини.

Еволюційний процес

Еволюція репродуктивної системи відбувалася в напрямах:

° від гермафродитизму до роздільностатевості;

° від зовнішнього запліднення до внутрішнього і виникнення по­в'язаних з ним пристосувань в особин обох статей;

° від подібних «а будовою до спеціалізованих жіночих і чоловічих залоз

° виникнення зв’язку з різними для кожної статі частинами виділь­ної системи, які стали статевими протоками.

Важливо знати, що...

Здоров'я людини, характер її старіння на термін настання смерті на 50% залежить від способу її життя, на 20%, від спадкових факторів, на 20% - від умов довкілля, на 10% від рівня розвитку систе­ми охорони здоров'я.

" Ускладнення вагітності і пологів, а також мала вага новонарод­женої о збільшують його шанси захворіти на шизофренію в зрілому віці. Про це повідомили шведські учені з університету в Упсалі. У результаті тяжкої вагітності може виникнути недостатність плацентарного тяжкої вагітності може виникнути недостатність планетарного кровообігу, яка негативно відбивається на розвитку мозку. За ще не­відомими причинами ця тенденція проявляється лише у хлопчиків, а не у дівчаток (За матеріалами The British Medical Journal).

Література

Бугаев К.В., Маркусенко H.H. та ін. Возрастная физиология .— Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975.— С. 5-7. Гаврилов JI.A., Гаврилова Н.С. Биология продолжительности жиз­ни М Наука, 1991.—279 с. і Ермолаев К.А.) Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ.

пед вузов. М.: Высш.шк., 1985.— С. 35-48. I Малишева ( .11. Природа старіння: теорії та гіпотези // Біологія і

хімія в школі. 1999,—№5,—С. 4-8. 5 . Старушенко Л.І.Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник К УСМІ1, 2001,— 256 с.

Фролькис В.В. Старение и увеличение продолжительности жиз­ни. JI. Наука, 1988. 238 с.

Хрипкова Д.Г Возрастная физиология.— М.: "Просвещение", 1978. С.9 22.

Лекція 3. Клітина, тканини: будова та функції. Загальний огляд будови і функцій організму

Лекція 3.

КЛІТИНА, ТКАНИНИ: БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД БУДОВИ І ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ

План

1. Будова і життєві функції клітини.

2. Хімічний склад клітини.

3. Поділ клітини.

4. Будова і функції тканин.

5. Орган, система органів, організм.

Основні поняття: клітина, поверхневий апарат, цитоплазма, ядро, хромосоми, хроматин, каріотип, органели: ендоплазматична сітка, або ретикулум, рибосоми, мітохондрії, пластинчастий комплекс Гольджі, цситросоми (клітинний центр), лізосоми; хімічний склад клітини, мітоз, мейоз, тканини (епітеліальна, сполучна, м'язова, нервова), органи, сис­теми органів.

1. Будова і життєві функції клітини

Клітина — елементарна генетична і структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, яка здатна до самооновлення, самовідтворення, самореалізації і розвитку.

Клітину відкрив у 1665 році англійський фізик Роберт Гук (1635 І7(Н рр.), розглядаючи під мікроскопом зріз корка. Пізніше італієць М. Мильпігі (1622- 1694рр.),англієць Н. Трю (1641 1712 рр.)також пня вили комірчасту будову багатьох рослинних організмів.

Основи клітинної теорії були сформульовані П.Ф. Горяніновим(1834), М. Шлейденом і Т. Шванном у 1838 – 1839 рр.

Велике значення мала клітинна теорія для розвитку медицини. Велику роль у розвитку вчення про клітину відіграли методи вивчення хромосом і хроматину, дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), рибо­нуклеїнової кислоти (РНК), основних (лужних) і кислих білків, застосу­вання електронного мікроскопіювання, авторадіографії, цитоспектрофлурометрії, генної інженерії.

Форма і розміри клітини визначаються їхніми функціями. У живій к щ піп розрізняють поверхневий апарат (або цитолему), плазмолему, цитоплазму (тіло клітини) і ядро. Цитоплазма становить основну масу клітини, і головна її частина називається цитоплазматичним матриксом, або гіалоплазмою. З ним пов'язані колоїдні властивості цитоплазми, її в'язкість, еластичність, скоротливість, внутрішній рух. До складу гіалоплазми входять органели загального і спеціального призначення.

До органел загального призначення належать: ендоплазматична сітка, аборетикулум, рибосоми, мітохондрії, пластинчастий комплекс Гольджі, центросоми (клітинний центр), лізосоми (рис.1).

Рис. 1. Схема будови клітини: 1 - ядро; 2 - ядерце; 3 - ядерна оболонка; 4 - ендоплазматична сітка; 5 - мітохондрії; б - цито­плазма; 7 - лізосоми; 8 - комплекс Гольджі; 9 - поверхневий апарат.

У клітинах розрізняють два типи ендоплазматичної сітки (ЕПС), або ретикулуму: шорсткий (гранулярний) — мембрани його містять багато ферментів, які беруть участь у синтезі речовин білкової приро­ди, і гладенький — функція якого пов'язана з вуглеводним і жировим обміном. Таким чином, ендоплазматичний ретикулум бере участь у метаболізмі речовин, виконуючи роль внутрішньоклітинної, регулятор­ної і транспортної системи.

Рибосоми (від рибоза і грец. soma гіло) — невеликі сферичні тільця, які лежать вільно або на мембранах ендоп­лазматичного ретикулума. До складу рибосом входить білок і рибосомальна РНК, магній. Ці органели клітини здійснюють біосинтез білків, властивих певному організмові (рис. 2).

Лізосоми (від грец. lysis — розчинення, soma — тіло) — органели, які містять 40 гідро­літичних ферментів — гідролаз, які руйнують великі молекули складних сполук (білків, нук­леїнових кислот, полісахаридів), що надходять у клітину. У лізосомах перетравлюються мік­роорганізми і віруси. Во­ни звільня­ють клітину від продуктів руйнування (рис. 3).

Мітохондрії (від грец. mitos — нитка, chondrion — зернятко) органели двомембранної будови, ос­новна функція яких полягає у вироб­ленні майже всієї енергії клітини (рис. 4) Це відбувається шляхом поступового окиснення органічних

Рис. 2. Рибосоми на ЕПС

Рис. 3. Схема лізосоми

Рис. 4. Схема будови мітохондрії

1 - зовнішня мембрана; 2 - внутрішня мембрана; З - кристи.

сполук, які поступають до клітини. Звільнена при цьому енергія викори­стовується мітохондріями для синтезу молекул АТФ і АДФ, які можуть депонуватися в мітохондріях і використовується за потребою.

Пластинчатий ком­плект Гольджі систе­ма плоских цистерн, обме­жених гладенькими мемб­ранами (рис. 5).

Рис. 5. Схема будови комплексу Гольджі

Основна його функція концентрація, зневоднення і ущільнення про­дуктів внутрішньоклітинної секреції та речовин, які надходять із зовні і призначені для виділення з клітини.

З ним пов'язані синтез полісахаридів, ліпідів, у і ворсини зерен жов­тка при дозріванні овоцитів і формування лізосом.

Клітинний центр (цен­тросома) має велике значення для поділу клітин, а також для побудови мітотичного апара­ту поділу (рис. 6).

Рис. 6. Схема будови клітинного центру

Центріолі клітинного цеп гру мають пря­ме відношення до утворення війок і джгутиків, які викону­ють локомоторну функцію ок­ремих клітин.

Спеціальні органели характерні для клітин виконують певні функції:

а) війки і джгутики це спеціальні органели руху;

б) міофібрили скоротливі елементи м'язових клітин;

в) тонофібірили знаходяться в епітеліальній тканині, викону­ють опорно-механічну функцію, утворюють сітку-каркас, що амортизує зовнішній вплив (удари) на пограничну тканину організму і захища­ють клітини епідермісу від пошкодження;

г) нейрофібрили знаходяться в не­рвових клітинах, беруть участь у прове­денні нервового імпульсу.

Ядро має велике значення для пере­дачі спадкової інформації, яка здійснюєть­ся внаслідок клітинного поділу (рис. 7).

Рис. 7. Схема будови ядра

Спадковими частинами ядра є: ядер­на оболонка, каріоплазма, ядерця і хрома­тин. Через ядерні мембрани здійснюється проникнення речовин з ядра у цитоплазму і навпаки.

Каріоплазма (від грец. karyon — ядро, plasma — оформлене) містить ферменти, необхідні для синтезу нуклеїнових кислот і рибосом. Ядерця є джерелом усієї РНК у клітині.

Основними компонентами ядра є хромосоми (від грец. chroma — колір, soma — тіло), основу яких складає хроматин. До складу хрома­тину входять ДНК, РНК і деякі види білків гістонові і нсгістонові. У хроматині відбуваються основні генетичні процеси клітини синтез ДНК, РНК (реплікація і транскрипція), репарація і рекомбінація ДНК

Каріотип (від грец. kaiyon — ядро, typos — форма) людини сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня фор­ма і розміри) — складається з 46 хромосом. Цей термін введено в 1942 р. цитологом Г.А.Левітським. В соматичних клітинах організму людини знаходиться 46 хромосом: з них 22 пари аутосом і одна пара статевих хромосом (гетерохромосом). У жінок статеві хромосоми становлять дві однакові Х-хромосоми, а у чоловіків — одну Х-хромосому і одну У-хро- мосому. Всі жіночі статеві клітини (гамети) мають однаковий набір хро­мосом — 23,X, а чоловічі — одну половину 23,X, а другу 23,У. Тому жіночу стать називають гомогаметною, а чоловічу гетерогаметною.

У кожній хромосомі закладено велику кількість спадкової інфор­мації. Одиницею спадкової інформації» гени. Дослідження показали, що ген — це не вся молекула ДНК, а тільки її частина. В одній клітині людини нараховується приблизно 100000 різних генів. Розмір гена ста­новить приблизно 1000 нуклеотидів. Отже, не вся молекула ДНК, а тільки її частина (5%) визначає розвиток тих чи інших ознак організму.