44. Політика управління оборотним капіталом

Cутність політики управління оборотним капіталом (10); поточні фінансові потреби (ПФП) та способи їх визначення (10)

А)Політика управління оборотним капіталом підприємства являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Реалізація вказаної політики має забезпечити довгострокову виробничу і ефективну фінансову діяльність підприємства, що досягається через пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи.

Таке досягнення компромісу зводиться до рішення двох важливих завдань:

- Забезпечення платоспроможності. Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності, тобто здатність вчасно розраховуватись за короткостроковою кредиторською заборгованістю, є однією з найважливіших характеристик стабільності господарської діяльності. Втрата ліквідності загрожує додатковими витратами і періодичними зупинками виробничого підприємства.

- Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Різні рівні різних поточних активів по-різному впливають на прибуток. Тому кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, необхідно розглядати як з позицій рентабельності даного виду активів, так і з позицій оптимальної структури оборотних засобів

Консервативний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його рентабельності.

Вартість такого капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Агресивний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Б) Поточні фінансові потреби – це:

• різниця між поточними активами (без коштів) і кредиторською заборгованістю;

• різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також у дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості;

• не покрита ні власними засобами, ні довгостроковими кредитами, ні кредиторською заборгованістю частина чистих оборотних активів;

• потреба в короткостроковому кредиті.

Заниження величини оборотних активів спричиняє нестійке фінансове положення підприємства, перебої виробничого процесу і як наслідок зниження обсягу виробництва і прибутку. В свою чергу завишення розділу оборотних активів знижує можливостіпідприємства проводити капітальні вкладення щодо розширення виробництва. Відволікання грошових коштів як власних так і залучених не дає можливості підприємству більш раціонально і ефективно використовувати вільні грошові кошти.

При визначенні оптимальної потреби в оборотних активах використовуються два методи: прямий і аналітичний.

ПФП= ЗВ+ДЗ- КЗ, де

ПФП- поточні фінансові потреби

Зв- оптимальний запас матеріальних цінностей

Дз- дебіторська заборгованість

Кз – кредиторська заборгованість

Або ПФП = ОА - ГК- КЗ,           

ПФП- поточні фінансові потреби підприємства;

ГК- грошові кошти;

КЗ - кредиторська заборгованість.

На розмір поточних фінансових потреб в оборотних активів впливають такі фактори: 1). Тривалість операційного та збуткового циклів, тобто чим швидше сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію, а готова продукція в гроші, тим менше треба мати запас сировини і матеріалів; 2). Темпи росту виробництва, тобто більший обсяг виробництва потребує більше матеріальних цінностей. 3). Сезонність виробництва та реалізації продукції, а також нестабільність поставок товарно- матеріальних цінностей. 4). Стан кон”юктури ринку, тобто нарощування дебіторської заборгованості, оскільки конкуренція пимушує залучити покупців на більш вигідних умовах ( відстрочка платежу, спонтанне фінансування і інші пільги). 5). Підвищення цін на товарно-матеріальні цінності, тобто чим вищий рівень інфляції, тим більші фактичні запаси у порівнянні з їх оптимальним розміром. 6). Швидкого фізичного або морального зносу товарно-матеріальних цінностей. В даному випадку фактичні розміри запасів можуть бути, навпаки, менші за їх оптимальний розмір, що потребує більш частих закупівель.

В умовах нестабільного попиту на ринку сировини та невизначеності річної потреби підприємства в запасах товарно-матеріальних цінностей фінансові менеджери зацікавлені у зменшенні запасів і відповідно зменшується загальний обсяг інвестицій. Таким чином, основна задача раціонального управління оборотними активами підприємства полягає в скороченні періоду оборотності виробничих запасів: дебіторської заборгованості та збільшенні середнього строку сплати кредиторської заборгованості, що дозволяє знижувати поточні фінансові потреби в оборотних активах.