Запитання і завдання

1. Назвіть Інструменти, які застосовуються при ручному шитті, дайте їм характеристику.

1. Назвіть правила безпеки при роботі з голкою.

2. Продемонструйте методику навчання учнів виконанню швів «уперед голку», «через край».

2. Виготуйте зразки швів для ручного шиття.

§ 3. Крій і ручне шиття Український національний одяг

Ознайомлюючи дітей з процесом виготовлення одягу, вчитель коротко розповідає їм про традиційний український одяг, його характерні ознаки.

Народний одяг - це відображення матеріальної, духовної і художньої культури народу. Він виник у процесі трудової діяльності людини і нерозривно пов'язаний з ЇЇ життям і побутом. Спочатку одяг шили зі шкіри, а з виникненням ткацтва, одяг стали шити з тканини. Відомі чисельні пам'ятки дають підставу говорити про те, що тканину на території України виготовляли ще в період трипільської культури, це ІУ-Ш тисячоліття до н. є.

Український народний одяг пройшов довгий і складний шлях свого становлення. Його виготовляли з лляних, конопляних, вовняних тканин ручного ткацтва. Різні верстви населення мали своє вбрання.

Цікавим художнім явищем в історії українського народного одягу є вбрання запорізького козацтва. Традиційний верхній одяг козаків - каптани, які шили з тонкого домашнього сукна. їх підперезували широким поясом, під який з лівого боку закладали пістолі, люльки. Поверх каптана одягали жупан - широкий в плечах з довгими рукавами. Штани для чоловіків шили з кольорової тканини, також широкі, так звані шаровари.

Характерною ознакою українського жіночого одягу були довгі, відбілені і яскраво вишиті, сорочки, запаски чи плахти та головні убори - віночок зі стрічками або очіпок (для заміжніх жінок). Запаска відрізнялася від плахти тим, що вона виготовлялася не із суцільної тканини, обмотаної довкола стану, а із двох частин, які скріплялися зав'язками так, щоб з боків виглядали білі смужки сорочки. Традиційним верхнім одягом українців були як чоловічі, так і жіночі свити із домотканого сукна. Для обв'язування одягу ткали з міцних кольорових ниток як чоловічі пояси, так і жіночі (крайки).

Розповідаючи учням про український народний одяг, учитель демонструє малюнки із зображенням традиційного одягу різних регіонів України.

У час відродження українських традицій художники-модельєри, технологи, майстри працюють над створенням нових зразків одягу за народними мотивами.

Розкроювання і шиття тканини

Перед розкроюванням тканини необхідно визначити її лицьовий бік. Для цього відрізок кладуть так, щоб можна було порівняти одночасно обидва його боки. У ворсових тканинах лицьовим є той бік, який має ворс. Ткацькі матеріали атласного чи сатинового переплетіння мають блискучий лицьовий бік. В однобічних набивних тканинах малюнок завжди на лицьовому боці. Він виразний, яскравіший порівняно з виворотом.

Розкроювання тканини починають з виготовлення викрійки.

її вирізають з цупкого паперу. Створюючи нову викрійку,

користуються лекалом. Викрійки розміщують на випрасуваній

тканині так. щоб раціонально розмістити деталі, залишаючи

якнайменше відходів. За допомогою кравецьких шпильок чіпляють викрійки на тканині. Кольоровим олівцем або тонкою

крейдою проводять розмітку. За розміткою вирізають окремі деталі.

Вчитель пояснює учням прийоми крою тканини. При

юзкроюванні тканини кінець ножиць повинен ковзати по столі.

"канину не можна піднімати і відривати від поверхні стола.

П рограмою з трудового навчання передбачено навчання учнів виготовленню простих виробів з тканини, що мають прямі зрізи (серветки, фартушки) та заокругленої форми (м'які іграшки, ляльковий одяг).

Виготовляючи серветки в 1-2 класах, учні знайомляться з торочкою (бахромою). Після розмітки і вирізання заготовки для серветки на відстані приблизно 10 мм від країв витягують поздовжні і поперечні нитки. Починаючи від країв, знімають поступово по одній нитці і дістають Рис. 60. Серветка торочку (рис 60, в). Щоб нитки

не витягувались, бажано попередньо прошити швом «уперед тяжу» на сантиметровій відстані від краю серветки.

На серветку наносять візерунок, наприклад, у вигляді стилізованої квітки (г) та роблять відповідний напис. Потім прошивають швом «уперед голку» напис та візерунок (д).

Щоб пошити фартушок, знадобляться відрізки тканини, що залишилися від пошиття одягу, або тканина від зношених речей.

Перед виготовленням виробу з'ясовують послідовність трудових дій, базуючись на ескізних рисунках.

Спочатку роблять викрійку половини фартушка, кишеньки, зав'язки (рис. 61, а, б, в). Склавши тканину вдвоє, на ній розміщують та закріплюють шпильками викрійки і по них вирізають частини фартушка. Тканину для фартушка розгортають, двічі перегинають його краї по 10 мм, прошивають змєтувальним швом, а підрублювальним закріплюють (д). Заготовлені з тканини смужки для зав'язок перегинанням ділять на 4 рівні частини. Крайні смужки перегинають усередину і зметують, а потім обшивають швом «через край». Зав'язки (г) пришивають із виворітного боку фартушка. Краї кишеньки загинають з трьох боків по 5 мм, зметують, а верхній край закріплюють підрублювальним швом. Пришивають кишеньку до фартушка швом «строчка» (є). Вчитель рекомендує учням оздобити фартушок вишивкою чи аплікацією з тканини.

Маючи відповідні навички з крою та шиття, діти зможуть в домашніх умовах пошити фартушки інших, складніших форм (є, ж) та з кращої тканини. Рис. 61. Фартушки

Досить цікавою роботою для учнів 3-4 класів є шиття м'якої іграшки. Можна їх виготовляти як плоскі, так і об'ємні.

Перед роботою вчитель демонструє кілька зразків м'яких іграшок. Разом з учителем учні визначають матеріал, необхідний для виготовлення іграшок, послідовність трудових дій.

Конструюючи іграшки з пошитих кульок різних розмірів, діти мають можливість відтворити свій задум, втілити у виріб свою фантазію.

Кульки можна пошити з хутра, тканини. Більші з них в

основному використовують для тулуба, а менші-для голови іграшки.

Спочатку розмічують за викрійками і вирізають два різні за

розмірами кружечки (рис. 62, а, б). Краї кружечків прошивають

міцними нитками швом «уперед голку» і стягують їх (в). Попередньо кладуть усередину відходи тканини, вати, поролону. Зшивають кульки одна до одної у місцях їх стягування.

Рис. 62. Об'ємні іграшки з хутра

Допоміжний матеріал для зображування характерних ознак іграшки можна використати з відрізків кольорового паперу, тканини різних кольорів і тонких пластмасових відходів (г), а також з бісеру, блискіток, ґудзиків. Пришивають або приклеюють очі, ніс, ротик іграшки. Інколи у виготовленої іграшки відразу не виходить той вираз обличчя, який задумали. Треба спробувати пересунути окремі деталі, інколи змінити їх форму. Залежно від зображуваного виразу обличчя іграшка або здаватиметься доброю, веселою, або навпаки - сердитою, сумною. Готовим виробам учні дають відповідні назви, наприклад: «Курчатко (д), Сніговичок (є), Горобчик (є)».