3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти

Вивчення порівняльного правознавства не тільки розширює кругозір, але і збагачує знання студентів-юристів. Вони учаться "поважати самостійну правову культуру інших народів", починають розуміти, як використовувати "критичні ідеї для поліпшення правових конструкцій", одержують знання "про соціальну обумовленість правових норм" і глибше вникають у процес формування правових інститутів.¹ При цьому застосування порівняльного правознавства на практиці випливає із самої природи наукового знання, ефективність якого виявляється через якийсь час. У цьому зв'язку можна лише згадати корисність порівняльного правознавства для міжнародного приватного права, тлумачення міжнародних договорів у діяльності міжнародних судів і арбітражів, міжнародних владних структур а також для уніфікації права.

Вивчення порівняльного правознавства сприяє виробленню у студентів критичного підходу до права і різних явищ правового життя, розвитку почуття відповідальності за все те, що відбувається у світі й у своїй країні, нагромадженню в них високих духовних цінностей і засвоєнню справжніх людських ідеалів.

Система юридичної освіти, що припускає вивчення не тільки вузькоспеціальних, але і тісно зв'язаних з ними історичних, філософських, порівняльно-правових і інших дисциплін, здатна підготувати високо професійного, широко ерудованого, самостійно політично і юридично мислячого фахівця. У противному випадку продуктом юридичної освіти може стати професійна неспроможність, вузькість мислення, духовна убогість.

В даний час курси лекцій з порівняльного правознавства читаються практично у всіх юридичних вузах — факультетах і університетах світу і впровадження їх у навчальні плани і програми юридичних вузів більшості країн світу є, імовірно, самою істотною ознакою поступовго розвитку всієї системи юридичної освіти після Другої світової війни.

3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства

Порівняльне правознавство виконує значні по своїй соціальній ролі функції не тільки в сфері юридичної освіти, але й в галузі державно-правових наукових досліджень. Як міждисциплінарна й одночасно багато дисциплінарна юридична наука вона здатна робити величезний позитивний вплив не тільки на загальнотеоретичні чи історичні дослідження, але і на наукові розробки в області галузевих юридичних наук. Про це свідчать, зокрема, численні монографії, підручники і навчальні посібники з порівняльного правознавства, спеціальні журнали, а також незліченні наукові статті, що видаються в різних країнах .

В міру розвитку даної галузі знань потік наукових публікацій з порівняльного правознавства ставав не тільки ширше, але і глибше. Усе більша кількість робіт, опублікованих з порівняльно-правової тематики, носить не тільки науково-інформаційний, виключно пізнавальний, але і яскраво виражений академічний, дослідницький характер.¹

Варто виділити три стадії розвитку порівняльного правознавства як самостійної галузі знань:

1. Для більшості робіт з компаративістики, підготовлених на першій стадії розвитку порівняльного правознавства як наукової дисципліни — з кінця минулого століття і до закінчення Другої світової війни, був властивий в основному "таксономічний", пізнавальний характер. Від компаративістів було потрібно відрізняти лише загалом "континентальне право" від "загального", релігійні норми від нерелігійних, а також знаходити розходження між правовими інститутами, іменованими капіталістичними і соціалістичними.

2. На другій стадії розвитку порівняльного правознавства, що охоплює період із середини 40-х рр. — з часу закінчення Другої світової війни й аж до дійсного часу, ситуація докорінно змінилася. Роботи стали носити в основному виключно академічний і дослідницький характер. На відміну від першої стадії розвитку порівняльного правознавства, коли автори-компаративісти у своїх наукових дослідженнях дуже рідко виходили за рамки законодавчих і доктринальних текстів і дуже рідко піднімалися до рівня порівняльного аналізу конкретної матерії — окремих галузей, норм права й інститутів, на другій стадії увага багатьох з них зосередилося на таких сферах реалізації права в різних країнах, як торгівля, фінанси, банківська справа, інвестиції.

3. На сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства, як наукової дисципліни західні автори-компаративісти знову концентрують свою основну увагу не тільки на порівняльному аналізі емпіричного матеріалу у вигляді конкретних норм, галузей права й інститутів, але і на теоретичних — концептуальних і доктринальних аспектах розвитку даної дисципліни.

Однак досить часто виникають проблеми, що звичайно існують у порівняльно-правовому процесі. Ці проблеми не тільки зберігаються, але в міру розвитку порівняльного правознавства можуть загостритися в процесі порівняльного дослідження всіх інших існуючих і функціонуючих у сучасному світі правових систем.¹

Це, по-перше, проблеми планування, координації і систематизації наукових порівняльно-правових досліджень, проведених на міжнародному рівні й у різних країнах. У тих з них, де існують і функціонують асоціації порівняльного правознавства, уся ця робота проводиться в основному силами даних об'єднань. На міжнародному рівні значні зусилля в плані координації і систематизації порівняльно-правових досліджень протягом останніх десятиліть додаються Міжнародною академією порівняльного права, під егідою якої регулярно проводяться конгреси й інші наукові форуми. Величезну роль при цьому грає також Міжнародний факультет порівняльного права в Страсбурзі.

По-друге, це проблеми розробки й удосконалювання понятійного апарату наукової і навчальної дисципліни порівняльного правознавства.

Не можна серйозно говорити про становлення і розвиток будь-якої галузі знань і академічної дисципліни, включаючи порівняльне правознавство, якщо вона не має свого власного наукового і методологічного інструментарію і не спирається при цьому на категорії і поняття, вироблені в рамках суміжних галузей знань.

Понятійний апарат порівняльного правознавства складається з двох видів категорій і понять:

а) вироблених у рамках самого порівняльного правознавства;

б) запозичених ним з інших юридичних наук.

До першої групи категорій і понять відносяться такі, як саме поняття порівняльного правознавства, а також поняття "правової сім’ї", "правової карти світу", "правової географії", "національної правової системи", "порівняння", "порівняльного методу" та ін. Друга група категорій і понять містить у собі всі ті з них, що виробляються в рамках галузевих й інших юридичних наук, і ті, котрі "обслуговують" насамперед дані юридичні дисципліни. Це - поняття "права", "закону", "правової культури", "правового звичаю", "правової норми", "правового інституту" і багато інших.

Понятійний апарат порівняльного правознавства формується разом з даною академічною дисципліною, і в міру її становлення й удосконалювання постійно розвивається. У процесі його розвитку і практичного застосування неминуче виникають різноманітні проблеми.

Одні з них виникають у силу недосконалості категорій і понять, розроблених у рамках самого порівняльного правознавства. Такими є, наприклад, поняття "правової родини", "порівняльного права", "порівняльного правознавства" та ін. Інші виникають через неузгодженість, неоднозначне розуміння і суперечливе тлумачення категорій і понять, що сформувалися на базі різних правових систем.

По-третє, проблеми визначення найбільш оптимального рівня порівняльно-правових досліджень, установлення їхнього характеру і видів. Говорячи про важливість правильного вибору рівня проведення порівняльно-правових досліджень, у першу чергу варто мати на увазі мікрорівень, що асоціюється з вивченням і вирішенням конкретних проблем, що стосуються окремих складових частин правової системи і макрорівень, що припускає вирішення тої чи іншої загальної проблеми на рівні правової системи в цілому.

Змішування їх у процесі проведення порівняльно-правових досліджень тягне негативні наслідки як для самого процесу, так і для результатів його проведення.

По-четверте, це традиційні для будь-якої юридичної науки проблеми органічного сполучення теорії та практики, а також специфічні проблеми, що стосуються меж допустимості дослідження національних правових систем поза зв'язком і взаємодією їх з іншими, паралельно існуючими системами.

На ранніх стадіях розвитку суспільства, коли економічні, фінансові й інші зв'язки між країнами, включаючи їхні правові відносини, не досягли сучасного рівня їхнього розвитку, проблеми самодостатності й ізольованості дослідження тієї чи іншої правової системи не стояли так гостро, як зараз.

Крім названих проблем у процесі порівняльно-правових досліджень існують й інші. Вони стосуються, зокрема, співвідношення порівняльного правознавства як науки з порівняльним методом, місця і ролі порівняльного правознавства як самостійної галузі знань у структурі правової теорії, ціннісного підходу в процесі порівняльно-правових досліджень та ін.¹