- •Міністерство освіти та науки україни
- •Ужгородський національний університет
- •Юридичний факультет
- •Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства
- •1.1 Історія розвитку порівняльного правознавства
- •1.3 Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •1.4 Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •Розділ 2 порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна
- •2.1 Поняття порівняльного правознавства
- •2.2 Об'єкт і предмет порівняльного правознавства
- •2.3 Структура порівняльного правознавства
- •2.4 Принципи порівняльного правознавства
- •Розділ 3 роль порівняльного правознавства в житті суспільства
- •3.1 Основні цілі і функції порівняльного правознавства
- •3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти
- •3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства
- •3.4 Практична значимість порівняльного правознавства
- •4.1 Поняття методології порівняльного правознавства
- •4.2 Види порівняння
- •4.3 Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння
- •4.4. Значення порівняння
- •Розділ 6 класифікація національних правових систем
- •Розділ 7 правові сім’ї
- •Розділ 8 романо-германський тип правової системи
- •8.1 Поняття та історія становлення романо-германського типу правової системи
- •8.2 Система права та її структура
- •8.3 Джерела романо-германської системи права а) нормативно-правовий акт у системі джерела права
- •Б) правовий звичай
- •Д) роль судової практики
- •Розділ 9 англо-американський тип правової системи
- •9.1 Система англійського права
- •Норма права
- •9.2 Джерела права Судовий прецедент.
- •Закон в англійській правовій системі.
- •Правова доктрина.
- •Делегована правотворчість.
- •Принципи права.
- •9.3 Специфічні риси американської правової системи
- •Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:
- •10.2 Джерела права пострадянських правових систем
- •10.3 Структура права
- •10.4 Правова система України: процеси формування
- •Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
- •11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
- •11.2 Джерела (форми) права скандинавських країн
- •11.3 Система права.
- •11.4 Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
- •Розділ 12 мусульманське право
- •12.1 Поняття мусульманського права
- •12.2 Джерела мусульманського права
- •Мусульмансько-правова доктрина
- •Принципи права
- •12.4 Система мусульманського права та її структура
- •Норма мусульманського права
- •12.4 Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
- •Розділ 13 порівняльне дослідження міжнародного та національного (внутрідержавного) права
- •13.1 Самостійний характер систем міжнародного і національного права
- •13.2 Загальне й особливе в міжнародному праві та національних правових системах
- •13.3 Характер взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права
- •Глава 14 правові системи у федеративних і міждержавних об'єднаннях
- •14.1 Порівняльно-правовий аналіз у федераціях і об'єднаннях конфедеративного типу
- •14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
- •14.3 Право Європейського Союзу
- •14.4 Правовий розвиток в рамках Ради Європи
- •Розділ 15
- •Розділ 16 розвиток галузей права в окремих державах
- •16.1 Конституційне право
- •16.2 Порівняльний аналіз цивільного права
- •16.3 Адміністративне право
- •16.4 Кримінальне право
- •Розділ 17 механізм зближення національних правових систем
- •17.1 Зближення національних законодавств
- •17.2 Модельні законодавчі акти й особливості уніфікації правових норм
- •Уніфікація правових норм
- •Бисага ю.М., палінчак м.М., сідак м.В., рогач о.Я., гарагонич о.В., бєлов д.М., митровка я.В.
- •В авторській редакції
Закон в англійській правовій системі.
Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.
Закон в Англії — акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.
Існує потрійна система офіційних правових актів:
1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);
3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.
Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, — це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає.1
Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повноваження і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і місцеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.
На цей час закон набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприйняття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права.
Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфічних рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично не чинних актів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання. У 1965 р. в Англії створено Правову комісію (така сама засновані в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права. Нині підготовлені і частково ухвалені парламентом консолідовані акти, які регулюють переважну більшість правових інститутів з урахуванням норм статутного і прецедентного права. У 1977 р. прийнятий Закон про національну службу охорони здоров'я, який консолідував більшість раніше створених актів у цій сфері. У 1980 р. Законом про охорону здоров'я та іншими законами до нього були внесені доповнення. У деяких законодавчих актах законодавець намагався вирішити проблеми несправедливих угод. Так, у Законі про споживчий кредит 1974 р. регулюється зміст договорів про надання кредитів споживачам. Правова комісія подала в 1989 р. проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу.
Щороку парламент приймає сотні нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна загального права); 2) не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для балансування та обхідних маневрів.1
Збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на паперовий, а на чинний, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень. Наближення закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні. Судове тлумачення стає новим прецедентом, яким пов'язаний правозастосовний орган (так звані прецеденти тлумачення). По суті, норма закону набуває реального змісту після застосування її у суді.
Отже, закон не можна протиставляти прецедентній системі права. Не принижуючи значення прецедентів, закон уливається у цю систему, стає її доповнюючою частиною, слугує її вдосконаленню і розвитку.
Правовий звичай.
У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики, їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.
В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає звичай залучення до вирішення судової справи присяжних засідателів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.1
У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впровадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на традиції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графствах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішування рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди власника берегової смуги) збереглися й дотепер.
Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королівського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве право.