- •Міністерство освіти та науки україни
- •Ужгородський національний університет
- •Юридичний факультет
- •Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства
- •1.1 Історія розвитку порівняльного правознавства
- •1.3 Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •1.4 Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •Розділ 2 порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна
- •2.1 Поняття порівняльного правознавства
- •2.2 Об'єкт і предмет порівняльного правознавства
- •2.3 Структура порівняльного правознавства
- •2.4 Принципи порівняльного правознавства
- •Розділ 3 роль порівняльного правознавства в житті суспільства
- •3.1 Основні цілі і функції порівняльного правознавства
- •3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти
- •3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства
- •3.4 Практична значимість порівняльного правознавства
- •4.1 Поняття методології порівняльного правознавства
- •4.2 Види порівняння
- •4.3 Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння
- •4.4. Значення порівняння
- •Розділ 6 класифікація національних правових систем
- •Розділ 7 правові сім’ї
- •Розділ 8 романо-германський тип правової системи
- •8.1 Поняття та історія становлення романо-германського типу правової системи
- •8.2 Система права та її структура
- •8.3 Джерела романо-германської системи права а) нормативно-правовий акт у системі джерела права
- •Б) правовий звичай
- •Д) роль судової практики
- •Розділ 9 англо-американський тип правової системи
- •9.1 Система англійського права
- •Норма права
- •9.2 Джерела права Судовий прецедент.
- •Закон в англійській правовій системі.
- •Правова доктрина.
- •Делегована правотворчість.
- •Принципи права.
- •9.3 Специфічні риси американської правової системи
- •Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:
- •10.2 Джерела права пострадянських правових систем
- •10.3 Структура права
- •10.4 Правова система України: процеси формування
- •Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
- •11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
- •11.2 Джерела (форми) права скандинавських країн
- •11.3 Система права.
- •11.4 Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
- •Розділ 12 мусульманське право
- •12.1 Поняття мусульманського права
- •12.2 Джерела мусульманського права
- •Мусульмансько-правова доктрина
- •Принципи права
- •12.4 Система мусульманського права та її структура
- •Норма мусульманського права
- •12.4 Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
- •Розділ 13 порівняльне дослідження міжнародного та національного (внутрідержавного) права
- •13.1 Самостійний характер систем міжнародного і національного права
- •13.2 Загальне й особливе в міжнародному праві та національних правових системах
- •13.3 Характер взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права
- •Глава 14 правові системи у федеративних і міждержавних об'єднаннях
- •14.1 Порівняльно-правовий аналіз у федераціях і об'єднаннях конфедеративного типу
- •14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
- •14.3 Право Європейського Союзу
- •14.4 Правовий розвиток в рамках Ради Європи
- •Розділ 15
- •Розділ 16 розвиток галузей права в окремих державах
- •16.1 Конституційне право
- •16.2 Порівняльний аналіз цивільного права
- •16.3 Адміністративне право
- •16.4 Кримінальне право
- •Розділ 17 механізм зближення національних правових систем
- •17.1 Зближення національних законодавств
- •17.2 Модельні законодавчі акти й особливості уніфікації правових норм
- •Уніфікація правових норм
- •Бисага ю.М., палінчак м.М., сідак м.В., рогач о.Я., гарагонич о.В., бєлов д.М., митровка я.В.
- •В авторській редакції
Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) зумовлено спільністю їх генези і сучасного розвитку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічно вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте, на відміну від них, ця група правових систем не зазнала глибокого впливу римського права. Вона зазнала його лише частково — так само, як і впливу торгових звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим - через континентальне право. У дусі цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. Водночас з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального права, і визнано роль судового прецеденту. Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права над матеріальним правом і та ін.) не знайшли підґрунтя для свого зростання. Автономність і самобутність скандинавської групи правових систем потребує їх розгляду за межами як загального права, так і континентального.1
Основи єдності в нормах скандинавських країн були закладені ще у XII ст. Мірилом регулювання суспільних відносин стали норми давньогерманського права. Тісні політичні, економічні і культурні зв'язки північноєвропейських країн справили істотний вплив на формування єдиного скандинавського права. У середні віки три королівства — Данія, Норвегія і Швеція — створили єдиний союз, закріплений Кальмарською унією (1397 p.), який проіснував до 1523 р. І в подальшому зв'язки цих держав не переривалися, що сприяло становленню спільних рис їх правових систем.
Більш складний історичний шлях пройшла Фінляндія. Будучи завойованою Швецією в XII—XIII століттях, вона перебувала у її складі до 1809 р. Після російсько-шведської війни Фінляндія відійшла до Росії, перетворившись на її автономну одиницю. Таке становище Фінляндії деякою мірою дозволило їй зберегти самобутню правову систему, а після набуття незалежності в 1918 р. відновити перервані відносини зі Швецією.
Вплив правової системи Данії простежується в Норвегії та Ісландії, тому що з кінця XIV ст. понад 400 років датська королівська династія централізовано правила в цих трьох державах. У 1814 р. Данія змушена була поступитися Норвегією Швеції. У 1906 р. Норвегія спромоглася набути статусу повної автономії. Ісландія була проголошена незалежною державою в 1918 p., але залишалася в унії з монархічної Данією до 1944 р.
У XVII — XVIII століттях у країнах Північної Європи були підготовлені універсальні кодекси — зведені акти, які стали фундаментом і стартовим майданчиком для подальшого формування їх правових систем. Найважливіші з них:
датський закон Крістіана V (1683) — звід законів, що діяв у Данії і Швеції (з 1687 р. під назвою «Норвезьке право»). Він охоплював різні галузі права. Найдокладніше в ньому викладені кримінальні закони. Цей звід законів ніколи не скасовувався. На цей час застосовуються лише деякі його положення;
Звід законів Шведської держави 1734 р. — результат розвитку шведського і почасти фінського права, оскільки в комісії з підготовки реформи законодавства працювали як шведські, так і фінські юристи (Фінляндія тоді перебувала у складі Швеції). У дев'ятьох розділах зводу викладено нормативні розпорядження, що стосуються основних галузей права - матеріального (шлюб, спадкування, нерухомість, будівництво, торгівля, правопорушення і покарання); процесуального (процедура судового розгляду цивільних і кримінальних справ), а також виконання судових рішень. Цей правовий акт формально вважається чинним у сучасної Швеції. Протягом XX ст. його істотно перероблено. Вдосконалені розділи про шлюб (1920 p.), судовий розгляд (1948 p.), спадкування (1959 p.), нерухомість (1970 р.) та ін. Створено кодекси та інші нормативно-правові акти з питань трудових відносин, про акціонерні товариства, охорону навколишнього середовища, соціальне забезпечення та ін.
Спільність державно-правових коренів скандинавських країн, схожість мов, розвиток культурних зв'язків послужили підставою для єдності джерел права, системи права і законодавства, уніфікації скандинавського права (див.: § «Уніфікація права скандинавських країн»).1