- •Міністерство освіти та науки україни
- •Ужгородський національний університет
- •Юридичний факультет
- •Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства
- •1.1 Історія розвитку порівняльного правознавства
- •1.3 Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •1.4 Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •Розділ 2 порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна
- •2.1 Поняття порівняльного правознавства
- •2.2 Об'єкт і предмет порівняльного правознавства
- •2.3 Структура порівняльного правознавства
- •2.4 Принципи порівняльного правознавства
- •Розділ 3 роль порівняльного правознавства в житті суспільства
- •3.1 Основні цілі і функції порівняльного правознавства
- •3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти
- •3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства
- •3.4 Практична значимість порівняльного правознавства
- •4.1 Поняття методології порівняльного правознавства
- •4.2 Види порівняння
- •4.3 Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння
- •4.4. Значення порівняння
- •Розділ 6 класифікація національних правових систем
- •Розділ 7 правові сім’ї
- •Розділ 8 романо-германський тип правової системи
- •8.1 Поняття та історія становлення романо-германського типу правової системи
- •8.2 Система права та її структура
- •8.3 Джерела романо-германської системи права а) нормативно-правовий акт у системі джерела права
- •Б) правовий звичай
- •Д) роль судової практики
- •Розділ 9 англо-американський тип правової системи
- •9.1 Система англійського права
- •Норма права
- •9.2 Джерела права Судовий прецедент.
- •Закон в англійській правовій системі.
- •Правова доктрина.
- •Делегована правотворчість.
- •Принципи права.
- •9.3 Специфічні риси американської правової системи
- •Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:
- •10.2 Джерела права пострадянських правових систем
- •10.3 Структура права
- •10.4 Правова система України: процеси формування
- •Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
- •11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
- •11.2 Джерела (форми) права скандинавських країн
- •11.3 Система права.
- •11.4 Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
- •Розділ 12 мусульманське право
- •12.1 Поняття мусульманського права
- •12.2 Джерела мусульманського права
- •Мусульмансько-правова доктрина
- •Принципи права
- •12.4 Система мусульманського права та її структура
- •Норма мусульманського права
- •12.4 Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
- •Розділ 13 порівняльне дослідження міжнародного та національного (внутрідержавного) права
- •13.1 Самостійний характер систем міжнародного і національного права
- •13.2 Загальне й особливе в міжнародному праві та національних правових системах
- •13.3 Характер взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права
- •Глава 14 правові системи у федеративних і міждержавних об'єднаннях
- •14.1 Порівняльно-правовий аналіз у федераціях і об'єднаннях конфедеративного типу
- •14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
- •14.3 Право Європейського Союзу
- •14.4 Правовий розвиток в рамках Ради Європи
- •Розділ 15
- •Розділ 16 розвиток галузей права в окремих державах
- •16.1 Конституційне право
- •16.2 Порівняльний аналіз цивільного права
- •16.3 Адміністративне право
- •16.4 Кримінальне право
- •Розділ 17 механізм зближення національних правових систем
- •17.1 Зближення національних законодавств
- •17.2 Модельні законодавчі акти й особливості уніфікації правових норм
- •Уніфікація правових норм
- •Бисага ю.М., палінчак м.М., сідак м.В., рогач о.Я., гарагонич о.В., бєлов д.М., митровка я.В.
- •В авторській редакції
14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
В останні роки на політичній карті світу з'явилося ще одне міждержавне об'єднання — Співдружність Незалежних Держав (СНД). Воно виникло наприкінці 1991 р. у результаті складних і суперечливих процесів, що призвели до розпаду Союзу РСР. Прагнення зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язок, забезпечити самостійний і незалежний розвиток нових держав — колишніх союзних республік, зміцнити відносини всебічного співробітництва на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права спонукали спочатку три, а пізніше дев'ять країн утворити Співдружність. 8 грудня 1991 р. у Мінську була підписана Угода про створення Співдружності Незалежних Держав. Через важливість наведемо його найбільш вагомі положення, що вплинули на розвиток національних правових систем, законодавств у рамках СНД.
Держави — учасники СНД гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національності чи інших розходжень рівні права і свободи.
Гарантується відкритість меж, свобода пересування громадян і передачі інформації в рамках Співдружності.
Сторони зобов'язуються проводити погоджену політику з питань соціального захисту і пенсійного забезпечення військовослужбовців і їхніх родин.
Держави Співдружності визнали, що до сфери їхньої спільної діяльності, реалізованої на рівноправній основі через загальні координуючі інститути Співдружності, відносяться:
координація зовнішньополітичної діяльності;
співробітництво у формуванні і розвитку загального економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, в галузі митної політики;
співробітництво в розвитку систем транспорту і зв'язку;
співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки;
питання міграційної політики;
боротьба з організованою злочинністю.
Суперечки щодо тлумачення і застосування норм Угоди підлягають затвердженню шляхом переговорів між відповідними органами, а при необхідності — на рівні глав урядів і держав.
В Угоді установлено, що з моменту її підписання на територіях держав, що підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу РСР. Гарантується виконання міжнародних зобов'язань, що випливають для них з договорів і угод колишнього Союзу РСР. Угода не стосується зобов'язань Договірних Сторін по відношенню до третіх держав. Угода відкрита для приєднання всіх держав — членів колишнього Союзу РСР, а також інших держав, що розділяють мету та принципи даної Угоди.
Серед інститутів Співдружності видне місце займає Міжпарламентська Асамблея (МПА), що складається з парламентських делегацій держав — учасників. Організацію діяльності Міжпарламентської Асамблеї здійснює Рада Асамблеї, що складає з керівників парламентських делегацій.
Законодавство колишнього Союзу РСР розвивалося переважно як законодавство унітарної держави. Багато актів у сферах життєзабезпечення суспільства були союзними. Тому стрімкий розрив із усім нормативним масивом СРСР створив у суверенних державах і в рамках Співдружності чимало правових "вакуумів". А це привело до загострення господарських, трудових, транспортних, військових і інших питань, розриву традиційних зв'язків. Ці пробіли важко заповнити швидко, у зв'язку з чим постала задача визначення обсягу і меж правонаступництва, тобто можливого використання актів і норм колишнього Союзу РСР. Її вирішення здійснювалося подвійним шляхом.
Перший шлях: сфери застосування актів колишнього Союзу РСР усередині кожної держави визначаються їм самостійно. Зокрема, в актах про ратифікацію Угоди про створення СНД Верховні Ради деяких держав допустили дію норм колишнього Союзу РСР на своїх територіях у частині, що не суперечить конституціям і законам республік, Угоді про створення СНД.
Другий шлях: було визнано важливим визначити сфери і загальні критерії застосування актів колишнього Союзу РСР. До таких сфер можна віднести транзитний транспорт, єдину енергетичну систему, включаючи ядерне виробництво, зв'язок і інформацію, загальноекологічні програми, профілактику і боротьбу з масовими захворюваннями, забезпечення трудових і соціальних прав громадян, надання правової допомоги та ін.
Треба було визначити загальні критерії застосування подібних актів у випадках, коли:
а) немає актів Співдружності;
б) відсутні схожі акти держав-учасників, їхні акти лише частково охоплюють ті чи інші загальні питання;
в) акти колишнього Союзу не суперечать угодам у рамках СНД і конституціям держав — учасників СНД.
Причому маються на увазі не тільки закони, але і підзаконні акти.1
За минулі роки вдалося істотно обновити законодавство суверенних держав СНД, не відходячи в принципі від сформованої структури галузей законодавства. По-перше, приймалися законодавчі акти з питань, що раніше взагалі не були урегульовані; по-друге, видавалися закони з питань, що раніше регулювалися підзаконними актами; по-третє, закони вводили нові правові принципи, їх змістом стали нові правові рішення з питань влади, власності, праці, підприємництва.
Для розвитку законодавства галузей "приватного права" характерні загальні принципи й інститути правового регулювання. Причому не тільки корені минулої правової системи, але і гостра потреба економічної взаємодії держав — учасників СНД і зміцнення міцних господарських зв'язків підприємств у рамках Економічного союзу обумовлюють стійку тенденцію подібності правових рішень. Нові цивільні кодекси в державах СНД готуються і приймаються на єдиній науково-методологічній основі.
Є, зрозуміло, і чимало особливостей у розвитку названих галузей, їх можна знайти не стільки в змісті правових актів і норм, скільки в способах побудови галузей законодавства, в опосередкуванні предметів законодавчого регулювання. Наприклад:
неоднаковими є темпи законодавчого розвитку держав через різні цілі і масштаби економічних та інших реформ, етапів їхнього проведення, а також конкретної суспільної ситуації;
нерівномірність розвитку окремих галузей законодавства в державах СНД. Спочатку, як правило, швидше розвивалося законодавство в державній сфері, у зв'язку зі зміною статусу республік і набуттям ними властивостей суверенних держав;
диспропорції в розвитку окремих інститутів усередині галузей законодавства. З цілком очевидних причин швидше мінялося, приміром, законодавство про вибори, про місцеві органи, приймалися закони про інститут президента.
Із врахуванням сказаного стає можливим розглядати нормативний масив Співдружності в наступному вигляді:
а) акти глав держав і урядів, інших органів СНД;
б) модельні (рекомендаційні) законодавчі акти Міжпарламентської Асамблеї;
в) багатосторонні угоди Співдружності;
г) взаємні умови держав-учасників;
д) акти колишнього Союзу РСР;
е) погоджене застосування актів національних законодавств.
У будь-якому випадку обмін правовою інформацією та її використання, вивчення й оцінка законодавства стало проблемою не тільки кожної держави - учасника СНД, але і всієї Співдружності. Тому необхідно користуватися загальними прийомами аналізу, зіставлення й оцінки національних законодавств.1
Вихідними критеріями зіставлення й аналізу національних законодавств держав — учасників СНД є спільність природи держав і їхніх інтересів, правових принципів і джерел права, нарешті, загальної правової культури і традицій правотворчості і правозастосування і, не заперечуючи впливів різних правових сімей, можна вести мову про свого роду правову спільність в рамках СНД, що визначає загальний курс на зближення їхніх законодавств і розширення сфер застосування договорів, угод, з одного боку, уніфікованих і модельних актів — з іншого.
Принципове значення має в цьому змісті схвалений Міжпарламентською Асамблеєю 13 травня 1995 р. Рекомендаційний законодавчий акт про нормативні правові акти держав — учасників СНД. Відомо, що необхідними умовами державотворення, розвитку демократії, підвищення ефективності правового регулювання, забезпечення правопорядку, охорони прав і свобод особи є висока якість нормативних правових актів, чіткий порядок їхньої підготовки, видання, тлумачення і дії. Дійсний Закон і покликаний сприяти досягненню зазначених цілей. У ньому визначене поняття і види нормативно-правових актів держави — учасника СНД і їхнє співвідношення між собою, загальний порядок їхньої підготовки, опублікування, дії, роз'яснення і систематизації, а також визначені способів вирішення юридичних колізій.
У систему нормативних правових актів держави, що підпадають під чинність цього Закону, входять: конституція і закони даної держави, що мають нормативний характер і загальнодержавне значення постанови законодавчого органа (чи його палат), а також мають нормативний характер укази президента, постанови уряду, акти міністерств і відомств держави, державні договори.
Правотворчий орган — орган держави, уповноважений видавати нормативно-правові акти відповідно до наданих йому повноважень. Органи законодавчої і виконавчої влади видають нормативно-правові акти в межах повноважень, наданих їм конституцією і законами держави, Уряд — також указами президента держави, а міністерства і відомства — указами президента і постановами уряду держави.
Органи держави можуть делегувати частину своїх правотворчих повноважень підвідомчим їм органам, якщо це не суперечить конституції і законам держави. Орган, якому делеговане те чи інше повноваження, не вправі передати його іншому органу.
У випадку розбіжності закону, іншого нормативного правового акту держави з укладеним і ратифікованим у встановленому порядку міжнародним договором даної держави чи з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права застосовуються правила, установлені цими договорами і нормами.
Порядок вирішення колізій між законом, іншим нормативним правовим актом держави і міжнародним договором визначається законом. Регулюється державний облік і реєстрація нормативних правових актів держави.
Спільність природи й інтересів держав Співдружності в правовій сфері визначає їхній стійкий курс на зближення національних законодавств. Це досягається, по-перше, загальними і спеціальними програмами зближення законодавств, по-друге, узгодженням наукових правових концепцій, по-третє, укладенням угод про гармонізацію правових актів і подолання розходжень, по-четверте, укладенням договорів, що видозмінюють статус держав у рамках СНД і впливають на ступінь їхньої правової інтеграції.
Незважаючи на це, є і ряд розходжень у правових системах країн СНД. Вони виражаються, по-перше, у побудові вищих структур держави і співвідношенні повноважень Президента, парламенту й Уряду. По-друге, у найменуванні, устрої й обсязі повноважень парламентів. По-третє, у системі та взаєминах органів виконавчої влади. По-четверте, в організації влади на місцях або у вигляді місцевого самоврядування, або органів державного управління і місцевих адміністрацій. По-п'яте, в обсязі і способах регулювання галузей соціально-культурного життя.