- •Міністерство освіти та науки україни
- •Ужгородський національний університет
- •Юридичний факультет
- •Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства
- •1.1 Історія розвитку порівняльного правознавства
- •1.3 Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •1.4 Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •Розділ 2 порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна
- •2.1 Поняття порівняльного правознавства
- •2.2 Об'єкт і предмет порівняльного правознавства
- •2.3 Структура порівняльного правознавства
- •2.4 Принципи порівняльного правознавства
- •Розділ 3 роль порівняльного правознавства в житті суспільства
- •3.1 Основні цілі і функції порівняльного правознавства
- •3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти
- •3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства
- •3.4 Практична значимість порівняльного правознавства
- •4.1 Поняття методології порівняльного правознавства
- •4.2 Види порівняння
- •4.3 Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння
- •4.4. Значення порівняння
- •Розділ 6 класифікація національних правових систем
- •Розділ 7 правові сім’ї
- •Розділ 8 романо-германський тип правової системи
- •8.1 Поняття та історія становлення романо-германського типу правової системи
- •8.2 Система права та її структура
- •8.3 Джерела романо-германської системи права а) нормативно-правовий акт у системі джерела права
- •Б) правовий звичай
- •Д) роль судової практики
- •Розділ 9 англо-американський тип правової системи
- •9.1 Система англійського права
- •Норма права
- •9.2 Джерела права Судовий прецедент.
- •Закон в англійській правовій системі.
- •Правова доктрина.
- •Делегована правотворчість.
- •Принципи права.
- •9.3 Специфічні риси американської правової системи
- •Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:
- •10.2 Джерела права пострадянських правових систем
- •10.3 Структура права
- •10.4 Правова система України: процеси формування
- •Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
- •11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
- •11.2 Джерела (форми) права скандинавських країн
- •11.3 Система права.
- •11.4 Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
- •Розділ 12 мусульманське право
- •12.1 Поняття мусульманського права
- •12.2 Джерела мусульманського права
- •Мусульмансько-правова доктрина
- •Принципи права
- •12.4 Система мусульманського права та її структура
- •Норма мусульманського права
- •12.4 Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
- •Розділ 13 порівняльне дослідження міжнародного та національного (внутрідержавного) права
- •13.1 Самостійний характер систем міжнародного і національного права
- •13.2 Загальне й особливе в міжнародному праві та національних правових системах
- •13.3 Характер взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права
- •Глава 14 правові системи у федеративних і міждержавних об'єднаннях
- •14.1 Порівняльно-правовий аналіз у федераціях і об'єднаннях конфедеративного типу
- •14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
- •14.3 Право Європейського Союзу
- •14.4 Правовий розвиток в рамках Ради Європи
- •Розділ 15
- •Розділ 16 розвиток галузей права в окремих державах
- •16.1 Конституційне право
- •16.2 Порівняльний аналіз цивільного права
- •16.3 Адміністративне право
- •16.4 Кримінальне право
- •Розділ 17 механізм зближення національних правових систем
- •17.1 Зближення національних законодавств
- •17.2 Модельні законодавчі акти й особливості уніфікації правових норм
- •Уніфікація правових норм
- •Бисага ю.М., палінчак м.М., сідак м.В., рогач о.Я., гарагонич о.В., бєлов д.М., митровка я.В.
- •В авторській редакції
Норма права
У системі англійського права існують два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального характеру. Прецедентні норми — судове рішення (або його частина) у конкретній справі.
Прецедентна норма права містить:
1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);
2) аргументоване обґрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).
Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тільки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається мимохідь сказаним з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. Мимохідь сказане не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його практично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.
Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, казуїстичною, індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагальненого змісту загального характеру. Прецедентна норма становить модель конкретного рішення, а не абстрагування від окремих випадків, що властиве нормам права романо-германських країн. Для винесення судового рішення відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце раніше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судового розгляду може керуватися або точними логічно-раціональними побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасування (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов.1
Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїстичний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні — відмінна риса системи загального права.
9.2 Джерела права Судовий прецедент.
Серед юридичних джерел англійського права (судовий прецедент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна угода/, доктрина, міжнародний договір) найзначущим є судовий прецедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, судовий прецедент обґрунтував невідповідальність монарха (король не може бути неправий), санкціонував інститут контрасигнатури (король не може діяти один). Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.
Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.
Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.