9.3 Специфічні риси американської правової системи

Другу групу англо-американського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодифікації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 p.).

Проте сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-американського права, ще не означає «залишення» сформованого ними типу правової системи.¹

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:

1. При визнанні прецеденту — судового і адміністративного — як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком: а) наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів; б) відсутності в Англії писаної конституції.

2. За територією поширення закони поділені на загальнофедеральні та закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів посідає Конституція США. За 200 з лишком років США першими у світі створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявилася ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкуренції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного федерального права в деяких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади (наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні власного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон (наприклад, законами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). Штати не можуть приймати лише ті норми, що суперечать федеральним нормам, проте вони мають право їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодавстві між штатами (50 штатів із своїм законодавством і безліччю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важкодоступною для пошуку необхідної норми.

3. Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» - навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання.¹

Високе місце судового прецеденту в ієрархії джерел американського права і законодавства США визначається низкою чинників. По-перше, Верховний суд США є одним з інтерпретаторів тексту федеральної Конституції внаслідок належного йому права конституційного нагляду (в США немає спеціального конституційного суду). По-друге, Конституція містить положення загального і невизначеного характеру, що потребують конкретизації, яку здійснюють у формі судового тлумачення їх змісту в зв'язку з виникаючими конкретними казусами. По-третє, законодавець відчуває ускладнення при регулюванні суспільних відносин, яке лише в загальному вигляді «позначено» у Конституції. Тому в збірниках рішень Верховного суду США містяться тлумачення і визначення майже всіх аспектів діяльності федеральної законодавчої влади.

4. На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані власним прецедентом, то Верховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобов'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конституційного тлумачення.

5. Зросла роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (складається із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі права або значному правовому інституту). Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід законів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а також змінами, внесеними до його розділів і параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 - цивільно-процесуальні, у всіх штатах - кримінальні, у деяких - кримінально-процесуальні. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку нового права, у США на загальнофедеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів, а не створення нових норм.

6. З метою впровадження однаковості у правове регулювання важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів, їх проекти готуються Загальнонаціональною комісією представників усіх штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Так, Торговий кодекс (розроблений у 1952 p., переглянутий у 1958 і 1963 pp.) прийнятий майже у всіх штатах.

З початку XIX ст. здійснюється політика зближення законодавства штатів. У 1892 р. було утворено Національну конференцію Комісії з єдиних законів штатів. У 1923 р. створено Американський інститут права, який розробив декілька проектів примірних кодексів, у тому числі Примірний ЦК 1962 р. Американський інститут права періодично видає багатотомне видання «Обновлений виклад права», в якому в систематизованому вигляді викладаються норми американського права у різних галузях.¹ Особлива увага приділяється питанням, які регулюються не законодавством, а загальним правом.

7. Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають правлінням суддів, а американську націю - найсхильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів.

8. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

9. Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше. Втручання інституту присяжних у США передбачено VII поправкою до Конституції. Громадянин має право вимагати, щоб його справа розглядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.

10. Конституційний контроль здійснюється загальними судами — федерації та штатів (чого немає в Англії). Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федеральний закон або закон штату неконституційним. Про неконституційність закону може заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрисдикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які не поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю (хоча багато хто з них мають такі обмеження у власних конституціях).

Якщо суд визнає закон неконституційним і справа дійде до Верховного суду федерації, рішення останнього з питання про конституційність закону є обов'язковим для всіх судів. У разі визнання закону неконституційним він не вилучається, залишається у зводах законів, проте не застосовується судами та адміністративними органами держави. Неконституційний закон позбавляється судового захисту. Тобто, формально діючи, він по суті втрачає юридичну силу. Судові рішення, визнані невідповідними конституційній нормі, анулюються.¹

11. Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Англії. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке: суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95 % справ розглядаються виключно судами штатів.

РОЗДІЛ 10

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВОВА СІМ’Я

(ПРАВОВІ СИСТЕМИ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ)

10.1 Трансформація правових систем на пострадянському просторі

Корінну трансформацію правові системи держав на пострадянському просторі переживають з початку 1990-х рр. Загальні напрямки реформ, проголошених цими державами, такі ж, як і на всьому постсоціалістичному просторі: ідеологічний і політичний плюралізм, соціально орієнтована ринкова економіка, розширення прав і свобод особи і зміцнення їхніх гарантій. Незважаючи на те, що правові системи цих країн стали здобувати індивідуальність, базові принципи, структура і юридична техніка, як і раніше, подібні з прийнятими в інших державах пострадянського простору. Це дозволяє деяким авторам віднести їх, до "євразійської" групи романо-германської правової сім’ї, що сформувалася на основі порівняно однорідного правового простору.

Велика роль впливу правової системи Росії на правові системи інших держав, що утворилися на пострадянському просторі. Це пояснюється насамперед загальною історичною долею, політичними, економічними, демографічними зв'язками між цими державами і народами, що тут проживають.

У Росії вже сьогодні складаються своєрідні правові системи, відмінні від правових систем країн слов'янського світу, і в майбутньому російська правова система буде складатися у вигляді "правової сім’ї" східнослов’янських і тюркських народів, становлячі собою своєрідну юридичну систему зі своїми державними, політичними, культурними і духовними елементами.

Історично розглянуті національні правові системи виникли і розвивалися в умовах домінування ідеологій переважно тоталітарного (чи авторитарного) типу з перевагою публічно-правової основи соціального життя. Така правова система ґрунтується на верховенстві інтересів елементів влади, суверенним статусом тут наділяється одна особа чи вузька група осіб. Така модель характерна в минулому для монархічних режимів і для такої суперпрезидентської країни, як Росія.¹

Головна відмінність правових систем, що утворилися на пострадянському просторі полягає в реальній ролі права і його змістовної сторони, в слабкій участі механізмів саморегуляції в правовому регулюванні, в основі яких лежать процеси підвищення самостійності й активності суб'єктів права.

Правові системи на пострадянському просторі усе ще містять елементи колишнього соціалістичного права. Наприклад, у Вірменії в 1995 р. прийнята нова Конституція, у 1998 р. — Цивільний кодекс. Однак більшість галузей права як і раніше ґрунтуються на старих радянських кодексах, що діють з численними змінами і доповненнями. Разом з тим останні роки в публічному праві цих країн простежується вплив німецької (Росія) і французької доктрини (Вірменія).

Правові системи держав, що сформувалися, на пострадянському просторі, сповідають принцип поділу церкви і держави, хоча це не виключає активний діалог між ними. Це в однаковій мірі стосується як країн з переважним мусульманським населенням, так і держав, де проживають переважно християни, незважаючи на те, що взаємини церкви і держави в цих країнах мають багату історію. Наприклад, у 301 р. Вірменія стала першою країною у світі, як прийняла християнство як державну релігію. Відповідно норми канонічного права ввійшли у вірменську правову систему як її найважливіший елемент, особливо в сфері шлюбно-сімейних відносин.

У Грузії християнство стало державною релігією в 373 р., що привело до безпосередньої дії багатьох норм канонічного права.

Правові системи пострадянських держав відрізняє правовий нігілізм і анархизований стан у сфері правової ідеології, звідси загальний для всіх перерахованих країн трохи штучний нахил убік посилення президентської урядової вертикалі й особливий статус конституційних судів (рад), для правової реальності цих країн.

Досягнення функціональної ефективності правових систем пострадянських держав є вкрай затрудненим і уповільненим процесом із-за причин сильно розвиненого правового нігілізму. Присутність архаїчних норм у кримінальному процесі істотно ускладнює сферу цього права в порівнянні з романо-германським правом. При цьому кримінальне право залишається, незважаючи на дію нових кримінальних кодексів, у рамках архаїко-інквізиційної моделі функціонування права в суспільстві.¹

Серйозна прогалина у російській (як і в інших країнах пострадянського простору) системі вищої юридичної освіти — слабка обізнаність із зарубіжним та порівняльним правом. У європейських державах відсутність курсів порівняльного права сприймається як нонсенс.

У результаті трансформації, стало можливим проведення класифікації правових систем держав, що утворилися на пострадянському просторі, на групи й об'єднання на основі певних критеріїв, що відображають як логіку їхнього розвитку, так і реалії існування їх у сучасних умовах.

На цій основі теоретично доцільно віднести національні правові системи пострадянських держав до декількох відособлених угруповань.

1. Євразійське об'єднання правових систем, яке орієнтується на романо-германське право — яскравою історичною основою самостійного формування його є "Руська правда", судебник 1497 і 1550 р., Звід "Права, за яким судиться малоросійський народ" та ін., що характеризують нахил права у бік нормативного закріплення в законі, що поєднує правові системи Росії, України, Молдови, Білорусі та ін.

Це об'єднання правових систем формується на основі спільності праворозуміння, правової ідеології, структури права та системи його джерел.

Незважаючи на домінуючу роль Російського права, це об'єднання правових систем допускає з одного боку, визнання рівного статусу його членів, з іншого - відмова від винятковості національних традицій і національних особливостей правового розвитку. Географічне положення країн що належать до Євразії на стику двох цивілізацій - східної і західної, у контексті сучасних тенденцій розвитку суспільства зумовлює взаємодію і взаємопроникнення цивілізаційних елементів, у тому числі в правовій сфері як результат діалогу правових культур.

Це об'єднання правових систем, володіючи загальними і специфічними особливостями правового розвитку, активно запозичує досягнення основних правових сімей, зокрема романо-германської і загального права.

2. Об'єднання правових систем пострадянських держав з переважним мусульманським населенням, що орієнтується не євразійське об'єднання правових систем, при зовнішньому запозиченні деяких положень у романо-германського права.

Наприклад, на сьогоднішній день Узбекистан має перехідну правову систему, що трансформується від соціалістичного до романо-германському типу. У той же час їй притаманні окремі риси, що відображають національні узбецькі і загальноісламські правові традиції. Правосвідомість громадян цієї країни наповнена традиціями, звичаями і моральними нормами, успадкованими з минулого, включаючи вплив шаріату. Для узбецького способу життя характерні общинність і патерналізм держави. Колективістські початки, колективні інтереси тут завжди превалювали над інтересами приватними, індивідуальними. Тому рецепція Узбекистаном у 1990-і рр. романо-германського права, заснованого на індивідуалізмі і приватній ініціативі, нерідко носить формальний, поверховий характер. Багато декларованих принципів не мають ніякого зв'язку з дійсністю.¹

"Світський ісламізм", обраний як основний принцип формування всієї політичної системи державами, що утворилися на пострадянському просторі з переважним мусульманським населенням, допускає поділ релігійної ідеології, політики й економіки, а також означає пріоритет національного державного елемента у співвідношенні корінного і запозиченого.

Законодавство цих держав гарантує право громадян на визначення і вираження свого ставлення до релігії, на безперешкодне сповідування релігії і виконання релігійних обрядів. Пріоритет ісламу в релігійному житті не є фактом державного права. Це культурологічний факт, викликаний орієнтаціями абсолютної більшості населення, узбеків, каракалпаків, казахів, таджиків, туркменів, татар.

Принципи і норми мусульманського права, перш за все, є своєрідними критеріями духовно-морального стану суспільства в міру певних геокультурних та історичних факторів, однак вони не є визначальними для формування структури джерел правової системи.

До моменту входження до складу Російської імперії в Азербайджані, як і у всіх мусульманських державах, діяли традиційні джерела шаріату. Крім того, місцеві правителі видавали свої закони - фірмани. Зберігалося і звичайне право. Судові функції в основному здійснювали духовні особи — кадії. У дореволюційний період змінилися, головним чином, галузі публічного права; у сфері приватного права, особливо сімейно-шлюбного права, продовжували діяти традиційні мусульманські і звичайно-правові норми.

3. Об'єднання правових систем країн Балтії з тяжінням до північної, скандинавської правової сім’ї. Наприклад, правова система Латвії, як і в інших країнах Балтії, рухається в напрямку приєднання до скандинавської правової сім’ї, займаючи в ній своєрідне місце. Сучасна правова система Латвії сформувалася протягом останніх 150 років під впливом усіляких правових культур: головним чином німецької, дореволюційної російської, а також радянської. Середньовічне право місцевого населення Прибалтики не пішло далі звичаєвого. Німці принесли із собою розвинуте право, створили законодавство, що спиралося на принципи давньонімецького права, що є історичною основою скандинавського права. Ці закони діяли тією чи іншою мірою аж до XIX ст.

Проведена класифікація може бути використана для розгляду специфічної характеристики правових систем на пострадянському просторі.¹