- •Міністерство освіти та науки україни
- •Ужгородський національний університет
- •Юридичний факультет
- •Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства
- •1.1 Історія розвитку порівняльного правознавства
- •1.3 Розвиток ідей порівняльного правознавства в середні віки
- •1.4 Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства
- •Розділ 2 порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна
- •2.1 Поняття порівняльного правознавства
- •2.2 Об'єкт і предмет порівняльного правознавства
- •2.3 Структура порівняльного правознавства
- •2.4 Принципи порівняльного правознавства
- •Розділ 3 роль порівняльного правознавства в житті суспільства
- •3.1 Основні цілі і функції порівняльного правознавства
- •3.2 Місце і роль порівняльного правознавства в системі юридичної освіти
- •3.3 Наукова значимість порівняльного правознавства
- •3.4 Практична значимість порівняльного правознавства
- •4.1 Поняття методології порівняльного правознавства
- •4.2 Види порівняння
- •4.3 Об’єкт (предмет) порівняння. Рівні порівняння
- •4.4. Значення порівняння
- •Розділ 6 класифікація національних правових систем
- •Розділ 7 правові сім’ї
- •Розділ 8 романо-германський тип правової системи
- •8.1 Поняття та історія становлення романо-германського типу правової системи
- •8.2 Система права та її структура
- •8.3 Джерела романо-германської системи права а) нормативно-правовий акт у системі джерела права
- •Б) правовий звичай
- •Д) роль судової практики
- •Розділ 9 англо-американський тип правової системи
- •9.1 Система англійського права
- •Норма права
- •9.2 Джерела права Судовий прецедент.
- •Закон в англійській правовій системі.
- •Правова доктрина.
- •Делегована правотворчість.
- •Принципи права.
- •9.3 Специфічні риси американської правової системи
- •Можна виділити наступні відмінності між американською та англійською правовими системами:
- •10.2 Джерела права пострадянських правових систем
- •10.3 Структура права
- •10.4 Правова система України: процеси формування
- •Розділ 11 північноєвропейська (скандинавська) група правових систем
- •11.1 Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
- •11.2 Джерела (форми) права скандинавських країн
- •11.3 Система права.
- •11.4 Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
- •Розділ 12 мусульманське право
- •12.1 Поняття мусульманського права
- •12.2 Джерела мусульманського права
- •Мусульмансько-правова доктрина
- •Принципи права
- •12.4 Система мусульманського права та її структура
- •Норма мусульманського права
- •12.4 Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
- •Розділ 13 порівняльне дослідження міжнародного та національного (внутрідержавного) права
- •13.1 Самостійний характер систем міжнародного і національного права
- •13.2 Загальне й особливе в міжнародному праві та національних правових системах
- •13.3 Характер взаємозв'язку і взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права
- •Глава 14 правові системи у федеративних і міждержавних об'єднаннях
- •14.1 Порівняльно-правовий аналіз у федераціях і об'єднаннях конфедеративного типу
- •14.2 Порівняльний аналіз законодавств держав — учасників Співдружності Незалежних Держав
- •14.3 Право Європейського Союзу
- •14.4 Правовий розвиток в рамках Ради Європи
- •Розділ 15
- •Розділ 16 розвиток галузей права в окремих державах
- •16.1 Конституційне право
- •16.2 Порівняльний аналіз цивільного права
- •16.3 Адміністративне право
- •16.4 Кримінальне право
- •Розділ 17 механізм зближення національних правових систем
- •17.1 Зближення національних законодавств
- •17.2 Модельні законодавчі акти й особливості уніфікації правових норм
- •Уніфікація правових норм
- •Бисага ю.М., палінчак м.М., сідак м.В., рогач о.Я., гарагонич о.В., бєлов д.М., митровка я.В.
- •В авторській редакції
16.3 Адміністративне право
Кожна держава приділяє велику увагу організації управління. Без управління як цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт не можна забезпечити оперативне і кваліфіковане вирішення державних справ. Адміністративне право є тією галуззю права, що покликана регулювати управлінські відносини. Їхніми неодмінними учасниками є адміністрації, органи виконавчої влади, що служать для державного апарату. Причому переважні імперативні методи сполучаються з методами переконання і підтримки, створення умов для життєдіяльності громадян і організацій.
Адміністративне право має стійкий предмет регулювання і забезпечує суворі принципи державного управління — ієрархічність, підзаконність, побудова і діяльність державного апарату. У цьому, безсумнівно, полягають загальні моменти, характерні для розвитку адміністративного права в різних країнах. Є і чимало особливостей в обсязі регульованих відносин і структурі виконавчої влади.
Адміністративне право Франції є однією з найбільш розвинених галузей серед аналогічних галузей інших країн. Суворо дотримуючись доктрини публічного права, французькі адміністративісти детально розробили багато аспектів адміністрації і здійснення виконавчої влади в широкому контексті державної влади. До предмета адміністративного права відносять ряд питань це — держава як юридична особа, територіальні колективи, судова відповідальність.
Адміністративне право регулює діяльність адміністрації, включаючи адміністративну юстицію. Докладно розкриваються співвідношення адміністративної і судової влади, процедури забезпечення законності, адміністративний режим, режим адміністративних актів і публічна відповідальність. Велика увага приділена структурі адміністрації, центральним органам, і місцевим колективам, включаючи департаменти. У рамках адміністративної діяльності дається характеристика адміністративної поліції і публічної служби.
Галузь застосування адміністративного права — держава, це територіальні колективи, державні установи. Основні принципи адміністративного права містять у собі повноваження — право прийняття рішень, правовий захист службовців і майна, принцип законності, принцип відповідальності. Докладно характеризується державна служба. Велика частина книги присвячена юрисдикційному контролю за апаратом управління, тобто адміністративній юстиції і процедурам її діяльності та рішенням.
Доктрина французького адміністративного права вплинула на розвиток законодавства в цій сфері. Його структура відрізняється ретельним регулюванням адміністративних відносин і сполученням матеріальних і процесуальних норм, відпрацьовуванням процедур прийняття рішень і відповідальності. Багато прийнято статусних і тематичних актів.
Адміністративне право США включає дві основні групи правових актів. Це закони й інші акти, присвячені статусу державних органів (загальні положення про урядові органи, правила адміністративної процедури, закони й акти про етику державних органів, та ін.). У 1993 р. прийнятий Закон про впровадження "управління за результатами", що орієнтує органи на оптимізацію їхньої діяльності.
Періодично видається "Посібник з управління", що містить відомості про структуру і функції міністерств і департаментів, урядових служб і агентств.
Значна роль Президента США знаходить вираження в його численних розпорядженнях, присвячених виконавчим органам. Варто згадати в даному зв'язку про розпорядження "Про стандарти обслуговування споживачів органами федерального Уряду" від 11 вересня 1993 р., у якому цим органам пропонувалося ідентифікувати своїх споживачів і визначити характер їхніх вимог, опублікувати перелік виконуваних послуг і забезпечити до них легкий доступ, підвищити рівень обслуговування у відомствах до рівня кращих фірм.
Функціонує служба вищих керівників, заснована на політичній відповідальності на відміну від законодавчої системи.1
В американських університетах широко викладається адміністративне право. Для студентів періодично випускаються збірники "Адміністративне право. Випадки і коментарі", у яких розкриваються конкретні адміністративно-правові ситуації і способи вирішення колізій.
Адміністративне право Італії характеризується як спеціальними джерелами, так і тими, котрі є в інших галузях права. Наприклад конституційні норми, що закріплюють загальні начала функціонування державного управління як повноважень Президента й Уряду, так і державної адміністрації (державні установи) і допоміжних органів. Передбачено, що закон встановлює організацію бюро Ради Міністрів, а також кількість, функції й організацію міністерств.
Королівський декрет 1901 р. "Про повноваження Ради Міністрів" був замінений у 1988 р. Законом про діяльність уряду й організацію Президії Ради Міністрів. Уряд може видавати законодавчі декрети, декрети-закони, власне декрети. Королівські декрети майже півтора сторіччя регулюють статус ряду міністерств. Але все це не стримує часті урядові кризи.
Закон "Про повноваження виконавчої влади видавати юридичні норми" від 31 січня 1926 р. ввів ієрархію норм, що регулюють виконання законів, здійснення повноважень виконавчої влади, організацію і діяльність адміністративних органів, структуру персоналу в цих органах, устрій державних установ і інститутів. Діють Національна рада економіки і праці як консультативний орган, Державна рада, Рахункова палата. Закон-рамка про державну службу від 29 березня 1983 р. визначає порядок її регламентації, нормативні принципи уніфікації, охорону профспілками прав державних службовців.
Адміністративна децентралізація в Італії чітко виражається в статутах областей, що відрізняються особливою автономією. У них закріплена широка самостійність обласних органів у рішенні питань власності, фінансів, обласних підприємств, побудови місцевих органів.