16.3 Адміністративне право

Кожна держава приділяє велику увагу організації управління. Без управління як цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт не можна забезпечити оперативне і кваліфіковане вирішення державних справ. Адміністративне право є тією галуззю права, що покликана регулювати управлінські відносини. Їхніми неодмінними учасниками є адміністрації, органи виконавчої влади, що служать для державного апарату. Причому переважні імперативні методи сполучаються з методами переконання і підтримки, створення умов для життєдіяльності громадян і організацій.

Адміністративне право має стійкий предмет регулювання і забезпечує суворі принципи державного управління — ієрархічність, підзаконність, побудова і діяльність державного апарату. У цьому, безсумнівно, полягають загальні моменти, характерні для розвитку адміністративного права в різних країнах. Є і чимало особливостей в обсязі регульованих відносин і структурі виконавчої влади.

Адміністративне право Франції є однією з найбільш розвинених галузей серед аналогічних галузей інших країн. Суворо дотримуючись доктрини публічного права, французькі адміністративісти детально розробили багато аспектів адміністрації і здійснення виконавчої влади в широкому контексті державної влади. До предмета адміністративного права відносять ряд питань це — держава як юридична особа, територіальні колективи, судова відповідальність.

Адміністративне право регулює діяльність адміністрації, включаючи адміністративну юстицію. Докладно розкриваються співвідношення адміністративної і судової влади, процедури забезпечення законності, адміністративний режим, режим адміністративних актів і публічна відповідальність. Велика увага приділена структурі адміністрації, центральним органам, і місцевим колективам, включаючи департаменти. У рамках адміністративної діяльності дається характеристика адміністративної поліції і публічної служби.

Галузь застосування адміністративного права — держава, це територіальні колективи, державні установи. Основні принципи адміністративного права містять у собі повноваження — право прийняття рішень, правовий захист службовців і майна, принцип законності, принцип відповідальності. Докладно характеризується державна служба. Велика частина книги присвячена юрисдикційному контролю за апаратом управління, тобто адміністративній юстиції і процедурам її діяльності та рішенням.

Доктрина французького адміністративного права вплинула на розвиток законодавства в цій сфері. Його структура відрізняється ретельним регулюванням адміністративних відносин і сполученням матеріальних і процесуальних норм, відпрацьовуванням процедур прийняття рішень і відповідальності. Багато прийнято статусних і тематичних актів.

Адміністративне право США включає дві основні групи правових актів. Це закони й інші акти, присвячені статусу державних органів (загальні положення про урядові органи, правила адміністративної процедури, закони й акти про етику державних органів, та ін.). У 1993 р. прийнятий Закон про впровадження "управління за результатами", що орієнтує органи на оптимізацію їхньої діяльності.

Періодично видається "Посібник з управління", що містить відомості про структуру і функції міністерств і департаментів, урядових служб і агентств.

Значна роль Президента США знаходить вираження в його численних розпорядженнях, присвячених виконавчим органам. Варто згадати в даному зв'язку про розпорядження "Про стандарти обслуговування споживачів органами федерального Уряду" від 11 вересня 1993 р., у якому цим органам пропонувалося ідентифікувати своїх споживачів і визначити характер їхніх вимог, опублікувати перелік виконуваних послуг і забезпечити до них легкий доступ, підвищити рівень обслуговування у відомствах до рівня кращих фірм.

Функціонує служба вищих керівників, заснована на політичній відповідальності на відміну від законодавчої системи.¹

В американських університетах широко викладається адміністративне право. Для студентів періодично випускаються збірники "Адміністративне право. Випадки і коментарі", у яких розкриваються конкретні адміністративно-правові ситуації і способи вирішення колізій.

Адміністративне право Італії характеризується як спеціальними джерелами, так і тими, котрі є в інших галузях права. Наприклад конституційні норми, що закріплюють загальні начала функціонування державного управління як повноважень Президента й Уряду, так і державної адміністрації (державні установи) і допоміжних органів. Передбачено, що закон встановлює організацію бюро Ради Міністрів, а також кількість, функції й організацію міністерств.

Королівський декрет 1901 р. "Про повноваження Ради Міністрів" був замінений у 1988 р. Законом про діяльність уряду й організацію Президії Ради Міністрів. Уряд може видавати законодавчі декрети, декрети-закони, власне декрети. Королівські декрети майже півтора сторіччя регулюють статус ряду міністерств. Але все це не стримує часті урядові кризи.

Закон "Про повноваження виконавчої влади видавати юридичні норми" від 31 січня 1926 р. ввів ієрархію норм, що регулюють виконання законів, здійснення повноважень виконавчої влади, організацію і діяльність адміністративних органів, структуру персоналу в цих органах, устрій державних установ і інститутів. Діють Національна рада економіки і праці як консультативний орган, Державна рада, Рахункова палата. Закон-рамка про державну службу від 29 березня 1983 р. визначає порядок її регламентації, нормативні принципи уніфікації, охорону профспілками прав державних службовців.

Адміністративна децентралізація в Італії чітко виражається в статутах областей, що відрізняються особливою автономією. У них закріплена широка самостійність обласних органів у рішенні питань власності, фінансів, обласних підприємств, побудови місцевих органів.