Тема 1 теоретичні основи управління Фінансовою санацією підприємства

1.1 Криза підприємства: економічний зміст та фактори, що її зумовлюють

Термін «криза підприємства» охоплює різноманітні сторони в життєвому циклі підприємства – від просто перешкод у функціонуванні підприємства через конфлікти до ліквідації підприємства.

В економічній теорії і практиці господарювання під «життєвим циклом підприємства» розумі­ють сукупність стадій, які проходить підприємство в пере­бігу своєї життєдіяльності від створення до ліквідації, кож­на з яких характеризується певною системою стратегічних цілей та задач, особливостями формування ресурсного по­тенціалу, досягнутими результатами функціонування.

Дослідження деяких вчених щодо сутності та особливостей стадій життєвого циклу підприємства

З.Є. Шершньова¹ роз­глядає «життєвий цикл підприємства» як період його існування, починаючи з розроблення концепції бізнес-системи та закінчуючи моральним або фізичним застаріванням, що завершується ліквідацією або перетворенням підприємства на нову систему з іншими цільовими орієнтирами.

Вона виділяє вісім стадій розвитку системи:

1. Зародження – виникає криза зародження, пов’язана із впливом на організа­цію загальноекономічної ситуації на ринку. Така криза може ма­ти значний вплив на розвиток малого бізнесу. Виникнувши на підприємстві, яке перебуває на стадії зародження, може призвести до його ліквідації.

Проте може скластися ситуація, коли підприємство функціо­нуватиме з повною віддачею, перевищуючи основні заплановані показники. Тоді воно може швидко пройти кілька стадій розвитку життєвого циклу та вийти на стадію стабілізації. Але, як показує практика, для більшості підприємств основним завданням на цій стадії є виживання.

2. Зростання – збільшується організаційний потенціал, виникають проблеми кадрового забезпечення. Як по­казує практика, кількість невдач у підприємств на цій стадії ста­новить 40-80 %. Це пов’язано з тим, що управління підприємст­вом на даній стадії значно відрізняється від управління на попередній.

3 . Ствердження – з’являється сформована система, яка може конкурувати з іс­нуючими системами на ринку, вона також намагається самозатвердитися та вже готова до створення своєї індивідуальної сис­теми розвитку. Підприємство досягає такого стану, коли воно вже може впливати на ринкову ситуацію (із різним ступенем впливу). Проведення будь-якої реструктуризації чи ліквідації підприємства може призвести до негативних тенденцій на регіо­нальному рівні.

4. Стабілізація – підприємство, вивчаючи фактори зовнішнього середовища, вибирає найбільш привабливий напрямок подальшої діяльності. Підприємство вийшло на свої основні показники, тому головні проблеми, які можуть виникати, – це вплив факторів внутріш­нього середовища. Воно може ефективно змінювати ці фактори, поліпшується фінансовий менеджмент, удосконалюються систе­ми управління витратами та ресурсами підприємства, підвищу­ється конкурентоспроможність продукції, удосконалюються на­вички персоналу.

5. Застарівання – з’являються симптоми того, що підприємство наближається до «старіння». На цьому етапі мають виникати ідеї, пов’язані з оптимізацією технічної системи, відбувається розукрупнення системи та виникають нові філії. У такому разі підприємство змушене підкорятися всім змінам середовища та намагатися пристосуватися до змін, що стає дедалі важче.

6. Занепад – знижується багато показників діяльності, що свідчить про ви­никнення кризи підприємства. Підприємство вже не може самостійно проводити ефективну господарську діяльність, негативна зміна будь-якого фактора вагомо впливає на його діяльність, боротьби за виживання вже майже немає. У такій ситуації діяльність підприємства має регулюватися іншим підприємством або державним органом, які можуть розробити та впровадити антикризову програму.

7. Реструктуризація – припиняється зниження основних показників. Система повер­тається до свого початкового стану, починається підготовка до переходу в новий стан розвитку або до ліквідації.

8. Ліквідація – відбувається повний розпад системи, закінчується її існуван­ня. На цьому етапі вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на підприємство вже дуже незначний. Підприємство ліквідується, тому головне завдання - отримати найбільше коштів при лікві­дації.

М.Д. Корінько¹ вважає, що життєвий цикл суб’єкта господарювання включає наступні фази.

Перша фаза в життєвому циклі підприємства – це фаза створення (становлення) бізнесу. В цьому періоді створюється бізнес-система, налагоджую­ться основні процеси в ній, зростання організації відбувається за рахунок творчості під­приємців, які створюють бізнес-систему. Криза в цій фазі – це криза лідерст­ва, за якої лідер не має фізичних сил перебирати все лише на себе.

Д руга фаза – фаза управління, формалізації та побудови структур і систем управління. Зі зростанням підприємства власник усвідомлює, що не здатний контролювати всі процеси одноосібно. Якщо підприємство виживає після кризи лідерства, то входить у фазу формального управління. У свою чергу, на цій фазі підприємство переживає кризу автономії, коли централізована систе­ма формального управління не справляється зі структурою підприємства, яка розрослася. Постає проблема децентралізації функцій.

Третя фаза розвитку – делегування. Успіх у фазі делегування так чи інакше пов’язаний із втратою ступеня контролю над певними підрозділами підприємства, з наданням їм більшої свободи у прийнятті рішення.

Життєвий цикл організації як системи, на думку Е. Смирнова¹, містить у собі вісім взаємозалежних ключових етапів: поріг нечутливості, впровадження, ріст, зрілість, насичення, спад, крах, ліквідація чи утилізація.

Варіант поділу життєвого циклу організації на відповідні часові проміжки передбачає, на думку Б. Мільнера², такі етапи:

Етап підприємництва. Організація знаходиться у стадії становлення, формується життєвий цикл продукції. Цілі є ще нечіткими, творчий процес проходить вільно, просування до наступного етапу вимагає стабільного забезпечення ресурсами.

Етап колективності. Розвиваються інноваційні процеси попереднього етапу, формується місія організації. Комунікації і структура в рамках організації залишаються, по суті, неформальними. Члени організації витрачають багато часу і демонструють високі зобов'язання.

Етап формалізації і управління. Структура організації стабілізується, вводяться правила, визначаються процедури. Наголос робиться на ефективність інновацій і стабільність. Органи з вироблення і ухвалення рішень стають провідними компонентами організації. Зростає роль вищої керівної ланки організації, процес ухвалення рішень стає більш зваженим, консервативним. Ролі уточнені таким чином, що вибуття тих або інших членів організації не викликає серйозної небезпеки.

Етап вироблення структури. Організація збільшує випуск своїх продуктів і розширює ринок надання послуг. Керівники виявляють нові можливості розвитку. Організаційна структура стає більш комплексною і відпрацьованою. Механізм прийняття рішень децентралізований.

Етап занепаду. В результаті конкуренції, ринку, що скорочується, організація стикається із зменшенням попиту на свою продукцію або послуги. Керівники шукають шляхи утримання ринків і використання нових можливостей. Збільшується потреба у працівниках, особливо тих, хто володіє найбільш цінними спеціальностями. Кількість конфліктів нерідко збільшується. До керівництва приходять нові люди, що роблять спроби затримати занепад. Механізм вироблення і ухвалення рішень централізований.

Слід зазначити, що кожному етапу (фазі, стадії) розвитку підприємства відповідають свої соціально-економічні особливості, які характеризують і тип підприємства.

Таким чином, якщо розглядати підприємство з точки зору його життєдіяльності як мікроекономічної системи, то стає очевидним, що на кожному етапі розвитку підприємства існує загроза виникнення кризи.

На практиці з кризою, як правило, ідентифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяль­ність його в неприбутковій зоні або відсутність можливостей для подаль­шого успішного функціонування.