Тема 6. Управління рівнем життя населення

Рівень життя населення – як складна соціально-економічна категорія. Рівень життя, його сутність, система показників, що його характеризують. Роль рівня та динаміки рівня життя у соціально-економічних стосунках з приводу розподілу і споживання населенням матеріальних благ та послуг.

Джерела інформації щодо оцінки рівня життя. Система показників, які використовуються для визначення рівня життя: синтетичні показники (національний доход, загальний фонд споживання матеріальних благ та послуг (розрахунок), реальні доходи населення, реальні доходи населення в розрахунку на душу населення та одну сім’ю, середня заробітна плата, мінімальна заробітна плата, співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати); показники споживання населенням певних видів матеріальних благ та послуг, а також вартісні виміри цих показників, зокрема споживання продовольчих і непродовольчих товарів, предметів тривалого користування, кількість та якість житла, витрати на оплату послуг, споживання продовольчих та непродовольчих товарів в розрахунку на душу населення, споживання предметів тривалого користування в розрахунку на 100 сімей, кількість квадратних метрів житла в розрахунку на одну особу, споживання послуг в розрахунку на душу населення, загальна структура споживання; показники забезпеченості населення дитячими дошкільними закладами та місцями в них, різного роду медичними закладами, закладами культури, освіти дозвілля, а також комунального господарства. Динаміка основних показників рівня життя населення України.

Рівень і структура споживання матеріальних благ та послуг населенням України, його територіальна диференціація по регіонах та їх залежність від рівня економічного та соціального розвитку регіонів. Прогнозування основних показників рівня життя населення з врахуванням факторів формування попиту та споживання. Ступінь задоволення раціональних потреб в благах та послугах, умови для повноцінного розвитку особистості, що створюються в суспільстві і державі.

Розробка соціальної політики держави як форма управління рівнем життя населення.

Тема 7. Зайнятість населення та управління органами, що їй сприяють

Сутність ринку праці, та його соціальні особливості: невіддільність прав власності на товар (працю) від його власника, значна тривалість контактів продавця і покупця, наявність широкого кола ненадійних аспектів угоди (зміст і умови праці, гарантії збереження робочого місця, перспективи просування по службі і професійного зростання, мікроклімат у колективі); наявність великої кількості інституціональних структур особливого роду (система трудового законодавства, що регламентує умови наймання, оплати праці та звільнення працівника, різні заклади і служби, що регулюють зайнятість, профспілки та інші організації найманих працівників різних рівнів); високий ступінь індивідуалізації угод (навіть при найманні на роботу осіб масових професій трудова угода укладається з кожним працівником).

Ринок праці, сегменти ринків праці, фактори, що впливають на ситуацію на ринку праці. Неформальний ринок праці та соціальні наслідки його розширення. Внутрішньофірмові ринки праці, особливості їх функціонування та управління ними.

Державна політика і стратегія зайнятості та її пріоритети. Державна Програма сприяння зайнятості. Органи регулювання зайнятості, їх функції та роль в регулюванні ринку праці. Законодавче регулювання страхування на випадок безробіття. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Соціальне партнерство і регулювання соціально-трудових відносин Соціальне партнерство як суспільне явище. Соціально-трудові конфлікти та шляхи їх розв’язання. МОП кодекс, Конвенції, рекомендації. Умови та основні фактори соціального партнерства. Сутність і специфіка соціального партнерства. Профспілки, підприємці (роботодавці), держава, механізм функціонування системи соціального партнерства: угоди, колективні договори, партнерські переговори.