2.5. Законодавче регулювання митної справи

Правові норми, правові інститути, положення митно­го права знаходять відображення в законах та інших норматив­них актах, які призначені регулювати митну справу.

Зрозумілим для кожного юриста є положення щодо ролі і міс­ця Конституції України як основного правового законодавчого акта та джерела, основи для правових положень та норм, які кон­кретизуються в конкретних законах конкретної галузі права, у тому числі і митному праві.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про митну справу в Україні», мит­на справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність України», Митним кодексом Украї­ни, Законом України «Про Єдиний митний тариф», іншими законо­давчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

Крім того, в ст. 11 Закону зазначається, що Україна дотримується зобов'язань, що випливають з її міжнародних договорів. У випадку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, застосовується правило міжнародного договору.

Важливими чинними нормативними актами з регулювання

митної справи є:

• Указ Президента України від 29 листопада 1996 р. «Про

Державну митну службу України»;

• Указ Президента України від 23 березня 1998 р. «Про внесен­ня змін і доповнень до Указу Президента України від 29.11.1996 р.

№1145/96».

•Указ Президента України від 24 серпня 2000 р. «Питання Державної митної служби України», яким затверджується Поло­ження про Державну митну службу України.

На основі законів України Державна митна служба України роз­робляє самостійно або за потреби разом з іншими відомствами вико­навчої влади підзаконні нормативні акти (накази, постанови, розпо­рядження, інструкції), в яких конкретизуються порядок, технологія, умови реалізації конкретної митної норми, митної дії, процедури.

Тема 3. Організація управління митною справою

3.1. Органи державного управління митною справою

Відповідно до Закону України «Про митну справу в Україні» держава є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового регулюван­ня митної справи, розробляє митну політику, органі­зовує та безпосередньо здійснює митну справу.

Тому вивчаючи питання про управління митною справою, необхідно виходити, перш за все, із значення її законодавчого забезпечення. В цьому напрямку вже роз­глядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, зако­ни «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу в Україні», розглядає відповідність міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає рішення про їх імплементування в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також окремі закони, що регулюють митні пільги та порядок їх впровадження, митні тарифи на окремі товари, митні режими тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури.

Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної спра­ви. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, перед­бачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних ко­мітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення перего­ворів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.

Важливе місце в системі державних органів, що мають відно­шення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Поло­ження про Державну митну службу України, затвердженого Ука­зом Президента України 8 лютого 1997 р. «Державна митна слу­жба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом вико­навчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управ­ління, несе відповідальність за її стан та розвиток».

Виходячи із розуміння виконавчої влади як діяльності з прак­тичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу ді­яльність у галузі митної справи і митної політики держави.

Розпорядча діяльність має свої особливості, найважливішою серед яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні органи наділені правом приймати відповідні норматив­но-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у га­лузі митноїІсправи, які є обов'язковими для інших державних ор­ганів, юридичних і фізичних осіб.

Виконавча діяльність, або організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення ре­алізації митної політики, втілення положень законів, указів Пре­зидента, постанов Кабінету Міністрів України.

Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохо­ронними органами. Відомо, що у певному розумінні всі державні ор­гани є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну можна побачити специ­фіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.

А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і су­спільні організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних законних формах на демократичних принципах і за­садах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.

Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в чо­му обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи мит­ні органи здійснюють тільки з урахуванням інтересів держави, зміц­нюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.

У ст. 9 МК України зазначається: «Систему органів управлін­ня митною справою становлять Держмитслужба України, регіо­нальні митниці, митниці та інші митні установи».

У жовтні 2000 р. Держмитслужба мала таку структуру:

• Голова Держмитслужби та його заступники; » Управління власної безпеки та контролю;

• Управління організації митного контролю;

• Управління нетарифного регулювання;

• Управління по організації боротьби з контрабандою та по­рушеннями митних правил;

• Фінансово.-економічне управління;

• Управління бухгалтерського обліку та звітності;

• Митно-тарифне управління;

• Управління номенклатури та верифікації;

• Управління статистики;

• Управління кадрами;

• Правове управління;

• Управління міждержавних зв'язків;

• Управління захисту прав інтелектуальної власності;

• Управління справами;

• Управління аналізу, прогнозування та зв'язків із громадськістю;

• Сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи.

Голова Держмитслужби разом зі своїми заступниками, керівника­ми провідних підрозділів центрального апарату та начальником Київ­ської регіональної митниці утворюють Колегію Держмитслужби.

Розглядаючи питання про органи управління митною спра­вою, доцільно кілька слів сказати про суб'єктів митного права, про тих, хто має безпосереднє відношення до митної справи, чия діяльність становить саму митну справу держави, для кого при­значене митне право і законодавство.

Суб'єктами митного права визнаються ті, хто наділяється пра­вами та обов'язками в митній галузі: Зокрема такими є:

— митні органи;

— державні службовці митних органів;

— службові особи митних структур (митниць, митних постів лабораторій, Держмитслужби);

— юридичні особи — підприємства, установи та організації, які вступають у різні правовідносини з митними органами, а також між­народні організації, які мають відношення до митної справи;

— фізичні особи — громадяни України, особи без громадянс­тву,іноземні громадяни.

Митне право України визнає рівні права для всіх юридич­них і фізичних осіб у галузі зовнішньоекономічної діяльності, яка має відношення до митної справи: вони мають право вво­зити і вивозити товари і транспортні засоби, якщо окремим законодавчим актом не введені спеціальні обмеження. Держа­ва має монополію на митну справу, а не на зовнішньоекономіч­ну діяльність.

У галузі митної справи поширюється діяльність фізичних та юридичних осіб, що займаються посередницькою діяльністю, — митних брокерів. Вони теж є суб'єктами митних правовідносин.