Тема 2.: Структура і форми функціонування вем

1. Структура ВЕМ та принципи його побудови.

2. Організаційні передумови функціонування ВЕМ.

3. Форми функціонування ВЕМ.

4. Еволюція ЕМ вітчизняних підприємств.

5. Світовий досвід організації внутрішньо економічних відносин.

Література:

1. Бутнік-Сіверський „Ринковий механізм господарювання” (Теоретико-методологічні проблеми формування) / За ред. Борщевського П.П. – К.: „Компас”. 1995. – 304с.

2. Ковальчук І.В. Реальна економіка: навчальний посібник з економіки підприємства. – К.: ВІПОЛ, 2002. – 335с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

4. Грещак М.Г. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.пос. /М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба /За ред. М.Г. Грещака. –К.: КНЕУ, 2001. – 228с.

5. Темченко О.А. Внутрішній економічний механізм підприємства. – Кривий Ріг: Мінерал, 2006.

6. М.Г. Грещак, О.М., Гребешкова. Внутрішній економічний механізм

підприємства. Навч. –метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 103с.

1. Структура вем та принципи його побудови

Політика підприємства реалізується за допомогою певних нормативів (методик, інструкцій, положень) – які складають механізм управління економікою.

Господарський механізм – це механізм, що забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається із форм і методів впливу на економіку.

Господарський механізм – це складна система, для якої характерний високий ступінь невизначеності зв’язків і відносин. Це відкрита, ймовірна, непостійна система з гнучкими і нестійкими внутрішніми і зовнішніми зв’язками.

Основними елементами господарського механізму є господарюючі суб’єкти (організатори виробництва) і відносини, у які вони вступають (господарські відносини ).

Господарюючі суб’єкти мають достатню самостійність, що дозволяє їм проявляти підприємницьку ініціативу, приймати рішення і здійснювати господарську діяльність.

Господарюючі суб’єкти у своїй діяльності спираються на матеріальні фактори господарювання: засоби виробництва, обсяг і структуру продукції.

Господарюючі суб’єкти розпоряджуються засобами господарювання - ресурсами матеріального та нематеріального характеру, що забезпечують процес організації виробництва для досягнення господарських цілей.

Суб’єкти господарювання вступають в прямі (двосторонні угоди) і непрямі (субпідряд), виробничі і невиробничі відносини. Економічні відносини бувають юридично неоформлені та оформлені.

Економічний механізм займає центральне місце в господарському механізмі.

Діє через економічні інтереси (матеріальні потреби людей), складається з економічних способів, методів, важелів, нормативів і показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Економічний механізм підприємства має складну структуру, виділяють такі його складові:

• механізм формування і використання ресурсів (капіталу);

• механізм управління затратами;

• механізм управління фінансами;

• мотиваційний механізм;

• механізм взаємодії з ринком.

Функціонування підприємства забезпечується через його внутрішній економічний механізм.

Структура ВЕМП:

1. Організаційно-технічна система підприємства (формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративний центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами).

2. Система планування діяльності підрозділів.

3. Система контролю й оцінки діяльності підрозділів.

4. Встановлення матеріальної відповідальності підрозділів.

5. Мотиваційний механізм функціонування.

Організаційно-технічна система підприємства - визначається формою зв’язків між підрозділами. Існує три типи зв’язків:

• послідовний технологічний зв’язок – у виробництві зі спеціалізацією однорідного кінцевого продукту. (Сировина послідовно переробляється, центром такої системи є виробництво кінцевого продукту, як результат діяльності всіх елементів технологічної системи).

• паралельний технологічний зв’язок – це мережа зв’язків, які виходячи з першої виробничої ланки переходять в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцем продукти. Центром такої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину (взуттєва, деревообробна, швейна промисловість).

• Послідовоно-паралельний технологічний зв’язок – (машинобудівні галузі промисловості: авіаційні, автомобільні, суднобудівні).

Технологічна структура виробництва продукції впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділів від адміністративного центру, організацію управління.

Планування діяльності підрозділів здійснюється через встановлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів, базується на нормах матеріальних трудових і грошових витрат.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів – визначає причини відхилень, застосування заходів щодо усунення недоліків, поширення позитивних результатів.

Встановлення матеріальної відповідальності підрозділів – компенсація збитків одного підрозділу за рахунок прибутку бо собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний механізм функціонування – створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Охоплює три підсистеми мотивів:

• мотиваційний механізм високоякісної продуктивності праці (раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції);

• мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва (Нововведення. Підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції);

• мотиваційний механізм підприємництва (Виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції).

Принципи побудови ВЕМП.

Принцип цільової сумісності та зосередженості – полягає в створенні цілеспрямованої системи управління, всі ланки якої, складають єдиний механізм.

Принцип планомірності, пропорційності та динамізму – означає, що система управління повинна забезпечувати поточні та довгострокові завдання розвитку підприємства.

Демократичний принцип розподілу функцій управління – передбачає, що управління здійснюють органи, що найкраще проінформовані про стан справ, найбільш заінтересовані у реалізації управлінських рішень, уповноважені матеріально відповідати за якість прийнятого рішення і його реалізацію.

Принцип науковості та обґрунтованості методів управління – методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці.

Принцип ефективності управління – пов’язаний з альтернативністю шляхів досягнення однієї й тієї самої мети.