3. Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньовиробничих економічних відносин.

Виникає проблема визначення величини прибутку в Ц виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується передусім Ц на продукцію внутрішньокооперативного призначення, що формується не на ринковій Ц, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку підприємства між його підрозділами, на продукцію яких встановлюються Ц.

За критерій розподілу частини прибутку підприємства між його виробничими підрозділами можна брати виробничу собівартість або додані витрати (вартість обробки).

Якщо за базу розділу частини прибутку підприємства між його виробничими підрозділами взяти додані витрати, то спочатку обчислюється коефіцієнт розподілу:

,

де Пр – частина П від реалізації, яка підлягає розподілу між його виробничими підрозділами;

Сд – сумарні додані витрати виробництва в повній СВ продукції, що реалізується підприємством.

Таким чином внутр планово-розрахункові Ц :

,

де Цпрji – планово-розрахункова Ца j-го виробу (виду робіт, послуг) і-го підрозділу;

Свji - база Ци (витрати виробництва);

Сдji – додані витрати на виробництво j-го виробу (роботи, послуги) і-го підрозділу;

qрп – коефіцієнт розподілу П, який доводиться до всіх підрозділів у вигляді єдиної норми Р.

Такий підхід дозволяє економічному управлінню підприємства встановити об’єкт планново-розрахункових Ц на внутрішньовиробничому рівні, а виробничим підрозділам – формувати прибуток:

,

де Прji – П і-го підрозділу, отриманого від реалізації j-го виду продукції.

Такий підхід до формування прибутку виробничого підрозділу дозволяє:

на рівні планування розподіляти між виробничими підрозділами частину прибутку підприємствава від реалізації, що встанов пряму залежність ВП та ЧП підрозділів від результів роботи підрозділів по виконаню планових і договірних зобов’язань;

формувати планово-розрахункову Ц на продукцію підрозділів, що дозволяє впроваджувати елементи товарно-грошових відносин на внутрішньофірмовому рівні.

Слід зазначити, що при формуванні внутрішніх Ц можна застосовувати різні корегуючі коефіцієнти, які дозволяють враховувати специфіку кожного підрозділу та об’єктивно відображати її в рівні внутрішньої планово-розрахункової Ц на його продукцію.

Розподільчий метод ціноутворення на відміну від затратного методу визначає рівні Ц сукупно по групі підрозділів, що забезпечує їх ранжирування. При застосуванні розподільчого за критерій розподілу частки витрат і прибутку доцільно використ трудомісткість ввиробництва виробу, скоригованого на фондоозброєність праці за формулою:

,

де Тк, Т – трудоміскість скоригована та планова;

Кі, Кq – відповідно індивідуальний і середногруповий показник фондоозброєності праці.

Показник фондоозброєності праці визначається:

,

де А – пл величина АВ;

Т – план трудоміскість по продукції підрозділу.

Відсутність взаємозв’язку між рівнем Ц та якісними параметрами кінцевої продукції підприємства не стимулює господарську діяльність структурних підрозділів на рішення спільних заходів, спрямованих на забезпечення додаткових якісних параметрів готової продукції. Рішенням цієї проблеми може стати впровадження механізму формування надбавок та знижок до внутрішньогосподарської Ц за критерієм якісних параметрів продукції.