2. Фактори, що впливають на організаційні структури

На організаційні структури впливає низка факторів. З одного боку, вони об'єктивно зумовлюють і зумовлюють процес їх перетворення, а з іншого - підпорядковують ці структури вольовому впливу повноважних органів і відповідальних осіб.

Серед об'єктивних факторів, що впливають на організаційну структуру виробництва, особливе і все зростаюче значення набуває науково-технічний прогрес. Він є каталізатором соціальних, економічних, управлінських та інших організаційних змін у системі відносин учасників процесу виробництва. Досягнення НТП впливають на склад елементів організаційних структур виробництва і управління.

У минулому дискретний і часто випадковий процес формування організаційних структур пояснюється тим фактом, що в умовах командно-адміністративної системи управління була непомірно велика роль суб'єктивного чинника. При цьому керувалися вольовими рішеннями окремих відомств, державних і господарських організацій, суб'єктивною думкою політичних лідерів.

Типи організаційних структур управління. На початковому етапі переходу на ринкові відносини в економіці Україні діють два типи організаційних структур: екстенсивний (командно-адміністративний) та інтенсивний (товарний, ринковий). Особливість інтенсивного типу полягає в значному підвищенні ролі соціальних чинників суспільного розвитку, що вимагає збалансованості всіх елементів організаційної структури управління. Зміна пріоритетів змінює всі зв'язки між елементами структури, акцентує увагу керівників різних рівнів управління не на командних функціях з приводу розподілу виробничих планів і завдань, а на виявленні загальних проблем розвитку підприємств і на задоволення потреб споживачів. Отже, інтенсивний тип виробництва і адекватний йому тип організаційної структури набувають стратегічного значення.

Спільними передумовами створення якісно нових організаційних структур управління інтенсивного типу є:

- переклад соціально-економічних функцій міністерств і відомств, регіональних структур управління, підприємств і організацій, всіх існуючих і створюваних;

- реалізація соціальних цілей великою кількістю державних, регіональних, муніципальних, комерційних структур. Акценти розставляються таким чином, щоб всі елементи, складові соціального комплексу, були задіяні при вирішенні поточних і перспективних соціальних завдань. Різноманітні духовні і фізичні запити людини стають тим громадським індикатором, за допомогою якого визначаються напрями інвестиційної, науково-прикладної, економічної і технічної політики. Критерієм якості організаційних структур виробництва і управління виступає найбільший кінцевий соціально-економічний і навіть психологічний результат.

Екстенсивний тип організаційних структур управління, що діє до останнього часу, характеризується такими рисами: "Багатоголовим" централізмом управління; бюрократичним методом роботи; підпорядкуванням часто етнополітичних і елітно-груповим інтересам; примітивізмом (формалізмом) ринкових відносин, що влаштовує відомчі, але не споживчі інтереси.

Екстенсивний тип структур управління має ряд якісних ознак:

- недостатня гнучкість і сприйнятливість до змін, викликаним науково-технічним і соціальним прогресом;

- слабка розробленість стратегії розвитку організаційних структур. У виробництві відсутні пріоритети, пов'язані з НТП; в управлінні організаційна структура орієнтована на вирішення оперативних (поточних) завдань і ін;

- витратний принцип стимулювання вдосконалення організаційної структури. У виробництві він характеризується слабкою зацікавленістю в ресурсозбереженні, а в управлінні - економією тільки за допомогою скорочення чисельності апарату;

- слабка адаптивність організаційних структур управління до мінливих умов виробництва, ринкового механізму господарювання;

- неадекватність ролі органів місцевого самоврядування їх можливостям у вирішенні соціальних, економічних технологічних територіальних проблем;

- відсутність соціально-політичної та економічної стабільності, розвинених відносин власності. Не можна не бачити, що управлінські структури по всій вертикалі влади пристосовуються до змін, що відбуваються. На рівні Федерації та регіону зміцнюються виконавчі органи влади, все виразніше домінує авторитарний принцип керівництва. При недостатній узгодженості структур управління зазначеної вертикалі влади (регіон - муніципалітет) виникає велика кількість проблем, пов'язаних з формуванням соціально орієнтованих ринкових відносин в центрі і на місцях. У структурі суспільного виробництва господарські організації краще взаємодіють у зручних для цих структур соціально-організаційних формах. В даний час такими є акціонерні компанії. Вони сьогодні замінюють галузеві міністерства, регіональні органи управління, зміцнюють статус великих підприємств і виробництв.

Розвиток ринкової економіки супроводжується переглядом та реорганізацією практично всіх організаційних відносин - техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних. Тому підприємство будь-якого розміру, будь-якої сфери діяльності являє собою соціальну виробничо-економічну систему.