- •Комунікаційні технології
- •1. Технологічні аспекти комунікації
- •1.1. Соціальні технології і процес соціалізації
- •1.2. Інформаційна концепція інтелектуалізації суспільства
- •1.3. Комунікаційні технології і соціальне середовище
- •2. Методи пропаганди
- •2.1. Основні принципи пропаганди
- •2.2. З історії пропаганди
- •2.3. Сучасні моделі пропаганди
- •2.4. Пропагандистська кампанія
- •2.5. Спеціальні техніки пропаганди
- •2.6. Тексти пропаганди
- •3. Паблік рилейшнз
- •3.1. Паблік рилейшнз як комунікативна дисципліна
- •3.2. Менеджмент зв'язків з громадськісю
- •3.3. Формування та реалізація пр-програми
- •4. Іміджеві технології
- •4.1. Поняття іміджу
- •4.2. Типи і функції іміджу
- •4.3. Методи побудови іміджу
- •4.4. Етапи створення корпоративного іміджу
- •5. Рекламні комунікації
- •5.1. Визначення реклами
- •5.2. Специфіка рекламного дискурсу
- •5.3. Моделі сучасної реклами
- •5.4. Схема рекламної комунікації
- •5.5. Стратегії і ресурси реклами
- •5.6. Логіка рекламного тексту
- •6. Виборча кампанія
- •6.1. Комунікативна основа виборчої кампаній
- •6.2. Стратегія і тактика виборів
- •6.3. Етапи виборчої кампанії
- •6.4. Медіа і вибори: домінація символів
- •7. Кризові комунікації
- •7.1. Особливості кризових ситуацій
- •7.2. Комунікативні дії в умовах кризи
- •7.3. Медіа-дискурс кризових пр
- •7.4. Чорнобиль і преса
- •8. Інформаційні війни
- •8.1. "Інформаційна війна": базові принципи
- •8.2. Інформаційні і психологічні операції
- •8.3. Фактори резонансного впливу
- •8.4. Модель сучасної інформаційної війни
- •9. Міжнародні комунікації
- •9.1. Міжнародний пр-дискурс
- •9.3. Комунікативний менеджмент міжнародних відносин
- •9.4. Технологія переговорів
- •9.5. Конфлікти і примусова дипломатія
- •9.6. Паблік рилейшнз міжнародних організацій
Комунікаційні технології
1. Технологічні аспекти комунікації
Соціальні технології і процес соціалізації * Інформаційна концепція інтелектуалізації суспільства * Комунікаційні технології і соціальне середовище
Соціальна модернізація сучасного суспільства, побудованого на "економіці знань", потреба у формуванні особистості, здатної сприймати постійні зміни та виклики і, відповідним чином, реагувати на них орієнтує науково-освітню і виробничу сфери людської діяльності на інноваційний шлях розвитку. Йдеться про створення соціально-технологічної культури як окремої особи, так і суспільства в цілому середовищ - уміння аналізувати соціальні процеси, знати логіку їх розвитку, адаптуватися до нових умов і стратегій інформаційного середовища, реалій соціуму. Один із важливих чинників формування технологічної культури - оволодіння таким соціальним інструментарієм як комунікаційні технології, освоєння сукупності знань та умінь використовувати їх як у фаховій діяльності, так і в повсякденному житті.
1.1. Соціальні технології і процес соціалізації
Первісне поняття технологія (гр.: техно - мистецтво, логос - слово, вчення, знання) - мистецтво впливати словом. З цієї точки зору Тарас Шевченко був для українців найкращим, иайгеніальнішим технологом слова, бо його слово й досі має найсильніший вплив на нашу свідомість. У найширшому ж значенні під терміном технологія нині розуміють шляхи (способи, методи) організації ряду послідовних операцій (процедур, фаз, етапів) для досягнення певного наукового, технічного, виробничого або соціогуманітарного результату.
Роль технологій у сучасному світі - з позицій оптимізації, визначення адекватних шляхів, способів і методів досягнення результативності й ефективності в будь-якій сфері людської діяльності - надзвичайно важлива й необхідна. Недарма існує інтернаціональний вираз know how - знати як. Нації, які володіють сучасними технологіями є світовими лідерами в економіці й досягненні високих стандартів житгя.
Розрізняють два види технологій:
1) технології наукового, технічного і виробничого спрямування;
2) технології соціогуманітарного спрямування - соціальні технології.
Існують різноманітні класи і типи соціальних технологій (див. Табл. 1).
Таблиця 1
Класи |
Типи |
1 |
2 |
1. За видами спеціальних соціологічних теорій. 2. За сферами суспільного життя: - економічна; - політична; - соціальна; - духовна; - екологічна; - соціокультурна. 3. За рівнями соціологічного знання. 3.1. Макросоціологічні: - методологічні; - перехідні; - інноваційні; - креативні. 3.2. Мікросоціологічні: - громадська думка; - соціальні гарантії; - задоволення соціальних потреб; - формування ціннісних орієнтацій; - регулювання соціальної адаптації та ін. 4. За рівнями управління: - глобальні; - континентальні; - національні, - регіональні; - місцеві. 5. За призначенням: - навчальні; - інформаційні; - правоохоронні; - рееурсозберігальні. 6. Особистісні. |
1. За характером дії: - стратегічні; - тактичні; - оперативні. 2. За часом дії: - довгострокові; - середньострокові; - короткострокові. 3. За рівнем соціальної зрілості об'єкта: - низький; - середній; - високий. 4. За рівнем соціального ефекту і практичної ефективності: - високоефективні з тривалим ефектом; - середньоефективні із середньостроковим ефектом; - низькоефективні з короткотривалим ефектом. 5. За методами: - прогнозування; - соціодіагностика; - моделювання; - проектування; - планування; - соціальний контроль. 6. За типом соціальної дії особистості: - самоосвіта; - самовиховання; - самоадаїпація; - самовияв. 7. За спрямуванням: - руйнівні; - творчі. |
Соціальні технології сприяють процесові соціалізації особи, суспільства. У комунікавістику термін "соціалізація" прийшов з політекономії, його початковим значенням було "усуспільнення" землі, засобів виробництва. Соціалізація особи - це процес становлення особи на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей. Соціалізація відбувається через вплив суспільства на людину, коли вона засвоює певні соціальні цінності, перебуваючи в певному соціальному середовищі й зазнаючи вплив різних соціальних інститутів - сім'ї, школи, трудового колективу, кола друзів і т.д.
У залежності від ролі самої людини вирізняються два підходи до процесу соціалізації. Перший підхід передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розглядає як процес адаптації індивіда до соціуму, його культурних орієнтацій. Прихильники другого виходять з того, що людина активно бере участь у процесі соціалізації, впливає на життя, що оточує, виявляє творчу ініціативу. Отже, соціалізацію можна трактувати як "розвиток і само змінювання людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно спрямовуваними і цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах".
Процес соціалізації можна подати як сукупність кількох складових (див. табл. 3): стихійна соціалізація людини, яка відбувається під впливом реальних обставин життя суспільтва; відносно спрямовувана соціалізація, коли держава застосовує певні економічні, законодавчі, організаційні заходи, які впливають на можливості і характер розвитку особи обов'язковий мінімум освіти, терміни служби в армії і т. ін.); відносно соціально контрольована соціалізація (виховання), що визначається створеням суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку людини; соціалізація, котра відбувається у процесі свідомого самозмінювання індивіда самовдосконалення та самореалізації людини відповідно до індивідуальних умов та обставин життя (див.: Табл. 2.)
Таблиця 2
Соціалізація |
||
Стихійна соціалізація. |
Відносно спрямована соціалізація. |
Відносно соціально контрольована соціалізація - виховання. |
Свідоме самозмінювання людини |
У реальному житті людини і суспільства мають місце усі ці типи соціалізації, але на кожному віковому етапі і в кожному конкретному випадку домінують ті чи інші з них. Стихійна соціалізація - процес безперервний, оскільки людина постійно взаємодіє із соціумом. Виховання - процес дискретний, тобто обмежений певним місцем і часом. В його основі лежить соціальне діяння, що передбачає суб'єктивне осмислення можливих варіантів поведінки осіб, з якими людина взаємодіє.
У сучасному глобалізованому світі формування соціалізованої особистості у значній мірі визначається рівнем та якістю комунікаційного середовища, дією засобів масової комунікації. Результати багатьох соціологічних опитувань дозволяють розглядати ЗМК як провідний фактор соціалізації. По-перше, засоби масової комунікації суттєво впливають на засвоєння людьми різного віку широкого спектру соціальних норм й, отже, на формування ціннісних орієнтацій у сферах політики, економіки, ідеології, права і т. д. По-друге, ЗМК є своєрідною системою неформальної освіти різних верств населення, поширення наукових і фахових знань.