8.3. Фактори резонансного впливу

Як свідчить досвід, проведення резонансного масового впливу на великі аудиторії передбачає наступне.

1. Багатоцільовий об'єкт для наступного комунікативного резонансу (трасти в Албанії, Росії, Україні, невиплати зарплати, корупція);

2. У якості "динаміка" для масової свідомості використовується однорідна група населення (студенти, шахтарі, пенсіонери і т.д.). Однорідна група людей сильніше підвладна впливу, більш схильна до конформізму. Про це, зокрема, свідчить історія діяльності в Україні так званого Білого брастства (Марія Деві Христос), коли шляхом навіювання було психологічно підготовлено до самогубства близько 800 молодих людей. Встановлено, що група з 5-6 чоловік є оптимальною для реалізації психології конформізму (з розширенням групи рівень конформізму суттєво не змінюється).

Джерела конформізму можуть бути двох типів:

а) нормативні (повтор моделей масової комунікації).

б) інформаційні (прагнення отримати інтерпретацію інформації від інших). Конформізм виявляє себе найчастіше, коли людина відчуває себе некомпетентною або коли завдання досить складне і виникає страх зробити при виборі помилку.

3. Опосередковані цілі (вал критики спрямований не прямо до влади, а опосередковано).

4. Усний канал, наприклад анекдоти у колишньому СРСР (діє при блокуванні офіційних каналів і є ефективний для малих країн - Грузії, Албанії і т.д.).

5. Стимуляція обговорення, скажімо проблеми тероризму (підбір таких повідомлень, які стимулюють обговорення ситуації у цільових групах).

6. Багатоканальна дія (коли одне повідомлення проходить по багатьох каналах).

7. Опора на вже існуючі мережі однорідні групи (студенти, шахтарі, пенсіонери, що мають вже свої сталі соціальні інформаційні зв'язки). Нині в Україні спостерігається криза ідентичності суспільства (великий розрив між багатими та бідними і брак представників середнього класу) і такі групи досить легко стають центрами активної комунікативної дії.

8.4. Модель сучасної інформаційної війни

Модель сучасної інформаційної війни можна представити на прикладі останньої війни США з Іраком, яка була розпочата у 2003 році і де комунікативно-психологічні операції дістали свою очевидну реалізацію. Хід ведення інформаційної війни, насамперед з боку американського уряду, можна умовно поділити на чотири періоди.

1. Підготовчий період (від року до 6-4 місяців до початку бойових дій). На цьому етапі американському урядові важливо було залучити до партнерства впливові міжнародні організації - ООН, НАТО, Європейський союз, а також переконати і громадську думку США, європейських країн, а також арабського світу про необхідність війни з Іраком. Для цього через різні канали ЗМК велась активна кампанія стосовно перебільшення Іракської військової загрози для сусідніх арабських країн, інтенсивне поширення відомостей про нібито наявності на території Іраку хімічної чи біологічної зброї, розробку ядерних технологій, злочини іракського режиму (геноцид проти шиїтів, катування противників режиму, корупція у вищих ешелонах влади і т. д.). За допомогою селекції і викривлення інформації урядові ПР намагалися створити образ Саддама Гусейна як утілення найбільшого зла на землі. Цей період включає також комунікативні дії, спрямовані на те, аби переконати союзників у необхідності створення військової коаліції для вторгнення в Ірак.

2. Передвоєнний період. Оприлюднення інформації про підготовку військ коаліції, передислокацію військ у визначену зону бойових дій. Проведення навчання військовиків, а також військових кореспондентів (спеціальні семінари, тренінги тощо). Водночас активізація мас-медійних впливів, спрямованих на збройні сили ворога (демонстрація військової потуги, залякування противника модерною зброєю - наприклад, найпотужнішою бомбою "фольксфайєр", новими мілітарними розробками), а також проведення психологічних операцій, спрямованих на послаблення опору, антиамериканських настроїв іракського населення. В основі таких операцій є "нав'язування" ключового аргумента: не варто чинити опір - війна буде короткою і перемога дістанеться коаліції без втрат. Наприклад, американці розмістили у Туреччині свої радіостанції, звідки здійснювалися передачі на територію Іраку. Причому пропаганда проводилася з урахування цільової аудиторії (північні райони - курди, південні  шиїти, центральні - суніти).

3. Період бойових дій. Посилений режим масовокомунікаційного впливу (радіопропаганда, супутиикове телебачення, вкидання листівок на територію розташування ворожих військ, розширення спектру інформаційних новин з театру бойових дій глобальними медіа корпораціями як "Голос Америки", CNN, BBC та ін.). Як свідчить досвід Іракської війни, ефективними засобами пропагандистського впливу залишаються радіозвернення, листівки, плакати. Наприклад, під час першої іракської війни (1992 р.) американцями було скинуто близько п'яти мільйонів листівок - із "запрошенням" здаватися у полон. Причому всі ці матеріали готувалися із урахуванням національних особливостей арабської ментальності (залученням консультантів з арабської психології).

У сфері мас-медійних комунікацій командування військовим контингентом США в Іраку притримувалося наступної тактики: цензура і селекція інформації з театру бойових дій; контроль інформації, коли цензура зміщується до джерела інформації, а не до її отримувача (ретельний відбір інформаторів і коментаторів подій - представників війська); вибірковий принцип доступу журналістів до окремих зон воєнних дій (можна згадати резонансний випадок, який стався під час іракської війни, - побиття і вигнання португальської телевізійної групи з однієї із ділянок військового протистояння).

Схема контролю ЗМІ з досвіду першої іракської війни:

• з початку військової кампанії було всього 50 журналістів, а потім їх кількість зросла до 1500;

• американські телекомпанії не мали права працювати зі супутниковими антенами;

• заборона публікацій під час війни (телевізійна хроніка іракців була цікавішою);

- заборонні теми - спонтанні інтерв'ю з солдатами, телевізійні кадри або фото солдат, які перебувають у стані шоку, агонії, або поранений чи вбитий (скажімо, "Голос Америки" ніколи не передав в ефір подібної інформації);

- усі країни - учасники військової коаліції - теж повинні були притримуватися стратегії селекції і контролю інформації.

4. Післявоєнний період. Період переходу країни до мирного життя, відновлення економіки, формування нових соціально-політичних структур. Звідси і відповідна стратегія окупаційних сил - прагнення запровадити демократичну модель управління державою, гармонізувати міжетнічні відносини, поліпшити соціальне і культурне становище громадян, а головне - нейтралізувати спротив діям американців. Усі комунікативні дії інформаційних і пропагандистських служб, засобів масової комунікації, які є у їхньому розпорядженні, спрямовуються на розв'язання цих проблем.

Те, що відбувалося під час останніх війн, починаючи з бойових дій у Перській затоці і Косово і, включаючи Фолклендські острови і Гренаду, - це історія обмежень новинних мас-медіа і маніпуляції для отримання публічної підтримки запланованих випусків новин. Це не просто приклад зіткнення протистояння менталітетів військових стратегів і журналістів. Головні рішення про інформаційну політику були зроблені цивільними лідерами у Вашингтоні і Брюсселі. В урядових звітах США про події під час Війни у Перській затоці підкреслюється, що інформація була обмежена або піддана маніпуляції не задля підтримання національної безпеки, а з політичною метою - аби захистити імідж і пріоритети Департаменту оборони та його лідерів, включно президента. Інформаційні стратеги Сполучених Штатів Америки були навчені в'єтнамським досвідом й адаптували модель контрою над пресою, який ефективно використовували англійці під час Фолклендської війни. Цей зразок маніпулювання повідомленнями ЗМІ був також застосований НАТО в 1999 році під час війни в Косово. Тоді журналісти які поглинали інформацію з державної ложки, активно сприяли формуванню сумнівного політичного порядку, що мав на меті так би мовити, здійснити гуманітарну інтервенцію і захистити права людини.