2. Економічне моделювання

У практиці управління часто доводиться вирішувати завдання, пов'язані зі зміною умов функціонування об'єкта. Часом зміни системи управління в ході різних експериментів досягаються методами проб і помилок, які часом обертаються чималими прорахунками для споживачів. Нерідко долю експерименту визначають зовнішні умови функціонування об'єкта управління, не регульовані їм. Істотна частина внутрішніх факторів і зовнішніх умов постійно знаходиться у розвитку в часі і просторі. У результаті все складніше стає без спеціальних методів, спираючись лише на прості розрахунки і тим більше на інтуїцію, прогнозувати поведінку об'єкта управління при переході на ринкові механізми господарювання, розробляти альтернативні рішення.

Дозвіл виникають у зв'язку з цим проблем в значній мірі полегшується завдяки економічному моделюванню. Процеси, що піддаються кількісному виміру, можна описати у вигляді економічних моделей, ввівши умовні позначення для складових їх факторів і результатів. Розрахувавши такі моделі, легко використовувати їх для науково обгрунтованого управління об'єктом аналізу, прогнозування, розподілу ресурсів і маневру ними, для контролю за ефективністю роботи і реалізації інших функцій управління.

Адміністративні та економічні методи управління мають разом з характерними відмінностями і багато спільного. У практиці управління вони доповнюють один одного. Важливо підкреслити, що адміністративні рішення - це не просто якісь директиви, а рішення, обгрунтовані з точки зору їх економічної доцільності.

Ефективне повсякденне застосування в управлінні підприємством економічних методів припускає наявність об'єктивних передумов і умінь користуватися такими інструментами ринкової економіки, як ціни і податки, кредити та банківські ставки, котирування цінних паперів.

Тема 11. Організація управління економікою регіону

1. Сутність організації управління економікою регіону

2. Фактори, що впливають на організаційні структури.

3. Класифікація організаційних структур управління

4. Сучасні проблеми розвитку організаційних структур управління

1. Сутність організації управління економікою регіону

Організаційна структура управління є соціально-економічною категорією, що характеризує відносини сукупності ланок апарату управління та існуючих між ними організаційних зв'язків, що виражають взаємодію і координацію елементів усередині даної системи. Структура відбиває склад елементів, внутрішню форму організації системи, її статику, тоді як організаційні відносини забезпечують тісноту та ефективність структурних зв'язків.

Організаційні структури управління мають три сфери застосування: державну, комерційну та громадську. Державна сфера в свою чергу має три рівні: федеральний, регіональний і казенних підприємств. Комерційна сфера управління охоплює різні рівні корпоративного (усуспільнених власників) управління: Малого, середнього та великого підприємництва в різних організаційних формах. Це суб'єкти господарювання - кооперативи, концерни, холдингу і ін. Громадська сфера в даний час набуває екстраординарний характер. Якщо раніше органи громадського самоврядування мали певні і обмежені функції, то тепер громадськими структурами є як представницькі і судові органи, державні громадські фонди, органи самоврядування, так і структури опікунського характеру і допомоги, політичні рухи та партії.

Така типізація організаційних структур обумовлює і відповідні організаційні форми управління: міністерства, відомства, комітети, асоціації, акціонерні товариства, муніципальні освіти, приватні і казенні підприємства, банки, фонди і т.д.

Елементи організаційної структури в сукупності утворюють організаційну єдність для реалізації спільної мети.

Кожен елемент наділяється відповідними функціями. Немає і не може бути чистих функцій без їх субстанціональних носіїв, так само як і не належать певній структурі. Тому природні і необхідні зміни в структурі, якщо змінюються функції її окремих компонентів.

Формування ринкової економіки передбачає створення нових організаційних відносин і структур управління.

По-перше, характерним стає перерозподіл функцій між різними органами державного, комерційного та громадського управління, делегування функцій не тільки зверху вниз, а й знизу вгору. Прагнення регіональних і муніципальних утворень до розширення управлінської самостійності має під собою переконливі підстави. Одне з них - неможливість центральної влади як раніше централізувати доходи від податків і прибутку; інше - та обставина, що центральна влада фактично не може забезпечити збереження і розвиток соціальних стандартів в регіонах.

По-друге, з часом відбувається моральне старіння структури управління, наслідком чого стає неминучою заміна структур, не здатних мобілізувати організаційні резерви. Формуються перспективні організаційні структури. Серед останніх найважливішими є ті, які є адекватними соціально-ринковому середовищу економічного розвитку України, створюють умови для якісних перетворень у системі суспільних відносин; через структури стимулюються інтенсивні фактори зростання соціальної та економічної ефективності.