51 Напрямки діяльності командира підрозділу на виконання педагогічних вимог згідно статуту Збройних Сил України.

Аналізуючи їх службові обов’язки, можна виокремити такі функціональні компоненти:

• управління підрозділом у бойовій обстановці;

• керування підрозділом у мирний час;

• організація виховної роботи у підрозділі;

• виховання воїнів;

• організація військово-дидактичного процесу у підрозділі;

• навчання воїнів і військових підрозділів;

• організація і проведення психологічної роботи у підрозділі;

• робота з членами сімей військовослужбовців тощо.

52 Педагогічні завдання камандира підрозділу.

Педагогічні завдання – це протирічні педагогічні ситуації, які об'єктивно вимагають змін /удосконалення/ свідомості, поведінки чи діяльності військовослужбовців і військових колективів.

Зміст цих завдань відбиває вимоги до військової діяльно­сті, свідомості, поведінки військовослужбовців та зумовлений потребами повсякденного життя і діяльності особо­вого складу, інтересами підвищення боєготовності та боє­здатності підрозділів та частин /кораблів/.

Кожне педагогічне завдання може бути вирішено багатьма способами. Але результатом повинен бути один - духовне збагачення та професійне удосконалення всіх учасників военно-педагогічного процесу й тих хто навчає /виховує/ і тих, хто навчається /виховується/,

Перед офіцерами педагогічне завдання виступає найбільш за все у формі реальних життєвих умов, у яких відкрито, а іноді завуальовано проявляється невідповідність між рівнем підготовленості /вихованості/ військовослужбовців та реальними вимогами життя до їх поведінки і діяльності.

Насамперед командир повинен всебічно проаналізувати ситуацію, яка склалася, виявити та сформулювати суть педагогічного завдання, визначити оптимальний спосіб їх розв'язання. Після цього він організовує діяльність підлеглих, яка спрямована на підвищення рівня їх вихованості та бойового вишколу.

Характер цієї діяльності, визначається не тільки змістом засвоєних військовослужбовцями ідей, знань, навичок, вмінь, норм і принципів поведінки, але і організацією та методикою занять, навчань, різного роду заходів, їх матеріально-технічним забезпеченням. Особливо важливе значення для здійснення цієї діяльності має морально-психологічний клімат у військових колективах: загальна зацікавленість, спрямованість до пошуку, дух змагання, взаємодопомога, доброзичливість, взаємна вимогливість та ін.

Рішення педагогічних завдань вимагає від офіцера постійної зосередженості, безперервних пошуків нової інформації, ефективних шляхів та засобів навчання та виховання підлеглих.

53 Педагогічна майстерність офіцера – визначення та структура.

Педагогічна майстерність офіцера представляє собою синтез психолого-педагогічного мислення, відповідних знань, навичок, вмінь та емоційно-вольових засобів педагогічного впливу, які у взаємозв'язку з високо розвинутими якостями особистості офіцера дозволяють йому ефективно вирішувати учбово-виховні завдання.

Педагогічна майстерність проявляється скрізь призму особистості офіцера і разом з тим передбачає його вміння проявляти свої особисті якості в інтересах досягнення педагогічних цілей.

Структура педагогічної майстерності складна. Вона визначається структурою та змістом воєнно-педагогічної діяльності.

Високі моральні якості - це необхідний чинник успіху в учбово-виховній роботі. Чесність, правдивість, бездоганна поведінка в побуті та інші якості створюють необхідні умови для ефективного виховного впливу.

Воєнно-спеціальна підготовка від якої в багатьох залежить педагогічний вплив офіцера на підлеглих. Офіцер повинен глибоко знати військову справу та любити її. Необхідно також знання того, як ті чи інші положення військової науки сприймаються, розуміють та засвоюються підлеглими, що заважає їх роботі під час самопідготовки, що для них цікаво та легко сприймається, що сприймається важче і чому.

Широкий кругозір, висока загальна культура та ерудиція. Без цих якостей офіцеру буде складно задовольнити духовні потреби та різноманітні інтереси підлеглих. Офіцер повинен любити книжки, регулярно читати газети те журнали, слідкувати за новими відкриттями в науці, техніці та інших галузях знань.

Схильність до педагогічної діяльності, інтерес до неї характеризує офіцерів - майстрів педагогічної праці, і це зрозуміло. Людина тільки тоді творчо відноситься до своєї праці якщо вона любить свою професію розуміє її суспільну користь, відчуває внутрішнє задоволення в праці, насолоджуеться нею.

Психолого-педагогічні знання займають у структурі педагогічної майстерності найактивніше місце. Перш за все - це знання про психіку людини і закономірностях її розвитку в умовах військової служби. Особливо необхідні офіцеру знання про особистість військовослужбовця, про його темперамент, характер, здібності, про процеси, які характеризують розум, почуття і волю людини, про психологічний стан який виникає у воїнів як в умовах мирного часу, так і в бою. Активний педагогічний вплив офіцера на підлеглих неможливий без знання психології військового колективу, тобто взаємовідносин, настроїв, думок та психологічних явищ, які виникають в колективі. Офіцеру необхідно знати психологічну природу військової діяльності і те, як здійснювати психологічну підготовку підлеглих до виконання бойових та службових завдань.

Психологічні знання органічно пов’язані з педагогічними знаннями: про закономірності воєнно-педагогічного процесу, про сутність навчання та виховання, про зміст цих процесів, про принципи у відповідності з якими вони здійснюються.

Психолого-педагогічне мислення - це центральний компонент педагогічної майстерності, процесуальний чинник педагогічної творчості. Мислення офіцера-педагога характеризується самостійністю, логічністю, системність, послідовністю, сміливість, гнучкістю та швидкістю. Воно опирається на розвинуту педагогічну спостережливість та творчу уяву, являється найважливішою основою передбачення, без якої неможлива педагогічна творчість.

Ці ведучі характеристики творчого мислення військовому педагогу забезпечують:

• постійний і систематичний пошук актуальних навчально-виховних проблем,, які потребують розв’язання;

• виявлення оригінальних і нестандартних прийомів і способів вирішення навчально-виховних проблем, труднощів, задач;

• послідовне, систематичне і безперервне вдосконалення стилю, методів і форм власної дидактичної і виховної діяльності;

• творче намагання до інноваційного здійснення навчально-виховних заходів та широке залучення до їх обґрунтування інших педагогів ті вихованців;

• відкритість для нового та нестандартного, вміння знаходити в них суттєве і перспективне;

• послідовну і рішучу відмову від стереотипного стилю мислення, розв’язання завдань і здійснення навчально-виховних заходів;

• здатність сміливо відмовитися від окремих елементів рутинного стилю діяльності, та знаходити оптимальні шляхи подальшої діяльності;

• оптимістичне прогнозування майбутніх навчально-виховних дій і передбачення їх результатів тощо.