45 Колективний настрій підрозділу.

Колективним настроєм називають спільні переживання тих чи інших подій, факторів, а також подібні емоційні стани, що опановують на деякий час всім колективом і впливають на його життя і діяльність. При оцінці колективного настрою враховують любі форми емоційних реакцій, які викликані конкретними подіями. Це дає можливість визначити емоційні позиції, краще зрозуміти загальний настрій.

Офіцерові необхідно знати такі закономірності прояву колективних настроїв:

• переважна їх зумовленість соціальними факторами, матеріальними та духовними умовами життя воїнів;

• велика збудлива сила й особливий динамізм;

• змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихованої до відкритої;

• швидке переростання в дію;

• коливання й докорінна перебудова за незначний час, майже миттєво.

Основні напрямки роботи командира щодо впливу на колективний настрій:

• чітка організація праці і служби підлеглих;

• суворий статутний порядок у підрозділі;

• піклування про побут підлеглих;

• своєчасне врахування колективної думки і попередження негативних тенденцій у ній;

• підтримання статутних взаємовідносин між військовослужбовців, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях;

• боротьба з грубістю та ліквідація причин, що породжують конфлікти;

• своєчасне виявлення скарг підлеглих і задоволення їхніх запитів;

• особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевненість, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.

В повсякденній діяльності офіцер е свідком і учасником різних соціально-психологічних процесів, що відбуваються в підрозділі: управління, формування колективної думки і прийняття загального рішення, узгодження зусиль для спільної діяльності, звернення за допомогою і проявлення допомоги, ствердження особистості в колективі, зародження конфліктів та інших динамічних явищ, з котрих складається служба і життя особового складу.

46 Громадська думка військового колективу.

Громадська думка відображає наявність в групі колективі спільного розуміння важливих для неї речей та явищ.

В залежності від ступені єдності і домовленості в динаміці громадської думки відрізняють три її головні стадії: дифузну, поляризовану і єдину громадську думку. Загальна думка у військовому колективі утворюється під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Колективна думка має висловлюватися у першу чергу в публічних виступах командирів. Вони мають задавати тон у формуванні громадської думки.

Поряд з офіційною думкою у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не проголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною і навіть суперечити їй. Частіше таку думку формують недостатньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спрямування. Така думка не сприяє згуртуванню військового колективу, а навпаки, є дестабілізуючим його фактором. Тому офіцеру слід знати витоки таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспрямовано впливати на неї.

Робота із формування в підрозділі здорової громадської думки ефективніша, якщо спирається на знання й врахування командиром особливостей і динаміки її становлення. Розвиток її має три етапи.

На першому етапі воїни сприймають, переживають, оцінюють вчинок або подію, у кожного з них з’являється власна точка зору щодо них.

На другому етапі воїни обмінюються своїми поглядами, судженнями, оцінками. Порівнюють власну точку зору з точкою зору товаришів по службі. В мікрогрупах вчинки або явища оцінюються крізь призму групових інтересів, а отже формуються загальні погляди.

На третьому етапі відбувається переоцінка початкових поглядів та їх згрупування навколо переважаючих позицій, яких додержується більшість членів групи.

Таким чином, ефективність виховної роботи у підрозділі, його соціально-психологічний клімат здебільшого залежать від того, наскільки командир правильно використовує громадську думку.

Умови управління громадською думкою:

• не можна втрачати момент безпосереднього переживання подій, але й не можна нав’язувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі почнуть обмінюватися власними;

• необхідно забезпечувати вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цей обмін відбуватиметься в кулуарах, недосяжних командиру;

• командир має боротися з хибними оцінками подій;

• періодичне інформування про події, які цікавлять особовий склад;

• відкритий, своєчасний та об’єктивний розгляд питань, що стосуються життєдіяльності військового колективу;

• остаточне формування громадської думки з максимальним залученням особового складу на зборах, нарадах;

• залучення різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів до підготовки заходів;

• якісне забезпечення особового складу всіма видами постачання;

• регулярне підведення підсумків бойової і гуманітарної підготовки;

• об’єктивний аналіз військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної практики.

Важливим завданням у вивченні колективу е оцінка його злагодженості, яка залежить від прагнення і вміння воїнів узгоджувати власні дії, підкоряти їх загальному плану, поєднувати в єдиний процес виконання завдання яке стоїть перед підрозділом. Як звісно, на певному етапі бойової підготовки здійснюється практичне злагодження підрозділів.

Узгодженість і гармонійність дій особового складу підрозділу забезпечуються з психологічної сторони двома групами факторів:

- колективною мотивацією;

- навичками і вміннями взаємодії.