Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013

розвиватися вітчизняна акушерська наука. Це супроводжувалося створенням кафедр ветеринарного акушерства у ветеринарних і зооветеринарних інститутах, ростом науково педагогічних кадрів, бурхливим розвитком дисципліни. Особливо великого прогресу досягнуто за останні 40–50 років. Можна без перебільшення констатувати, що за цей проміжок часу сума знань з дисципліни зросла у декілька разів. Створено наукові школи ветеринарних акушерів, які отримали широке визнання як у нашій країні, так і за її межами.

Тому наразі акушерство, гінекологія та штучне осіменіння сільськогосподарських тварин є однією з дисциплін, яка розкриває питання фізіології та патології статевої системи самок і самців, осіменіння, запліднення, перебігу вагітності, родів і післяродового періоду, розвитку новонароджених, фізіологію і патологію молочної залози, гінекологію, андрологію сучасні методи біотехнології відтворення сільськогосподарських тварин.

11

Розділ 1

МОРФОЛОГІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

1.1. СТАТЕВІ ОРГАНИ САМОК

Статеві органи самок у зв’язку з морфогенезом поділяють на зовнішні (qenitalia externa) і внутрішні (qenitalia іnterna). До зовнішніх органів належать статеві губи, клітор і переддвер’я піхви, а до внутрішніх – піхва, матка, яйцепроводи і яєчники (рис. 1). Межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами є сечостатева складка, розміщена між піхвою і переддвер’ям.

Статеві губи (labia vulvae, vulva) утворюють статеву щілину (rima vulvae). Зовні статеві губи покриті ніжною шкірою і рідким волоссям. У шкірі є потові і сальні залози. Шкіра вульви переходить у слизову оболонку переддвер’я піхви. У товщі губ розміщується шар поперечносмугастих м’язів, який утворює стискувач вульви (m. constrictor vulvae). У всіх самок, крім кобил, верхній кут статевої щілини (соmissura labiorum superior) заокруглений, а нижній (соmissura labiorum inferior) –

загострений.

Вульва утворює вхід у статеві шляхи і закриває переддвер’я піхви, зменшуючи його забруднення, а під час родів служить виходом із родових шляхів.

12

Рис. 1. Будова статевого апарату самок:

а – корови; б – кобили; в – свиноматки; г – вівці; 1 – яєчник; 2 – яйцепровід; 3 – роги матки; 4 – тіло матки; 5 – шийка матки; 6 – піхва; 7 – отвір сечовидільного каналу; 8 – переддвер’я піхви; 9 – клітор; 10 – статеві губи; 11 – широка маткова зв’язка

13

Клітор (clitoris) розміщений у нижньому куті статевої щілини на межі між вульвою і переддвер’ям піхви. За будовою він подібний до статевого члена самця. Має корінь, тіло і головку. В основі клітора закладені два печеристих тіла артеріального походження. Верхівка клітора загострена, а складка слизової оболонки навколо нього нагадує препуцій і називається вуздечкою клітора. Тіло клітора оточує фіброзна оболонка, головка покрита слизовою оболонкою, яка має багато термо , баро і хеморецепторів. Клітор під час стадії збудження статевого циклу збільшується і виступає у канал піхви. За подразнення його головки, у період статевого акту, посилюється статеве збудження, скорочення м’язів матки і прискорюється час овуляції та зменшується час статевої охоти.

Промежина (perineum) – проміжок між вульвою і анусом.

Переддвер’я піхви (vestibulum vaqinae) розміщене між статевими губами і сечовим клапаном. Слизова оболонка переддвер’я покрита плоским багатошаровим епітелієм та оточена сполучною тканиною (адвентицією).

На вентральній стінці передньої частини переддвер’я піхви відкривається отвір сечовипускного каналу. На бокових стінках середньої частини цього органа розміщуються бартолінієві (великі перед дверні) залози (gl. vestibulares major), а у нижній частині – вестибулярні (малі переддверні) залози (gl. vestibulares minores). По обидва боки від зовнішнього отвору сечовидільного каналу, поблизу сечостатевої складки знахо дяться отвори гартнерових ходів (ductus gartneri), які є залишком вольфових каналів. У кобил і сук у бокових стінках переддвер’я піхви під слизовою оболонкою розміщуються печеристі тіла.

Переддвер’я піхви утворює родовий канал, попереджує забруднення внутрішніх статевих органів, а секрети бартолі нієвих та вестибулярних залоз зволожують і очищають статеві шляхи та сприяють статевому акту. У період статевого збуджен ня бартолінієві залози виробляють і виділяють феромони, що

14

мають специфічний запах, завдяки якому самці відшукують самок.

Піхва (vagina, colpos) – це трубчастий орган, який у передній частині переходить у шийку матки, а задній край у ділянці сечостатевої складки межує з переддвер’ям піхви. Її стінка складається із слизової, м’язової і серозної оболонок.

Слизова оболонка піхви утворюється плоским багато шаровим епітелієм у каудальному і середньому відділах та кубічним і циліндричним – у краніальній частині; вона зібрана у численні крупні поздовжні та дрібні циркулярні складки.

Гладенькі м’язи піхви складаються з двох тонких шарів – циркулярного і поздовжнього. Передня частина піхви самок жуйних і кобил, оточуючи шийку матки, утворює кишені. Верхню і бокові кишені називають склепінням піхви (fornix vaginae).

У свиноматок піхва конусоподібна, звужується у краніаль ному напрямі і без чітких меж переходить у шийку матки.

Піхва – це парувальний орган самок. Разом із шийкою матки, перед двер’ям і вульвою на час родів вона утворює родовий канал.

Матка (uterus, hystera, metra) складається з шийки, тіла і двох рогів.

Шийка матки (cervix uteri) – це товстостінний трубчастий орган, що має зовнішній і внутрішній отвори (війстя). Зовнішній отвір відкривається у піхву, а внутрішній переходить у тіло матки.

Стінка шийки матки складається з трьох шарів: слизового, що утворюється кубічним епітелієм, м’язового (внутрішні волокна якого розміщені циркулярно, зовнішні – поздовжньо, а між ними – судинний шар) і серозного, який утворюється очеревиною.

Шийка матки в корів має довжину 6–12 см, діаметр – 2,5–6 см, у просвіт піхви вона виступає у вигляді розетки.

15

Її слизова оболонка утворює 3–4 великі циркулярні складки і численні дрібні, розміщені уздовж.

Укобил шийка матки має довжину 4–9 см, діаметр – 3–5 см; на слизовій оболонці добре виражені складки уздовж органа. Каудальна частина шийки матки виступає в піхву на 2 см

увигляді втулки з радіальними складками.

Усвиноматок довжина шийки матки складає 8–20 см, вона без чітких меж і зливається з піхвою і маткою. Слизова оболонка має валикоподібні виступи, розміщені в шаховому порядку, що сприяє щільному закриттю каналу шийки матки і надає йому гвинтоподібної форми.

Шийка матки в овець і кіз має довжину 4–8 см. На її слизовій оболонці утворюються 5–7 циркулярних складок, остання виступає в піхву.

Тіло матки (corpus uteri) розпочинається від шийки і закінчується біля біфуркації (місце розділення на два роги). Тіло матки в корів, овець, кіз і свиней слаборозвинуте і має довжину 2–4 см, а у кобил – добре розвинуте (15–17 см).

Роги матки (cornua uteri) є продовженням тіла матки; звужуючись, вони закінчуються верхівками і переходять у яйцепроводи.

Укорів роги матки мають довжину 16–30 см. Вони звивисті й спрямовані вперед і вниз. Під час скорочення нагадують роги барана. На слизовій оболонці рогів матки утворюються близько 80–120 карункулів (coruncule uteri) – бородавчастих утворень, які розміщені чотирма рядами уздовж кожного рогу. Крипти карункулів під час вагітності виконують функцію материнської частини плаценти. В овець і кіз довжина рогів матки сягає 10–20 см, а карункули розміщуються хаотично. У кобил довжина рогів складає 18–30, у свиноматок – 100–200 см; крипти розміщу ються на слизовій оболонці дифузно.

Матка кобил дворога, у самок жуйних – дворога, близька до двороздільної, у свиноматок – двороздільна.

16

Тіло і роги матки мають три оболонки. Слизова оболонка (endometrium) утворена одношаровим циліндричним епітелієм, м’язова (myometrium) складається з добре розвиненого циркулярного і незначно розвиненого поздовжнього шару, серозна (perimetrium) є продовженням широких маткових зв’язок. М’язи шийки, тіла і рогів матки гладенькі.

Матка є місцем плодоносіння.

Яйцепроводи (salpinx, tubae uterinae, tubae Fallopii) – це парний трубчастий орган, що має звивистий вигляд. Біля яєчника він утворює розширення (лійку). Краї лійки не рівні (бахромка). Частина бахромки приростає до яєчника і називається яєчниковою бахром кою. Середня частина яйцепроводу називається ампула. Протилежний кінець яйцепроводу має звуження (істмус) і відкривається у верхівку рога матки (рис. 2.).

Стінка яйцепроводу має слизову, м’язову і серозну оболон

ки. Слизова оболонка представлена Рис. 2. Яйцепровід корови циліндричним миготливим епіте

лієм і зібрана у поздовжні складки. М’язи яйцепроводів гладенькі, мають два шари. Зовнішній шар складається з косо розміщених волокон, а внутрішній – із кільцевих. Серозна оболонка – вісцеральний листок очеревини. Довжина яйцепроводів корів, кобил і свиноматок складає 20–30, вівцематок і кіз – 10–18 см, а діаметр – близько 4 мм.

Бахромка яйцепроводу в самок жуйних має нерівні, посічені краї, у свиноматок – каймисті (фімбрії), а у кобил – складки поблизу та навколо овуляційної ямки.

17

Яйцепроводи мають багатофункціональне значення: вони транспортують спермії і яйцеклітини, забезпечують овуляцію, запліднення, розвиток зиготи та ембріона протягом кількох днів.

Яєчники (ovarium, oophoron) – це парний орган, який забезпечує відтворну та гормональну функції. Довжина яєчників у корів становить 2,5–5 см, кобил – 5–8, овець і кіз – 1–2, у свиней – 2–6 см. Форма яєчників залежить від розвитку фолікулів і жовтих тіл.

У самок жуйних гонади мають видовжено овальну, неправильного овалу, ракеткоподібну форми; у кобил – бобоподібна або грушоподібна, у свиней – гроноподібна.

Величина, форма й маса яєчників усіх тварин змінюються залежно від функціонального стану, дня статевого циклу та в разі хвороб.

Зовні яєчники самок сільськогосподарських тварин вкриті одношаровим кубічним зачатковим епітелієм, під яким розміщується білкова оболонка із сполучної тканини, а у кобил зовнішній шар представлений серозною оболонкою; зачатковий епітелій на яєчнику кобил є лише в овуляційній ямці. На розрізі яєчника видно дві частини (зони): судинну, або мозкову, і фолікулярну (кіркову). Судинна зона утворює центральну частину яєчника і складається із сполучнотканинної основи, тяжів епітеліальних клітин, великої кількості кровоносних і лімфатичних судин та нервових волокон.

Кіркова зона розміщена на периферії і включає сполучно тканинну основу, фолікули на різних стадіях розвитку та жовті тіла: вагітності, статевого циклу, ,,білуваті”, персистентні, атретичні. У кобил фолікулярна зона розміщена в центрі яєчника, а судинна – на периферії від неї. На яєчнику кобили є заглиблення – овуляційна ямка.

Місце входження в яєчник кровоносних судин і нервів називають воротами яєчника.

Жовте тіло (corpus luteum) – це тимчасова ендокринна залоза яєчника, яка утворюється на місці граафового міхурця.

18

Після овуляції на місці граафового міхурця утворюється ямка, яка заповнюється кров’ю зі швидко ростучими фолікулярними і текальними клітинами жовтого кольору, що перетворюються в клітини жовтого тіла і мають пігмент – лютеїн. Згорнута кров розсмоктується. Утворене жовте тіло щільніше за фолікул і тканини яєчника, може мати різні розміри, форму і розміщення.

Уздорових самок розрізняють жовті тіла статевого циклу і вагітності.

Уразі порушення системи регулювання статевої функції і фолікуло та лютеогенезу утворюються ,,білуваті” і персистентні.

Жовте тіло статевого циклу розвивається до 3–4 го дня після овуляції, а починаючи з 5 го дня, воно активно продукує прогестерон. Максимальних розмірів і функції жовте тіло корів досягає між 5–8 м днями. На 15–17 й день статевого циклу під впливом простагландинів маткового походження жовте тіло швидко регресує і повністю розсмоктується до наступної стадії збудження статевого циклу. Якщо ж запліднення відбулося і на 9–11 й день ембріон вилупився з оболонки, то він виділяє фактор ранньої вагітності, який гальмує виділення маткою простагландину, і лізис жовтого тіла не настає. Таким чином, відбувається трансформація жовтого тіла статевого циклу в жовте тіло вагітності, яке функціонує в яєчнику протягом вагітності і розсмоктується перед або на початку родів. За розладів функції ендометрію, або внаслідок ураження гіпоталамуса, гіпофіза, надниркових залоз тощо жовте тіло розсмоктується лише частково і під час прояву статевої охоти залишається його частина, так звана залишкове, (,,білувате” жовте тіло), діаметром 0,3–0,5 см і щільної консистенції. У разі значних розладів функції ендометрію або регулювальної системи відтворної функції жовте тіло не розсмоктується зовсім (стає персистентним), що діагностується після попереднього статевого циклу або родів дворазовим (з інтервалом 14 днів) ректальним дослідженням.

19

Яєчники виконують відтворну та ендокринну функції. Відтворна функція яєчників полягає у виділенні повноцінних яйцеклітин, а ендокринна – у секреції статевих стероїдних гор монів (прогестерону, естрону, естріолу, естрадіолу) і релаксину.

1.2. КРОВОНОСНА, ЛІМФАТИЧНА І НЕРВОВА СИСТЕМИ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ САМОК

Кровозабезпечення статевих органів відбувається через парні артерії – внутрішні сім’яні, середні і задні маткові. Венозна система представлена трьома парними однойменними венами.

Внутрішня сім’яна артерія (a. spermatica interna) має дві гілки: артерію яєчника (a. ovaricus), що забезпечує кров’ю яєчник та яйцепровід, і передню маткову артерію (а. uterina cranialis), яка йде до верхівки рога й дає анастомози в середню маткову артерію.

Середня маткова артерія (a. uterina media) розпочинається від пупкової (a. umbilicalis) на рівні другого крижового хребця, а потім проходить у широкій матковій зв’язці в малу кривизну рога, де розгалужується в артеріальну і капілярну сітки.

Задня маткова артерія (a. uterina caudalis) розпочинається від сечостатевої артерії (a. urogenitalis) під четвертим – п’ятим крижовими хребцями і йде по бокових стінках піхви, віддає окремі гілки до шийки й тіла матки.

Лімфатична система у статевих органах самок добре розвинена. У слизовій оболонці розсіяні лімфатичні щілини та капіляри. У м’язовому шарі та серозному покриві є лімфатичні судини. Лімфатичні щілини і судини утворюють між собою анастомози та інтраорганні сплетіння. Великі лімфатичні судини впадають у поперекові і тазові лімфатичні вузли.

Статеві органи іннервуються симпатичними і парасимпа тичними нервами. Волокна симпатичної нервової системи відходять від сім’яного і тазового сплетінь (plexus spermaticus et plexsus hypogastricus). Окремі гілки відгалужуються від крижового

20