Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013

4.3. АБОРТ (ЕМБРІОНАЛЬНА СМЕРТНІСТЬ)

Аборт (abortus, від лат. aborіоr – народжувати передчасно) – переривання вагітності з наступним розсмоктуванням або вигнанням зародка, муміфікацією, мацерацією, путрифікацією або вигнанням з матки викидня чи недоноска.

Масово аборт проявляється у свиней, овець, іноді у корів. У корів аборт незаразного походження реєструється у середньому в 1,5 %, інколи − у 5 % випадків.

Економічні збитки за аборту обумовлюються від:

•недоотримання приплоду і молока;

•витрат на лікування тварин з ускладненнями;

•тривалої неплідності.

За часом настання аборт може бути:

•ранній − переривання вагітності у першій третині;

•пізній.

За характером прояву:

•самовільний (спонтанний);

•індукований (штучний);

•повний;

•неповний (частина плодів доношується і народжу

ється);

•клінічний;

•прихований (ембріональна загибель).

Наслідки абортів:

•розсмоктування ембріона;

•вигнання ембріона;

•вигнання викидня;

•муміфікація (висушування);

•мацерація (ферментативне розплавлення тканин);

•путрифікація (гнильне розкладання плода);

•петрифікація (скам’яніння).

181

Ембріональна смертність – це переривання вагітності (найчастіше буває) на ембріональній стадії розвитку. Ранні аборти розповсюджені досить широко, лише недосконалі на сьогодні методи діагностики не дозволяють їх діагностувати. Вважають, що низьку заплідненість корів від першого осіменіння у 15–30 і навіть 40 % випадків можна пояснити ранньою емб ріональною смертністю. У овець цей показник сягає 20 %, у кобил значно більше (тривалий період плацентації).

Ц. Касіда, досліджуючи корів, що приходили повторно в охоту після осіменіння, виявляв через декілька днів після овуляції 66 % запліднених яйцеклітин, а через 34 дні – лише 23 % живих зародків.

Т. Едей (1969) класифікує приховані аборти у наступній послідовності:

Пренатальна смертність – загибель ембріонів чи плодів на будь який стадії їх розвитку.

Ембріональна смертність – загибель зигот чи ембріонів з незавершеною імплантацією з наступною їх дегенерацією та розсмоктуванням.

Плодова смертність – загибель плодів, що настає між завершенням імплантації та родами.

Зародок, що гине на ранніх стадіях розвитку звичайно розсмоктується, без зовнішніх клінічних ознак. Якщо ембріо нальна смертність настає на фоні циклічного (малоактивного) жовтого тіла, то на 15–16 й день воно починає розсмоктуватися, така корова може приходити в чергову охоту в нормальні строки і смертність залишається непоміченою.

Якщо ж зародок гине після 16–20 го дня вагітності, то поява чергового статевого збудження затримується. Таку ембріо нальну смертність можна діагностувати за подовженим інтервалом між суміжними охотами.

Можна встановити ембріональну смертність і прямими методами, підраховуючи (при лапаротомії) кількість зигот,

182

зародків чи народжених плодів і порівнюючи їх з кількістю жовтих тіл в яєчнику.

Найвідомішою причиною ембріональної смертності є

генетична та імуногенетична несумісність плідника та самки в

такому ступені, який допускає запліднення, але розвиток ембріона переривається на тій чи іншій стадії.

Необхідно мати на увазі, що міжнародна таблиця летальних генів включає декілька десятків їх. Тут і гени резорбції плода, муміфікації, різноманітних виродливостей тощо.

Під час запліднення, як відомо, в результаті злиття яйця і спермія відбувається об’єднання двох генотипів. За несприят ливої комбінації батьківського і материнського генотипів зародок може виявитися гомозиготним, за будь яким летальним геном і загинути на ранніх стадіях розвитку.

Аналогічна резус конфлікту несумісність може спостеріга тися у тварин, проте 5–6 и шарова їх плацента непроникна для антитіл матері. Тому вони накопичуються в молозиві, згодову вання якого новонародженим може закінчитися летально.

Причиною ембріональної смертності може бути й

імуногенетична несумісність матері і плода. Під час запліднення спермій та яйцеклітина вносять у зиготу свої спецефічні антигени. У зародку, що розвивається, міститься три групи антигенів:

•видоспецифічні – є на всіх стадіях розвитку ембріона;

•органоспсцифічні – виникають на стадії утворення даного органа;

•стадіоспецифічні – властиві лише певним стадіям процесу ембріогенезу (І. І. Соколовська; В. А. Яблонський).

Антигени навколоплідних вод захищають плід від антитіл матері, тут вони й зв’язуються. Внаслідок цього, між плодом і матір’ю виникає стан імунологічної толерантності, який гарантує його існування.

183

Якщо ж біологічні та імунні протиріччя між ембріоном та материнським організмом виявляються значними, то нормаль ний перебіг ембріогенезу буде порушено.

Невідповідність віку гамет може розвиватися як наслідок надто раннього осіменіння, тобто старіння сперміїв до моменту запліднення та запізнілого осіменіння, тобто старіння яйцеклітини.

Як відомо, запліднення може бути успішним у великої рогатої худоби протягом 6–12 годин після овуляції, овець – 4–6, свиней – 10–12 і кобил – до 24 годин. Чим більше пройшло часу від овуляції до осіменіння, тим нижчим буде відсоток заплідненості, тим менше число зародків імплантується, тим більшим буде процент ембріональної смертності у багато плідних тварин, тим нижчим буде процент нормальних вагітностей. Таку ембріональну смертність О. В. Квасницький пояснює біологічною неповноцінністю та нерівноцінністю яйцеклітин та сперміїв. Старіння яйцеклітин може привести не тільки до вищезгаданих наслідків, а й до поліспермії – (проникнення в цитоплазму яйця декількох сперміїв під час запліднення) та дигинії – (пригнічення виділення другого полярного тільця, внаслідок чого один чоловічий пронуклеус зливається з двома жіночими). Подібне явище зустрічається в 70 % кролячих яйцеклітин при заплідненні їх уже через 9 годин після виходу з фолікулів, у 22 % яйцеклітин свині – при осіменінні через 36 годин від початку охоти і дуже рідко – у овець та корів.

Ембріональну смертість спричиняють порушення фізіологіч ного середовища матки в період вилуплювання ембріона:

•нервово гуморальних розладів, особливо синтезу про гестерону та лютеїнізуючого гормону;

•обсіменіння матки мікроорганізмами;

•інших, ще нез’ясованих причин.

184

Розвиток зиготи значно залежить від збалансованості гормонального фону матері. Для підготовки ендометрію до прикріплення зародка потрібен перш за все прогестерон.

Убагатьох випадках, внаслідок недостатньої активності жовтого тіла на слизовій оболонці матки, з одного боку, створюються сприятливі умови для імплантації зародка, а з другого – в яєчнику починають дозрівати нові фолікули і настає так званий гормональний аборт.

Зараз вважають, що активність ще повністю не сформованого жовтого тіла вагітності може знизитись за надмірного виділення окситоцину, наприклад, у випадку передчасного роздоювання корів чи тривалого ссання.

Упроцесі розвитку зародка змінюється і його чутливість до навколишніх факторів: нешкідливі на одному етапі фактори можуть бути згубними на іншому. Ці періоди розвитку зародка називають критичними періодами. Залежно від сили і тривалості дії цих факторів зародок або гине, або його розвиток порушується.

Першим критичним періодом є вилуплювання ембріона або звільнення бластоцисти від прозорої оболонки, яка буває у корів на 8–14 добу, свиней – 6 ту добу, овець – 8 му добу.

Другим критичним періодом є процес імплантації зародка, що відбувається на 9 – 14 – 24 добу.

Третій критичний період ембріогенезу припадає на час формування плаценти (плацентація). Порушенню плацентації можуть сприяти нестача вітамінів (особливо вітаміну А), генетична несумісність матері і плода, порушення гормональної рівноваги в організмі матері, проникнення у статеві шляхи самки патогенних мікробів тощо. Після плацентації зародка в центральній нервовій системі формується домінанта вагітності, що забезпечує її нормальний перебіг.

Неповноцінна годівля тварин (нестача в раціоні окремих елементів живлення, неправильне їх співвідношення або ж

185

надлишок окремих з них, згодовування недоброякісних кормів) є однією чи не з головних причин ембріональної смертності.

Як вже зазначалося, приховані аборти відбуваються без характерних клінічних ознак.

Заходи щодо профілактики аборту та утробової інфекції.

Профілактику ембріональної смертності проводять шляхом внутрішньом’язового введення 15 мл тетравіту або аналогічних полівітамінів за годину до першого введення сперми коровам (С.С. Волков).

Коровам за гіпотонії матки та багаторазових, безрезульта тивних осіменіннях застосовують асептизацію порожнини матки з використанням внутрішньоматкового введення 0,3 % го розчину Люголя в дозі 2–5 мл (або флакон, розведеного у 10 мл фізрозчину, препарату спермосан 3) після другого введення сперми (через 12–24 год) з одночасним, підшкірним введенням 8 – 10 од. окситоцину;

На 7–8 й дні після осіменіння за низької якості жовтих тіл, додатково, внутрішньом’язово вводять 20–40 мг прогестерону або 2 мл (10 мкг) сурфагону. Очікувана заплідненість за умови дотримання зазначених рекомендацій буде складати 50 % і більше (Г.Г. Харута, С.А. Власенко).

За вагітності у випадку загрози аборту:

•при живому плоді і закритій шийці матки (тонолітики, гестагени, вітамін Е);

•при відкритій шийці матки (плодовий міхур вийшов) − стимулюють родову діяльність;

•якщо аборт скоївся або настала смерть плода − звільняють матку від плода і його оболонок.

Профілактика аборту, загалом, складається з таких заходів:

•повноцінна годівля залежно від фізіологічного стану

тварин;

•дотримання правил напування тварин;

•не випасати вагітних по росі, снігу, інею, на бобових;

186

•не переганяти слизькою дорогою;

•виключити інбридинг при паруванні;

•вибирати оптимальний час для осіменіння;

•дотримуватися правил асептики і антисептики при осіменінні;

•осіменяти тварин після повної інволюції статевих органів після родів та повністю вилікуваних;

•кваліфікована діагностика вагітності;

•уникати грубої фіксації і надмірної експлуатації вагітних;

•планувати ветеринарні заходи і обробки, враховуючи фізіологічний стан тварин.

4.4. ВИВОРІТ ПІХВИ

Виворіт переддвер’я і піхви (inversio vestibulum vaginae et vaginae) – це вивертання її стінки через статеву щілину назовні (результат інвагінації верхньої стінки піхви), що часто спостерігається у корів і рідше у інших тварин. Випинається звичайно верхня стінка, тому що вона більш рухома. Нижня ж стінка трохи фіксована в своєму положенні сечівником та сечовим міхуром, який в свою чергу фіксується зв’язкою, прикріпленою другим кінцем до нижньої черевної стінки.

Слід відзначити, що у сук і кішок це захворювання буває не тільки в період вагітності, але й під час тічки.

За ступенем вивороту розрізняють:

•неповне (часткове) вивертання (inversio vaginae partialis),

коли лише частина піхвової стінки вивертається назовні (рис. 17);

•повний виворіт піхви (inversio vaginae totalis), коли вся піхвова трубка разом з шийкою та тілом матки випинається з вульви у вигляді кулястого тіла (рис. 18).

Причини. Основною причиною є зниження загального тонусу організму і як результат – розслаблення фіксуючого апарата піхви, розриви навколопіхвової клітковини. Сприяє виникненню захворювання нестача в організмі вітаміну В,

187

внаслідок чого в тканинах статевих органів затримується велика кількість води та знижується тонус вегетативної нервової системи. Схильність до захворювання у вагітних тварин виникає при стійловому утриманні їх на похилій підлозі, за відсутності активного моціону, неповноцінній годівлі, старечих змінах в організмі, підвищенні внутрішньочеревного тиску, при двійнятах тощо.

Окремі автори вважають виворіт піхви спадково обумовленим, тому в ряді країн не залишають для племінних цілей нащадків від таких корів.

Симптоми. При частковому вивороті піхви в останній третині вагітності при лежачому положенні тварини відмічають невелике червоне випинання з піхви, розміром від курячого яйця до кулака. При вставанні тварини випнута частина піхви здебільшого втягується. Пізніше, з наближенням родів, розміри випнутої частини піхви зростають і вона вже не втягується при стоянні тварини.

188

При повному вивороті з піхви виступає велике червоне кулясте тіло, верхівкою якого є шийка матки. Слизова оболонка з блискучої яскраво рожевої поступово стає синьо червоною з ознакою венозного застою, вона легко забруднюється, висихає, на ній з’являються рани, тріщини, що призводять до розвитку гнійно запальних процесів та осередків некрозу, інколи повне випадіння піхви супроводжується вивертанням сечового міхура, при цьому з вульви виступають два кулястих випинання: верхнє – піхва, нижнє – сечовий міхур.

Усвиней вивернута слизова оболонка має нерівну поверхню. У важких випадках виступає назовні піхвова частина шийки матки, яку видно в середині вивернутих тканин у вигляді вузлика. При повному вивороті піхви може вивертатися і пряма кишка.

Піхву, що вивернулася назовні, можна спостерігати як під час лежання, так і під час стояння тварини. Загальний стан тварини не порушується. Коли ж на слизову оболонку попадає кал і сеча, у тварини виникає подразнення. У цей час вона проявляє больову реакцію, вигинаючи спину і підтягуючи живіт. При надмірних потугах може вивертатися сечовий міхур.

Коли захворювання триває довго, розвивається запалення вивернутої слизової оболонки піхви. Від довгого перебування зовні вона підсихає, тріскається, може травмуватися тваринами, що стоять поруч чи будь якими предметами.

Прогноз. Якщо у корів, кіз і овець загальний стан буває задовільним, то лікування завжди дає ефект. А у тих тварин, що мало ходять, а більше лежать, у яких виворіт піхви настав задовго до родів, прогноз обережний, тому що у них можуть виникнути ускладнення (некроз слизової оболонки, уремія, запалення очеревини).

Усвиней при вивороті тільки піхви прогноз сприятливий. Якщо незадовго перед родами виворіт піхви ускладнився ще й виворотом прямої кишки, тоді прогноз обережний.

Усук і кішок прогноз сприятливий.

189

Лікування складається з таких етапів:

1.Поставититваринуна “місток” знахиломдоголовина 150 .

2.Забинтувати і зафіксувати корінь хвоста.

3.Виконати низьку сакральну анестезію.

4.Обмити випнуті тканини знезаражуючими і в’яжучими розчинами (калію перманганату 1:500; 0,5% им розчином таніну; 2% им розчином галуну; 2–3% им розчином йодгліцерину).

5.Ослизнити перед вправленням вивернутий орган (відваром з насіння льону 1:30; простерилізованою олією; емульсією йодвісмутсульфаніламіду).

6.У випадку локалізації сечового міхура в середині вивернутої піхви – звільнити його від сечі катетеризацією або проколом голкою.

7.Вправити піхву у тазову порожнину, розправивши її

стінки.

8.Для профілактики запалення ввести у порожнину піхви антимікробну емульсію, маткові палочки або піноутворювальні таблетки.

9.Зафіксувати статеві органи.

10.Для усунення потуг застосувати низьку сакральну анастезію або ханегіф.

11.При появі ознак родів зняти шви.

12.На початку утворення вивороту призначити внут рішньом’язово прогестерон.

13.Якщо вправлення неможливе – випнуті тканини видаляють оперативним методом.

Профілактика:

• вилучити з раціону вагітних корми, що містять фіто

естрогени та вражені грибами;

• організувати щоденний активний моціон, інсоляцію;

• підлога стійл повинна мати нахил не більше 50.

190