11. Філософські школи Стародавнього Китаю

Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст.. до н.е. Сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності створили умови для розвитку філософії.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 рр. до н. є.), яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» — це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Яао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.

Отже, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.

12. Зародження давньогрецької філософії

філософське мислення Античної Греції почало зароджуватися ще в VІІ – VІ століттях дохристової ери. Саме в цей час з’являється ціла плеяда видатних політиків, істориків, мислителів, законодавців, які в своїй діяльності виражали та обстоювали інтереси й ідеї нового, так званого рабовласницького ладу, що сформувався на основі родового первіснообщинного суспільства.Досить відомою філософською школою досократівської доби була піфагорійська школа, що діяла впродовж VІ – ІV століть дохристової ери в західній частині Великої Греції, сиріч Південній Італії. Засновником даної школи був добре знаний математик і відомий філософ-ідеаліст Піфагор Самоський (580-500 д. н. е.), який до речі першим увів у грецьку лексику термін філософія.Значний вплив на формування ідеалістичного напрямку в давньогрецькій філософії досократівського періоду справила і так звана елейська школа, що діяла впродовж VІ – V століть досучасної ери на півдні Італії у місті Елеї. Засновником елейської філософської школи вважається відомий філософ з міста Колофана Ксенофон (565-470 д. н. е.), а її головними представниками - філософи Парменід (540-470 д. н. е.), Зенон Елейський, Мелісс Самоський та Горгій.

Свого найвищого розквіту давньогрецька філософія досократівського періоду досягла в V – ІV століттях до нашої ери, в період діяльності таких видатних філософів-матеріалістів як Емпедокла (490-430 д. н. е.), Анаксагора (500-428 д. н. е.), Левкіппа та Демокріта, які висунули цілу низку нових філософських ідей, зокрема поняття про утворення всіх речей з неподільних матеріальних елементів, про причинну зумовленність усіх явищ природи та ряд інших.

Саме філософськими розробками названих філософів власне і завершується перший етап розвитку грецької античної філософії, а всі напрацьовані ними та їх попередниками філософські надбання, разом з філософськими доктринами перших софістів, стали доброю і міцною базою для переходу до вищого етапу розвитку античного філософського мислення.