30. Проблема пізнання світу в середньовічній філософії.

Проблема хвилює людину, тобто захоплює людину цілком та повністю, - її почуття, волю. А це означає, що людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія - зосереджене споглядання людиною її власного життя. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії.

Філософи різних епох незмінно зверталися до людини, її природи, сенсу, змісту її життя, смерті і безсмертя. Проблема Людини займає центральне місце в філософії. Століття філософи аналізували природу і можливості людського розуму, особливості її почуттів, співвідносини біологічного і соціального в людині, а також різні прояви її духовного світу: мову, пізнання, мислення, мистецтво та ін. Ці проблеми втілились, відобразились у ряді філософських творів: Арістотеля «Про душу», Рене Декарта «Пристрасті душі», Люд-віга Фейербаха «Проти дуалізму тіла і душі, плоті і духу», Володимира Соловйова «Читання про боголюдство», Альбера Камю «Людина бунтівна». Не обійшли ЇЇ й українські філософи Григорій Сковорода, Памфіл Юркевич, Іван Франко та ін. З моменту виникнення філософії вчених цікавить природа: як виникли Земля, Місяць та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуючу різноманітність речей звести до початкових першоджерел та ін. Увага філософів зосереджувалась не на випадковостях, а на загальних принципах існування і розвитку природи. Так, ще у Стародавній Греції філософ Арістотель у творі «Метафізика» підкреслював: філософія досліджує в природі «причини і початки, наука про які є мудрість». Іншими словами, але, по суті, про той же невгасимий інтерес філософи до таємниць природи, пише англійський філософ Томас Гоббс. Предметом філософії або матерією, про яку трактує філософія, є будь-яке тіло, виникнення якого можемо осягти шляхом наукових понять і яке можемо у будь-якому ставленні порівнювати з іншими тілами. Не ослаблюється інтерес у представників різних філософських напрямів до питань суспільного життя людей: моральних, правових (справедливості і свободи, влади і власності), економічних проблем, проблем раціонального державного устрою.

31. Особливості філософії доби Відродження. Гуманістичний і природничий напрямки.

Великими гуманістами епохи Відродження стали: видатний гуманіст, поет, автор «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі; відомий мислитель італійської гуманістичної школи, автор трактату «Захисник світу» Марселій із Падуї; великий

пропагандист античної культури, поет Франческо Петрарка; відомий автор «Декамерона» Джованні Бокаччо та багато інших. Філософія тоді відзначалась, по-перше, пошуками вірного методу пізнання природи, чітко виділялись два напрямки пізнання: сенсуалізм (емпіризм) та раціоналізм. Сенсуалісти стверджували, що розуміння світу має ґрунтуватися на почуттях, доводили, що основним методом пізнання природи є досвід, експеримент. Раціоналісти вважали, що основним засобом пізнання є логічне мислення (розум). Сенсуалісти та раціоналісти сперечалися за методи пізнання, але з різних сторін руйнували догматику та схоластику, забороняли чуттєвість та вимагали, щоб думка підпорядковувалась вірі, а філософія — богослов'ю. По-друге, в епоху Відродження формується новий матеріалістичний світогляд, виникає в боротьбі, в муках, тому що церква рішуче боролася з мислителями. З'явилися своєрідні форми переходу від старого до нового світогляду. Одна з таких форм — деїзм. Деїсти визнавали божеський першопоштовх, але вважали, що Бог, одного разу створивши природу, більш не втручається в її закони. Це ще не атеїзм, але перехідна форма. Друга форма опозиції церковній догматиці — пантеїзм. Це вчення про те, що суть Бога «розлита» по всій природі, що Бог та природа збігаються.

Справжній переворот світогляду епохи Відродження проявився в поглядах на побудову Всесвіту — Миколи Коперніка і Джордано Бруно. Геліоцентрична теорія, сформульована Миколою Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт. Джордано Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності світів. З великої плеяди мислителів Відродження прихильником деїзму став Галілео Галілей, а прихильником пантеїзму — Джордано Бруно. Справа в тому, що філософія природи, яка складалася тоді, у своїх висновках спиралась на великий винахід теоретичного природознавства — геліоцентричну систему світу Миколи Коперніка. Полем бою, на якому йде битва між новим та старим світом, релігією та наукою, стала астрономія. Середньовічне релігійне вчення ґрунтувалося на уявленні про Землю як Богом вибрану планету та привілейоване становище Людини у Всесвіті. Микола Копернік розгромив штучну систему, що ґрунтувалась на геоцентричних уявленнях, та створив геліоцентричну. Основна праця «Про круговий рух небесних тіл» вийшла тоді, коли Микола Копернік помер. Вчення Миколи Коперніка є революційною творчою діяльністю науки.