21. Платон і його філософія. Вчення про ідеї. Телеологія Платона. Діалектика Платона.

Плато́н — давньогрецький мислитель, основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсногознання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.

Вчення Платона про «ідею» блага як про вищу «ідею» надзвичайно суттєво для всієї системи його світогляду. Вчення  це надає філософії Платона характер не просто об'єктивного ідеалізму, але також ідеалізму телеологічного. Телеологія - вчення про доцільність. Так як, за Платоном, над усім панує «ідея» блага, то, іншими словами, це означає, що порядок, що панує в світі, є порядок доцільний: все прямує до благої мети. Будь-яке тимчасове і відносне існування має на меті якесь об'єктивне буття; будучи метою, воно є разом з тим благо

Так як, за Платоном, в результаті правильного визначення роду і правильного поділу роду на види досягається розсуд сутностей, то Платон називає «діалектику» наукою про суще. Діалектика, як говорить Платон у «Державі», є споглядання самих сутностей, а не одних лише тіней сутностей. Зрозуміла в цьому сенсі «діалектика» Платона є подвійним методом. Це, по-перше, метод сходження через гіпотези до ідей або до початків. Іншими словами, це метод відшукування серед багатьох одного, або загального; будучи досягнуто, відшукання єдиного і загального призводить душу до того, що в понятті, або за допомогою поняття, душа споглядає саму «ідею» в онтологічному сенсі слова «ідея». По-друге, «діалектика» Платона - метод сходження, що йде від початків, тобто метод поділу пологів на види.

22. Філософські погляди Аристотеля. Вчення про причину. Проблема першоджерела руху.

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.

Вчення про причину:

Розмірковуючи про «становлення», Аристотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:

причину матеріальну,

причину формальну,

причину дійову,

причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).

Проблема першоджерела :

Аристотель (384 - 322 рр.. До н.е.) як мислитель об'єднав і систематизував весь філософський досвід Греції. У своїх філософських поглядах Аристотель прагнув узагальнити розвиток матеріалістичної та ідеалістичної думки, і у нього матеріалізм часто брав верх над ідеалізмом. загальний досвід попереднього розвитку наук, Аристотель намагався побудувати єдину систему наук, розробивши для цього їх класифікацію. відповідно до Аристотеля, всі науки займаються дослідженням буття і діляться на теоретичні і практичні і творчі.

Об'єктивне існування світу для Аристотеля безсумнівно. матеріальний світ для свого об'єднання не потребує вигаданим Платоном світу «ідей». Для пояснення того, як і чому цей світ існує, Арістотель виділяє чотири причини:

1. формальна причина - сутність буття, з якої речі кожного певного роду є такими, якими вони є. Ці родові сутності суть «форми»;

2. матеріальна причина - субстрат, тобто те, з чого що-небудь складається як з матеріалу;

3. рушійна діюча причина, джерело, початок руху;

4. цільова причина-то, заради чого що-небудь здійснюється.

Хоча Аристотель і називав матерію однією з причин буття, проте в матерії він бачив тільки пасивний початок (розглядав матерію лише як субстрат вона бескачественной і невизначена, позбавлена ??всіх властивостей). Всю активність Аристотель приписував іншим трьом причинам.

Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.