44. Проблема відчуження та його подолання в філософії к. Маркса.

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного водночас, суспільної за своїм характером. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У твоpax К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, — робітничий клас, пролетаріат.

Проблема відчуження і шляхи його подолання в філософії марксизму

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження.Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів (творів, соціальних інститутів і організацій, грошей, духовних цінностей та ін.) в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням та прагненням.Основоположники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Вони запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва.Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного водночас на ті засоби, якими створюються матеріальні цінності, власності, суспільної за своїм характером. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм.

Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності. Такою силою у вченні марксизму виступає робітничий клас, пролетаріат.

Сьогодні можна сказати, що комуністичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної реалізації на практиці ні за життя фундаторів марксизму, ні після їхньої смерті, хоча спроб було немало. Теорія виявилась безсилою матеріалізуватись у реальних суспільних відносинах, а ті форми, в яких вона втілювалась, наприклад у СРСР, Болгарії, НДР, Угорщині та інших країнах, не відповідали її основним положенням. Причини цього потребують спеціального і неупередженого аналізу.

      45. Теорія пізнання в марксистській філософії. Чільне місце у ленінській філософській спадщині посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праці "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1908 p.) він робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Обґрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість як відображення.

Відображення — це атрибут матерії, одна з її найзагальніших і суттєвих характеристик. Залежно від рівня організації, розвитку матеріальних систем змінюється і його специфіка. У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості, суспільства. Пізнання світу, за В.І.Леніним, — це теж процес відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображення — висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання, її стержень, ядро. З іншого боку, В.І.Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Діалектичними є і процес пізнання, і його результат — знання, яке з певною мірою істинності чи хибності відображає реальну дійсність. Ленін формулює принцип єдності діалектики, теорії пізнання та логіки і проводить думку, що діалектика є водночас теорією пізнання і логікою. На багатому природознавчому матеріалі В.І.Ленін показує внутрішній взаємозв'язок філософії і конкретних наук, їх взаємну зацікавленість та взаємну потребу.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемология, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, стосунки знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності і істинності.

 Теорія пізнання марксистсько-ленінської філософії. Відкидаючи всі форми гносеологічного ідеалізму, марксистсько-ленінська Т. п. виходить з послідовно матеріалістичного вирішення основного питання філософії, тобто розглядає пізнаваний матеріальний світ, об'єктивну реальність як що існує зовні і незалежно від свідомості. З принципової тези про матеріальну обумовленість пізнання витікає, що процес пізнання здійснюється не якоюсь відірваною від людини «чистою» свідомістю або самосвідомістю, а реальною людиною за допомогою його свідомості. Діалектичний матеріалізм виходить з положення про те, що світ пізнаваний, і рішуче відкидає твердження про його непізнаваність, тобто агностицизм .

  Будучи послідовно матеріалістичною, марксистсько-ленінська Т. п. немає, проте, просте продовження матеріалістичної лінії, що склалася в домарксистській філософії, у вирішенні проблем гносеології (див. Матеріалізм ) . В системі філософії марксизму-ленінізму Т. п. істотно перетвориться і по структурі, і за змістом своїх проблем, і по характеру зв'язки як з іншими розділами філософії і соціальною теорії, так і з проблемами реального життя.

  Основна особливість діалектико-матеріалістичною Т. п. визначається тим, що її розвиток здійснюється на основі матеріалістично тлумаченої тези про єдність діалектики, логіки і Т. п. (див. Діалектична логіка ) . «Діалектика і є теорія пізнання (Гегеля і) марксизму...» (Ленін Ст І.. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29, с. 321). Це означає, що в системі марксистсько-ленінської філософії не існує ні «чистої онтології», ні «чистої гносеології»; у всякій крупній філософській проблемі діалектичний матеріалізм розглядає онтологічний і гносеологічний аспекти в їх єдності. Приклади такого принципово нового підходу дає робота Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», в якій міститься теоретіко-пізнавальне тлумачення ряду категорій, що є, з точки зору метафізичної філософії, «чисто онтологічними», — матерії, рухи, простору і часу, причинності і ін. В той же час при вирішенні будь-якої проблеми Т. п. марксизм виходить з певних уявлень про структуру об'єктивної реальності, про місце пізнавального процесу в системі дійсності.

  Діалектичний матеріалізм не лише знімає зіставлення Т. п. і онтології, але кладе кінець характерному для немарксистської філософії відриву проблем Т. п. від проблем соціального буття. Суть і природа пізнання носять соціальний характер і, отже, не можуть зрозуміти в ізоляції від наочно-практичної діяльності, яка є справжня суть людини. Тому суб'єкт пізнання похідний від суб'єкта практики ; суб'єкт, що пізнає, — це не ізольований від ін. людей індивід (так званий «гносеологічний робінзон» метафізичної філософії), а людина включений в соціальне життя, використовуючий суспільно вироблені форми пізнавальної діяльності — як матеріальні (знаряддя праці, інструменти, прилади і т. д.) так і ідеальні (мова, категорії логіки і т. п.).

  Вихідні знання про світ дани людині у відчуттів. пізнанні — відчуттях, сприйняттях, представленнях . Марксистська Т. п. протистоїть ідеалістичному і такому, що метафізично тлумачить сенсуалізму, вона підкреслює несводімость раціонального пізнання ( мислення, поняття ) до простого підсумовування або механічного перетворення даних органів чуття. Результати мислить. діяльності не лише дають нове знання, що безпосередньо не міститься в даних чуттєвості, але і активно впливають на структуру і вміст відчуттів. пізнання. Тому ті емпіричні дані, з якими має справу наука, утворюються в результаті використання теоретичних положень для опису вмісту плотського досвіду і передбачають ряд теоретичних ідеалізацій . Поряд з цим плотський досвід, промовець як вихідна основа пізнавального процесу, розуміється не як пасивне збереження дії предметів зовнішнього світу, а як момент активної практичної, плотсько-наочної діяльності.

  Теоретичне мислення керується при відтворенні об'єкту пізнання методом сходження від абстрактного до конкретного, з яким нерозривно пов'язані принципи єдності логічного і історичного, аналізу і синтезу (див. Метод, Методологія ) . Формами віддзеркалення об'єктивної дійсності в пізнанні є категорії і закони матеріалістичної діалектики, промовці також і як методологія. принципи науково-теоретичної діяльності. Загальна схема процесу пізнання виражена в положенні Леніна: «Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики» .

  Характер і рівень розвитку матеріальної практики, тобто діяльності по перетворенню природної і соціальної реальності, визначає і горизонт пізнання для будь-яких конкретних умов історії. У класово-антагоністичному суспільстві характер практики того або іншого класу істотно визначає можливості об'єктивно-дійсного пізнання для його представників. Революційне перетворення суспільства, здійснюване робочим класом, не лише забезпечує всесвітньо-історичний прогрес людства, але і безпосередньо служить прогресу пізнання.

  Пізнавальний процес розглядається в марксистсько-ленінській Т. п. не лише і не стільки в тій формі, в якій він здійснюється в голові індивіда, скільки у формі соціально-історичного процесу розвитку знання. Т. п., підкреслював Ленін «... повинна розглядати свій предмет... історично, вивчаючи і узагальнюючи походження і розвиток пізнання, перехід від незнання до пізнання» . Пізнання світу окремою людиною опосередковане всесвітньо-історичним процесом розвитку знання. Для домарксистської і немарксистської Т. п. характерне зведення проблеми обгрунтування знання до пошуку якоїсь абсолютно незмінної, внеісторічеськой граничної основи всякого знання, що дозволяє здійснювати внеісторічеськую оцінку продуктів пізнавальної діяльності. Марксистсько-ленінська Т. п. послідовно проводячи діалектико-матеріалістичний принцип історизму в аналізі знання, підкреслює конкретноїсторічеський характер підстав знання, зміна логічної структури систем знання (і перш за все наукових теорій) в процесі розвитку людського пізнання, яке відбувається в певному зв'язку із зміною соціальних і культурних інститутів. В той же час діалектичний матеріалізм рішуче виступає проти якого б то не було гносеологічного релятивізму, розвиваючи вчення про діалектику абсолютною і відносною істини і підкреслюючи наявність в людських знаннях об'єктивної істини, тобто такого вмісту, який не залежить ні від людини, ні від людства. Етапи пізнання — це рівні на дорозі усе більш точного і всестороннього відтворення в знанні об'єктивного положення справ. Суспільно-історична практика виступає не лише як основа і мета пізнання, але і як критерій істини.